Артист балету 40-річний Володимир Малахов із нагоди 20-річчя творчої діяльності приїхав із гастролями до Києва. Він був солістом Віденської опери, Токійського балету, Американського театру балету в Нью-Йорку. Нині очолює балетну трупу берлінської "Штатс-опери". Балетомани називають його "божественним". Кілька років тому Всесвітня рада танцю визнала Володимира Малахова "танцівником сторіччя".
— Маю перший вихідний за два місяці, — скаржиться він напередодні концерту в Національній опері. Розповідає, що привіз постановку "Нове життя" на мелодію Фарінеллі та "Вояж" на музику Моцарта — улюблений номер своєї матері, Олени Володимирівни. Жінка живе в Кривому Розі на Дніпропетровщині, де народився Малахов.
— Востаннє я був у Кривому Розі в дев"яносто... — не може згадати.
— 1990 року, — підказує мати.
— Я дуже зайнятий, — веде далі танцівник. — На два роки розписаний план виступів. Відтоді, як у Берліні об"єднали Штатс і Дойч опери, маємо 120 спектаклів на рік.
1986-го Малахов закінчив хореографічне училище. Виступав у трупі Московського класичного балету. 1992-го під час гастролей залишився в Німеччині. Зателефонував матері й повідомив, що вирішив не повертатися. Вона не відмовляла сина.
— Мені кортіло танцювати на кращих сценах світу, — пояснює. — Мріяв виконувати не лише класичний, а й модерний репертуар. У Росії тоді його практично не було.
Вісім років Володя жив в інтернаті
У трупі Малахова працює киянка Яна Саленко. Щоправда, нині не танцює, бо вагітна. Має народити у вересні. Володимир каже, що в неї буде хлопчик.
Кілька років тому про Малахова зняли документальний фільм "Справжній принц".
— Я перетанцював усіх можливих принців: Альберта в "Жизелі", Армана в "Дамі з камеліями", Зіґфріда в "Лебединому озері"... Лише балетів "Лебедине озеро" виконав 25 різних версій, — розповідає він. — Більшість одногрупників давно завершили свої кар"єри. Питають мене: "Малахов, що ти їси і п"єш, що досі в такій формі?" Відповідаю, що основне — це бажання танцювати.
Його мати розповідає "ГПУ", що колись теж мріяла про балет.
— Я займалася народними танцями, була майстром спорту з художньої гімнастики. У Кривому Розі тоді не було академічної балетної школи. Я відвезла 10-річного Володю до Москви, в хореографічне училище при Большому театрі. Вісім років він жив в інтернаті. Писав, що не витримує навантажень, що від голоду ноги підгинаються. Хитрував, щоби я частіше приїжджала. Нині навідуюся до нього кілька разів на рік.
2 
1
Коментарі