Книга письменниці та психотерапевта Вікторії Горбунової "Виховання без травмування або Навіщо дітям дорослі?" вийшла у видавництві "Клуб сімейного дозвілля". В інтерв'ю Gazeta.ua авторка розповіла, що слід пам'ятати, виховуючи дитину, та детальніше розповіла про книгу.
Вікторія Горбунова – письменниця, психотерапевт, науковець, викладачка психології. Доктор психологічних наук, мати маленького сина. Автор близько 150 наукових праць. Живе і працює у Львові.
- Чи є у книзі реальні приклади з життя сімей, де батьки мають проблеми з вихованням дитини?
- Вся книга побудована на реальних випадках. Я психотерапевт і щодня працюю з дітьми та дорослими, а отже не можу не писати про них, їхні труднощі, досягнення, успіхи. Єдине що, для збереження конфіденційності (що є нормою мого фаху) змінено деталі, які можуть вказати на героїв.
- У якій формі написана книга?
- Це - науково-популярна книжка. В ній історії з життя моїх клієнтів чергуються з відповідями на запитання, які ставлять перед собою усі люблячі батьки, наприклад, "Як укріпити віру дитини в свої можливості?" або "Як розвинути опірність до тиску та незалежність від думки інших?". Власне писання тривало близько трьох місяців. До того назбирували матеріал та відбирали живі історії, які увійшли до книжки. В книзі 4 розділи, 12 надважливих для батьків запитань.
- У бідній країні можливе "щасливе дитинство"?
- Як не парадоксально - можливе. Дитяче щастя вимірюється геть в інших одиницях, ніж доросле. Ще в 1970-х Кевін Лінч та Луіз Чавла провели два дослідження, в яких вимірювали рівень щастя дітей та розпитували їх з чим це щастя пов'язане. Найщасливішими виявилися дітлахи з бідних районів столиць Аргентини, Індії, Польщі та Норвегії, а найнещаснішими мешканці елітних районів Америки, Англії, Австралії та ПАР. Виявилось, що те, що мають одні і чого позбавлені другі – це можливість вільного спілкування та пересування, а також відсутність обмежень щодо спілкування і гри. Загалом діти назвали чотири основні речі, які роблять їх щасливими, це – можливість самостійно гуляти, грати на природі, вільно вибирати де і коли бавитися, а також відчувати себе вільними у місті (користуватись ним, як дорослі). Щодо останнього, то йшлося про бажання ходити в магазини, кав'ярні, кіно, сидіти на лавочках, гуляти скверами, викидати сміття в урни, їздити громадським транспортом, робити все, що роблять дорослі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Письменник отримав премію за роман із одного речення
- Що слід пам'ятати, виховуючи дитину?
- Вмієте завести в глухий кут. Головна порада - бути обережним з порадами. Кожна родина і кожна дитина – це унікальна історія, яку не можна скласти під трафарет чиїхось розумних порад. Тому найбільше чого я боюсь, це коли психологічні книжки читаються батьками так, ніби збірки кулінарних рецептів юними господинями – прочитала, придбала інгредієнти, зготувала. В дитячій психології не буває ані тотожних інгредієнтів, ані перевірених рецептів. Краще, що може зробити психолог – поділитись даними наукових досліджень, пояснити причини дитячої поведінки та запропонувати різні стратегії та варіанти дій. Ті, які використовував він сам, його колеги, клієнти. Все це для того, аби батьки отримали харч для роздумів та ґрунт для пошуків – пошуків свого унікального і неповторного шляху взаємодії з дитиною.
Власне, для цього батьки і потрібні – знайти шлях до своєї дитини. Збагнути, що дитина унікальна і неповторна, роздивитись її індивідуальність, налаштуватись на неї та знайти особливий спосіб будувати добробут власної дитини. І це спосіб, в якому дитина не будівельний матеріал, а майстер з вирішальним правом голосу.
- До чого можуть привести проблеми з самооцінкою в дитини?
- Світ в якому дитина не має впевненості у власній цінності та прийнятності – це ніби будинок без фундаменту, який постійно потребує додаткового зміцнення, аби не впасти та не зруйнуватись. Людина без стійкої впевненості у власній цінності та без самоприйняття так само потребує укріплень, це – запевнення, компліменти, посади, грамоти, дипломи, високі оцінки, достойні зарплати… Звісно, це приємно кожному з нас, це додає сил та допомагає твердіше стояти на землі. Однак, якщо усі ці підсилювачі цінності забрати у людини, яка впевнена в собі – вона, звісно, засмутиться, однак зможе оговтатись і йти далі. Що ж відбудеться з непевною в собі людиною, яка не вірить в те, що гідна любові та поваги, якщо її перестануть хвалити, ставити за приклад та присуджувати перші місця? Вона впаде, як той будинок без міцного фундаменту, впаде – в апатію, депресію, тривогу, алкоголь, наркотики.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Секс, наркотики і кармонадлі - Винничук написав роман про окупований Львів
- Які наслідки надмірної турботи про дітей?
- Все залежить від того, що розуміти під надмірною турботою. Якщо йдеться про те, що батьки роблять за дітлахів все те, що вони вже можуть та мають робити самі. То найбільші ризики в майбутньому - проблеми з саморегуляцією та самоконтролем, відсутність навичок, необхідних для вирішення життєвих задач. Якщо йдеться про оберігання від поганих емоцій, складних ситуацій і рішень, конфліктів з ровесниками, то може бути певна емоційна незрілість, нездатність розуміти почуття інших, їхню позицію, а через це конфліктність або постійні образи. Власне, є ще ще багато інших розумінь "надмірної турботи" і всі вони мають ризики. Загальна ідея - відома: "Що занадто - те не здраво".
- Яка історія з Вашої психотерапевтичної практики зачіпає за живе?
- До прикладу, ця: Оля вже звикла сидіти в своїй кімнаті, тремтіти від страху і хвилювання, затуляти вуха руками та молитися біленим стінам: "Нехай це скінчиться!". Вона пам'ятає себе десь з двох років, а отже вже 8 років щодня вона тремтить і мріє, щоб тато не приходив додому напідпитку. І лише зрідка інакше. Буває так, що цілий тиждень тато може бути тверезий, а мама мовчазною і ще тихішою, ніж зазвичай. Тоді вечори проходять без голосного татового крику та розлючених сусідів, які гамселять по батареях. Цілий тиждень буває без сліз та без потреби залазити головою під подушку. Тато ніколи не зачіпав Олю, жодного разу не підняв руки на неї чи маму. Сусіди називають його "тихим алкашем", а ще кажуть, що тато "тому і п'є, що дурну жону не б'є". Олі від цього ще страшніше. Тобто, якщо тато не питиме, то він битиметься?!
Оля дуже цього боїться. Не має значення п'яний чи тверезий тато – Оля боїться вийти зі своєї кімнати, наприклад, в туалет чи на кухню. Вона чекає, щоб нікого не було в коридорі, щоб ніхто її не побачив і тоді – шусть, як мишеня у шпарку – в туалет. А в туалеті все треба зробити так, щоб тебе ніхто не чув і – назад у кімнату. Їсти теж треба швидко – і до себе. В школу треба збиратися швидко – і за двері. А в школі можна лишатися довго і це – щастя. Оля терпіти не може ні вихідних, ні свят, ні канікул. У неї немає бабусі, до якої можна поїхати, не має друзів, в яких можна було б гратися цілий день і лишитися на ночівлю. Оля любить музику і книжки. Інколи вона так глибоко зачитується чи занурюється у світ звуків, ще не чує початку сварок, а потім… – на неї наче грім з неба падають мамині прокльони та татові матюки. Оля не вміє постояти за себе, не може втиснутись у повну маршрутку, вона ніколи не запитає, чому їй несправедливо занизили оцінку і мовчки віддере жуйку, яку пульнув їй в волосся котрийсь шибеник. Оля майже ніколи не дивиться в очі ні вчителям, ні друзям, а ще, вона стріпується від кожного голосного слова, яке, як їй здається, кинуте на її адресу.
3 
4880
Коментарі