Ніде не хочеться так любити, як на війні - режисерка фільму "Погані дороги"

 

Українська прем'єра драми "Погані дороги" Наталки Ворожбит відбулася на 4-му Київському тижні критики. Показ проходив 25 жовтня у залі "Гегемон" столичного кінотеатру "Жовтень". Після цього режисерка спілкувалася з глядачами та французькою кінокритикинею Жульєт Гоффар, яка приєдналася до дискусії через Zoom.

Фільм розповідає п'ять історій про Донбас. Місцевий директор школи п'яним перетинає блокпост. Лікарка везе додому тіло вбитого командира з фронту. Пара селян вимагає гроші в жінки, яка збила автомобілем їхню курку. Три дівчини чекають на своїх хлопців – солдатів ЗСУ – на автобусній зупинці міської площі. Сепаратист бере в полон журналістку, знущається з неї, за сюжетом.

"Погані дороги" – режисерський дебют драматургині та сценаристки Наталки ­Ворожбит. Екранізувала власну п'єсу. В основі сюжету – історії військових і цивільних із прифронтової зони.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фільму про Донбас дали нагороду Венеційського кінофестивалю

"Давно мріяла зняти кіно, - каже Ворожбит. - Але нікому не пропонувала себе в якості режисера, тому що не мала жодного досвіду. Коли продюсер Юрій Мінзянов звернувся до мене з такою пропозицією, зрозуміла, що космос мене почув. Інша причина – не завжди подобалося те, що робили постановники з моїми сценаріями та п'єсами. Хотілося розказати свою історію без посередника. Так, як я її собі уявляла".

"Цей фільм дуже кінематографічний, - говорить Жульєт Гоффар. - Сподобалася ваша робота вибудовуванням кадру, в якому відчувається тиск, обмеження. Чи було це вашим наміром – показати окупацію через таку затиснуту картинку?"

"Було бажання передати атмосферу Донбасу такою, як я її відчула, коли була там. Самотність, відчай, якась уповільненість, прийняття і звичка до всього, що відбувається. Мені хотілося візуально це підкріпити. Але у мене нема такого професіоналізму, з яким би я прийшла і сказала "хочу саме так і так". Це було інтуїтивно у співпраці з оператором Володимиром Івановим. Постановка кадрів – це наша спільна з ним робота".

"Це важливо, що ви зробили у стрічці. Зняли власний досвід, можливо, вашу травму і перетворили на мистецтво".

"На щастя, зі мною не відбувалося тих жахіть, як із моїми героями. Але і спілкування з людьми робить тебе якоюсь частиною їхніх історій. Сприймаєш їх, як і власну травму теж. Усе, що я перевідчувала за інших і за себе протягом кількох років, що їздила на Донбас – мені треба було кудись перенести. Це сталося. Я ніби завершила певну сторінку свого досвіду, переробила у цей спосіб".

"Скільки часу ви провели на Донбасі?"

"Їздила туди регулярно з 2014-го по 2017 рік з різною метою. Робила документальний театр з підлітками та військовими. Збирала матеріал для сценарію фільму "Кіборги". Їздила з медиками й теж збирала матеріал - про одну з медичних служб, які працюють на фронті. Також із волонтерами. Відгукувалася на всі пропозиції, коли мене кликали. Напевно, щоб зібрати цей матеріал і зняти "Погані дороги", я так думаю".

"Ваш фільм дуже психологічний. Війна у ньому присутня, хоча не показана прямо. А за кадром, невидима. Але водночас усередині кожного персонажа ніби відбувається якась війна. Бо є якесь вагання між моментами доброзичливості й ніжності та жорстокості й насилля. Це створює емоційну напругу. Ви також сприймаєте своє кіно як про психологічний аспект війни?"

"Так, у фільмі центром дослідження стає саме людина, її психологічний стан під час перебування в цих подіях. Як змінюється психіка, зокрема жіноча. Як люди звикають до цього. Як втрачають людяність, гуманістичні цінності дуже швидко.

Водночас ніде, як на війні, не хочеться так любити. Адже здається, що через секунду можеш цю людину втратити. Загострюються всі почуття. І від любові до ненависті набагато менша відстань, ніж у звичайному житті.

Також для мене було важливо, що на війні постійно треба робити вибір. А орієнтирів немає. Там ти просто маленька людина, з якою відбуваються страшні речі".

"У вашому кіно дуже важливі жіночі образи. Оригінальні й так само різноманітні, як і чоловічі. Можуть бути ніжними, грубими, маніпуляторками. Чи робили ви це навмисно?"

"Не навмисно. Я це робила тільки тому, що я жінка. Але про війну справді знімають зазвичай чоловіки. Бо вони на ній краще знаються. Вони її починають, коли хочуть, грають у неї, закінчують, коли хочуть. А жіночий погляд на війну ніби не присутній. Я зрозуміла, що повинна зробити це саме як жінка".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українським глядачам хочеться нагадати, що в нас відбувається - режисерка фільму "Погані дороги"

×