Олександр Ройтбурд: "Мене сформували відчуття протиріччя і лінь займатися нелюбимою справою"

 

Український художник-постмодерніст Олександр Ройтбурд пригадує, що ніколи не міг змусити себе займатися нецікавою і рутинною роботою. Завдяки невмінню звикнути до рутини він зміг розвинути в собі талант художника.

- В дитинстві мої батьки дуже боялися, що я стану художником, і дуже хотіли, щоб я став інженером чи хоча б архітектором. Це було якось надійніше в їхніх очах. Вони не те щоб забороняли, але були дуже незадоволені, коли я читав книги і малював. Оскільки заборонений плід солодкий, то я намагався більше займатися тим, за що мене сварили. Робив вигляд, що вчу математику, а під столом тримав якусь книгу, наприклад, "Гаргантюа і Пантагрюеля" Рабле. і тайкома її читав. Мені це подобалося значно більше за математику чи фізику.

На моє формування найбільше вплинули дві мої якості — відчуття протиріччя і лінь. Лінь — у сенсі, що ліньки займатися нелюбимою справою. Думаю, якби цього не було, з мене б нічого не вийшло.

Коли батьки прийняли ваш вибір?

- Момент, коли батьки прийняли мій вибір, напевно, настав, коли картину, яку я написав і яка висіла у нас на стіні вдома, вони побачили в журналі "Творчість". Мені тоді було років 27. До того батьки дивилися на мої картини на стінах і часто висловлювали неспокій, що з мене буде. На це один наш знайомий художник їм сказав: "Нічого страшного. От побачите, скоро його картини опублікує "Творчість", через рік його приймуть у Спілку художників, а ще через п'ять років він буде їздити на Волзі". Через три місяці після цього батьки побачили мою роботу в журналі "Творчість" і заспокоїлися. У Спілку художників мене прийняли років через три. А на Волзі я їздити так і не став, як і на жодній іншій машині. Люблю ходити пішки.

Часто кажуть, що на дітях геніїв природа відпочиває. І що генії навпаки часто народжуються зовсім не в творчому середовищі. Ви згодні з цим?

- Думаю, так стається через те, що у людини, яка не була причетна в дитинстві в родині до творчості, до культури в достатній мірі, з'являються амбіції пробитися. У людей же, які виростають в родинах художників чи письменників, іноді таких амбіцій немає, тому що вони і так уже почуваються частиною певного обраного кола.

Втім я знаю дуже багато хороших художників, батьки яких буди художниками. У той же час знаю дуже багатьох дітей, на яких дійсно відпочила природа. Вважаю, діє правило: на гени сподівайся, а сам не лови ґав.

×