Поліцейські оминули автобус і супроводили нас на майданчик - фіналіст "Новели по-українськи"

Публікуємо твір "Шенгенська зона" фіналіста конкурсу "Новели по-українськи" Юрія Симонова. Автор з відзнакою закінчив Транспортний інститут у Дніпрі. За освітою - технар. Багато років працював за фахом – майстром на залізниці, спеціалістом в інституті Міненерго тощо.

Якщо не рахувати наукових праць, літературну діяльність почав зі складання конкурсів та запитань у Клубі "Що? Де? Коли?". Часто друкувався в періодиці. Зокрема, з науковими статтями та публікаціями в журналах "Наталі", "Теленеделя", "Супутник ТВ". Оповідання письменника ввійшли до збірок "Дім та сім'я", "Відкритий урок", "Фанданго", серії "Дорожні історії" видавництва "КМ-Букс". Написав авторські книжки різної тематики, серед яких "Сам собі шукаю пару" видавництва "Зелений пес", "Дванадцять місяців плюс" видавництва "Академперіодика", "Киев & киевляне".

В останні роки часто виступає в клубах та бібліотеках зі своїми творами та бере участь у зйомках на телебаченні та в кіно. Живе у Києві.

Повний текст:

Туристський автобус втомлено котив по гірській дорозі. Куратор київської групи пан Владислав окантував суворим поглядом "адміністрацію", зосереджену на передніх сидіннях, і промовив: "Наближаємося до Польсько–Н-ського кордону, прошу підготувати документи і списки". На провокацію купилася статечна вчителька: вона підхопилася, заметушилася, гублячи папки з паперами. Всі благодушно посміялися над її нерозторопністю.

— Ви, певно, давно не були в Європі, Марьсеменна, – не втрималася молода методистка, – ми в Шенгенській зоні, тут давно немає внутрішніх кордонів.

— Я в курсі... новітніх змін в історії і географії, – віддихавшись, відповіла вчителька, – Та знаєте, при слові "кордон" по старій пам'яті напружуєшся, а то й намагаєшся стати по стійці струнко...

— Треба швидше розлучатися зі старими звичками, Марія Семенівна. Ми в Європі, тут панують демократія і закон.

— Буду намагатися, люба...

Незабаром за вікном промайнув завмерлий митний пост, і ми, не помітивши змін (хіба що дорога стала вужчою), опинилися в суміжній державі. Через півгодини нас наздогнав патруль дорожньої поліції. Дехто ще подумав: "От істинно європейський стиль. Помітивши знак "Діти", нас вирішили супроводити по трасі". Як виявилося згодом, це був ескорт іншого ґатунку. Ввімкнувши мигалку, поліцейські оминули автобус і супроводили нас на майданчик, відокремлений від дороги невисокою стіною. Схоже, в цих декораціях розігрувалися мізансцени не одної дорожньої драми.

Залишивши на сидінні жовту безрукавку, патрульний неспішно підійшов до автобуса. Був він невисоким на зріст, коротко стриженим, у добре скроєному мишасто-сірому мундирі з бляхою на грудях. Мабуть, полісмен дуже прагнув походити на своїх західних колег. Навіть у деталях. Розставивши ноги у високих берцях і награючи жезлом, він почав розмову, не виймаючи жуйку з рота.

Після побіжного перегляду документів служивий з явним задоволенням заявив, що ми порушили пункти 2а, 3в, 4с та 5d Дорожнього Кодексу. Незважаючи на "складнощі перекладу", стало зрозуміло, що серед порушень значиться: незаконна табличка "Київ" на лобовому склі та невідповідність знака "Діти" стандарту. За сукупністю порушення тягнули десь на 700. Природно, євро – ми ж в Єврозоні!

Група перемовників спішно десантувалася з автобуса. До неї ввійшли: куратор групи, польська перекладачка і методистка "зі знанням англійської". Літню вчительку залишили "приглянути за дітьми" з огляду на її невисоку ефективність у... європейському переговорному процесі.

Стиковка позицій ішла сутужно. Принциповий полісмен стояв на своєму, чого не скажеш про його напарника. Кремезний, лисуватий, у мішкуватій формі, він виглядав більш миролюбним. Всім своїм виглядом новочасний Швейк демонстрував, що не в захваті від того, що відбувається, але... має підтримувати колегу. Можливо, вони просто розігрували варіацію відомої схеми: "злий поліцейський – добрий поліцейський". У підсумку з'ясувалося, що штраф десь у половинному розмірі може задовольнити Закон. На жаль, навіть така сума виявилася завеликою для керівництва групи.

Спливала друга година вимушеної зупинки, а переговори не рушили з мертвої точки. Рейнджер лишався непохитним: його не пройняли запевнення, що ми "по культурному обміну" та запізнюємося на міжнародний танцювальний конкурс. Не допомогли ані вимпели київського "Динамо", ані призовна посмішка "англійки", ані десятки юних облич, що тоскно притулилися до вікон автобуса. Ситуація була патовою.

І раптом... Двері автобуса відчинилися, і молоді "заручники Дорожнього Кодексу" висипали на майданчик. Попервах здалося, що Марія Семенівна просто не змогла стримати натовп тінейджерів, що рвонули на свободу. Але це було лише перше враження. Дійсність виявилася набагато крутішою.

Автобусний десант став повною несподіванкою для контактної групи. Перекладачка кілька разів згадала Матку Боску, а методистка, картинно розкинувши руки, завмерла в позі з індійського фільму.

— Стійте, куди! – скрикнув пан Владислав.

— Оха, штоячь! – фальцетом вторив йому поліцейський.

Але було запізно. Під проводом літньої вчительки дітвора вишикувалася в дві шеренги акурат перед бампером поліцейської машини. Як багато разів на репетиціях, кордебалет, витримуючи інтервали, завмер "у першій позиції". Промайнула лише одна думка: довге перебування в автобусі позначилося, і от… всім закортіло. Саме зараз. Жах! Повіває скандалом міжнародного рівня!

Однак всіх чекав справжній сюрприз. З наближенням поліцейського шеренги цілком злагоджено виконали команду: "Руки за голову, обличчям до стіни!". Це був точно розрахований хід: рейнджер завмер у подиві. Хвилини розгубленості виявилося досить: три камери з різних точок зафіксували "картинку". А виглядала вона вражаюче: поліцай у мундирі, з кийком наперевіс, та ряди дітей з піднятими руками... Сюжет з розряду таких, що розходяться по Інтернету, як гарячі пиріжки в базарний день. А якщо таке відео ще приправити музичним супроводом...

Нарешті до служителя закону, що називається, дійшло. Він нервово виплюнув жуйку, тицьнув нашому водієві документи і поспішно завів мотор поліцейського авто. Напарник підсів уже на ходу. Здавалося, поліцейський автомобіль не просто здає назад, а повільно відповзає, як підбитий танк. Ще мить, і прудко розвернувшись, він уже мчав по трасі подалі від майданчика.

Дітлашня дружно махала вслід. Скандували різне, та можна було розібрати: "Ура, Європа!" і чомусь "Динамо – чемпіон!". Через кілька хвилин збуджені юні актори так само організовано заповнили автобус.

Щоб зняти стрес, водієві плеснули... кави з термоса. Адміністрація приєдналася. Пластикові стаканчики зрадницьки тремтіли в руках. Всі мовчали.

— А що, Європа традиційно розуміється на театральному мистецтві, – першою заговорила літня вчителька.

Ніхто не посміхнувся. Вчителька обвела поглядом контингент і неголосно (але так, що почули на задніх сидіннях) додала: "Оператори, які знімали шоу, останні кадри – прибрати!"

Нерішучі ремствування були пригнічені в зародку.

— Хто ще вагається? – продовжила вчителька, і в її голосі зазвучали сталеві нотки. – Повторюю, стерти, нафіг! Негоже нам підставляти гостинну Європу!

Перечити їй не наважилися. Заклацали камери, втрачаючи найкрутіші кадри.

— Суворо, але справедливо, – нарешті зміг вимовити куратор. Та було неясно, який саме епізод він має на увазі.

— Але... як ви зважилися, Марьсеменна, – не втрималася методистка, – така постановка! І без жодної репетиції.

— Хіба ви не знаєте, люба, – вчителька підправила окуляри в модній оправі, – Якщо процес не можна зупинити, його треба очолити!

— Це було олдскульно! – засвідчила "англійка", перехиливши свою порцію кави залпом.

— Так, Стара школа! – підбив підсумок пан Владислав, і всім стало зрозуміло, що він мав на увазі...

Твір ще одного фіналіста можна прочитати за посиланням.

×