Київський фотограф Андрій Пелюховський три місяці навчався у нью-йоркській кіноакадемії. Нещодавно повернувся до столиці, аби продовжити займатися галереєю "Квартира 57". Її відкрив у двокімнатній квартирі на Подолі. Від осені минулого року провів три фотовиставки. Зараз на стінах висять роботи вже закритої виставки мальтійського художника Кріса Мікаллефа "Undrwtr". Художник зняв моделей під водою у басейні.
- З якими думками ти повернувся із Штатів?
- Різницю між місцем фотографії у Нью-Йорку і у Києві важко описати словами. Там фотографія представлена на усіх рівнях - починаючи від найбільших музеїв, як Метрополітен-музей, до маленьких галерей. Проекти різні - сміливі, експериментальні, більш традиційні. Але усі об'єднує високий рівень виконання, а не лівою ногою. З собою привіз 23 кг книжок з фотографії. Бо у Києві подібної літератури можна знайти шість видань, які продаються у "Пінчук Арт Центрі". У Нью-Йорку в будь-якому книжковому супермаркеті у кілька рядів стоїть література по фотографії - альбоми, монографії, дослідження. У мене там слина текла.
- Чи численні американські галереї мають достатньо відвідувачів?
- Американці дуже цікавляться фотографією, колекціонують її. Західні галереї розраховані на продаж робіт. У нас же фотографія зовсім не продається. Наприклад, роботи Кріса Мікаллефа тяжіють до комерційних, але про купівлю не цікавилися. У нас на генному рівні немає звички купувати фотографію як предмет мистецтво, бо у Радянському Союзі її просто не було. У тих молодих людей, які нею цікавляться, виникає думка "Я теж так можу". То для чого платити $ 500? Бо у технічному плані багато сучасної фотографії зроблено просто. Але що стоїть за фотографією, яка зроблена в ідейному плані, хто автор - питання не виникає.
В американській галереї завжди біля адміністратора лежить аркуш з цінами на усі роботи. Цифри дуже різні. Наприклад, бачив проект "Наглядачки". Один художник середньої ланки їздив по музеях і на фоні класичних творів мистецтва фотографував жіночок, які наглядають у залах. Одна фотографія формату А2 з тиражем чотири екземпляри коштує $ 6 тис. І багато шансів, що роботу куплять, а не просто вона повисить на стіні у галереї. У нас трохи краще з живописом. Якщо вихопити когось на вулиці і запитати, кого з класичних художників знають, Рєпіна ще назвуть. Але ніхто не назве класиків фотографії.
- Як з'явилася ідея зробити галерею у власній квартирі?
- Спочатку проводили тут лекції, майстер-класи пов'язані з фотографією, показували кіно. Також метою була підтримка молодих українських митців. Потім вирішили, чому б у цій квартирі ще не зробити галерею. Хотів, аби люди самі до мене приходили і щось пропонували, а не я бігав за ними - "Давайте зробимо виставку". Зараз стандартно раз на тиждень приходить лист, де питають, чи можна у галереї організувати виставку.
Мені хочеться показувати тут сучасну фотографію, за якою стоїть якась ідея. Сьогодні до такої фотографії немає вимог бути дуже вилизаною. Тому для декого вона може здатися непривабливою. У нас взагалі важко сприймають сучасне мистецтво, а фотографію тим більше.
3 
4880
Коментарі