У Британії в мистецтві модно задіювати всі людські чуття, а у Франції експерементують із фотографією. Про це арт-критик та художниця Христина Катракіс розповіла Gazeta.ua.
Що нового показують у Лондоні?
- Там популярне мистецтво, яке задіює всі людські чуття: слух, звук, відчуття простору в інсталяції, бачення, дотик, запах і навіть смак. Мене вразив стометровий чорний і темний лабіринт в галереї "Saatchi ta White Cube" на виставці "Frieze". Йдеш і надієшся тільки на свої відчуття. В людини забрали зір, але при тому в неї може посилитись слух, наприклад. В когось виникала паніка і він повертався, хтось призвичаювався і починав чути нові звуки. В мене посилилось почуття близкості, такий собі самозахист на тваринницькому рівні.
А що з'явилося у Франції?
- Там у моду увійшли фото. Сподобалась концепція, де фотограф сам руйнує фотографію, покриваючи плівку клеєм. Це була виставка художника Романа П'ятковки в місті Арлес в музеї Ван Гога. Художник не має контролю над тим, що вийде й із людських фотографій клей створював привиди або череп. Фотограф хотів показати, що клей руйнує плівку точно так, як час руйнує зовнішність людини. Це все говорить про швидкоплинність часу і про життя в комерційному суспільстві. Коли щось болить — випиваєш пігулку, а при зморшках зробиш підтяжку обличчя. Але нічого не є вічним, як було написано на храмі Соломона — "Все пройде". Щось схоже із останньої ідеї американського фотографа Саллі Манн. Коли вона робила фотографії на металевих пластинках. Антикварним фотоапаратом 1860 року, на який знімали Громадянську війну в Америці між Північчю й Півднем, вона фотографувала мертвих собак та людей. Її ідея була такою ж, як і в Романа П'ятковки, - показати тлінність всього і нашу не вічність.
Німеччина чимось запам'яталась?
- У Німеччині досі помітне розмежування між Сходом і Заходом. Це помітила на виставках в галереї "Art Berlin". Навіть після стількох років країна ще не вгамувалася й мистецтво досі відбиває тематику стіни. Була одна красива інсталяція: людська стіна, створена із темних людських силуетів на білому фоні.
Також сильно представлена фотографія: портрети звичайних голих людей і їх оточення. Наприклад, у звичайній квартирі сидять абсолютно гола 70-річна подружня пара. Або 60-річна жінка пече пиріг голяка. Нема ніякої сексуальності або еротичності, а відчуття себе беззахисним у своїй же мушлі. З одного боку комфорт, а з другого: "Фу, вони ж голі". Щось схоже було в українського художника Олега Тістола. В серії своїх останніх робіт він фотографував оголених людей в пострадянських квартирах.
А що можете сказати про Україну?
- В Україні йде розмежування і кожен займається чимось одним. А світ зараз настільки став глобальним, що сучасний художник має займатися фотографією, скульптурою, відеоартом, інсталяцією та живописом. Має існувати концепція художника як митця. Ще у вас немає хороших арт-критиків, які правильно могли б давати критику. Таке враження, що хвалять тільки своїх і тих, від кого можна отримати вигоду. Всі решта — погані.
3 
4880
Коментарі