У неділю не бажано прибирати та шуміти навіть пральною машиною – як живуть у Німеччині

6

Фото: Надано Єлизаветою Булгачовою

Німці працюють 5 днів на тиждень. У суботу ще відкриті продуктові ринки, але у неділю усе зачиняється та прийнято відпочивати, працює тільки розважальна сфера та кіоски з їжею. Вдома у вихідний не бажано прибирати. Навіть на шум пральної машини можуть поскаржитись сусіди.

Про це Gazeta.ua розповідає 37-річна Єлизавета Булгачова із Кропивницького. У липні 2017 року вона разом з 11-річним сином переїхала жити у німецьке місто Дортмунд по єврейській міграції. Для цього треба було надати документи у німецьке посольство в Україні, що підтверджували єврейське походження жінки, її батька та бабусі. Також обов'язково треба було знати німецьку мову на елементарному рівні й мати відповідний сертифікат.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Світлофори ігнорують водії і пішоходи" - українка про життя на Філіппінах

"Два роки чекала відповіді на мій запит. Зазвичай його надсилають після року й пізніше. У квітні отримала позитивну відповідь, а у липні вже поїхала, – розповідає Єлизавета, – Добирались на автобусі, бо можна було з собою взяти до 30 кг багажу на людину. Проте, те, що з собою привезла – усе викинула. Я схудла, тож довелось змінити гардероб. Не знадобилась мультиварка. Вона гарно простояла увесь час на шафі, бо нам було де готувати. Нічого вже не потрібно навіть з речей, що залишила в Україні. Коли батько спитав мене, що привезти, я попросила купити тільки косметичну глину в аптеці".

Тим, хто переїжджає по єврейській міграції та оформлює біженство допомагає держава. Людям платять грошову допомогу у розмірі прожиткового мінімуму, дають де жити та раз на тиждень допомагають продуктами. Також мігранти відвідую курси, де вчать мову. Потім їм допоможуть знайти роботу.

 

"До переїзду, син не знав німецьку мову. Взагалі не казала йому заздалегідь, що планую жити в іншій країні. Вчитись пішов у інтеграційний клас у школі для мігрантів. Там був два роки. Тільки нещодавно почав сприймати нормально навчання та вже не хоче повертатись, – ділиться Єлизавета, – Подобається, що вчителі тут на одному рівні. Навіть виглядають по іншому. Вони можуть бути у рваних джинсах, з пірсингом та татуюванням. Немає зверхності. Також тут у програму входить басейн та багато різних подорожей. У школі вчать англійську французьку та німецьку мову. Навчання безкоштовне. Невелику якусь суму треба платити за підручники, проте за нас знову ж таки платять".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На дні народженні пригощали тільки чіпсами - киянка поділилась враженнями від життя в країні тюльпанів

Єлизавета з сином орендує квартиру у центрі міста. Перші 4 місяці жили у кімнаті в гуртожитку, що нагадувала квартиру-студію. Там були ліжка, холодильник, плита, нова білизна, посуд та усе необхідне для життя. Перший місяць після переїзду пішли на оформлення документів та знайомство з містом.

 

"Щоб знайти нових знайомих, написала у різні групи у соціальних мережах. Потім мене додали у групу "Мами Дортмунду" і там знайшла гарних подруг, - ділиться Єлизавета, - До переїзду керувала волонетрським центром. Не звикла сидіти без діла. Також одразу знайшла тут собі справу. Півтора року відпрацювала у єврейській громаді Дортмунду, де гуляла та спілкувалась з літніми людьми. Також з подругою пішли до волонтерської організації при мерії. Там нам довірили займатись з дітьми у групі продовженого дня. Гарна можливість підтягнути рівень мови".

Розповідає, що у Німеччині вчилась відпочивати, а не постійно працювати. Бо у місцевих є чітке поняття вихідного та усі на роботі тільки з понеділка по п'ятницю. У суботу відкриті тільки продуктові ринки чи магазини. У неділю прийнято відпочивати, працює переважно розважальна сфера та кіоски з їжею. Також, у неділю не бажано прибирати. Бо сусіди можуть поскаржитись на шум.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Грецьку мову вивчила за рік - українка поділилась враженнями від життя в Афінах

"Була шокована від умов для людей з інвалідністю. Такі люди ту живуть на рівні з усіма. Ліфти є усюди. Пандуси – це норма, без них не будують жодних сходів, - розповідає Єлизавета, - А автобуси або опускаються до рівня тротуару, або у них є пандуси. І коли людині на візку треба зайти у транспорт, водій залишає своє місце та допомагає. Це його обов'язок, а не пасажирів".

 

На місяць на продукти витрачає 150-200 євро та не обмежують себе у чомусь. У місті немає якихось складнощів з асортиментом продуктів. Купити гречку, сир, ряжанку можна в російських магазинах. Єлизавета не їсть свинину, тому бере м'ясо та ковбасу в турецькому магазині. Розповідає, що німці дуже економі та люблять знижки.

"В Україні я намагалась лишній раз не ходити до лікаря, бо треба було щось постійно купляти та за щось платити. Тут усе по страховці, яку мені зараз купляє держава. Взагалі, її вартість трохи більше 100 євро. А дітям до 18 років страховка безкоштовна, - розповідає Єлизавета, - Проте по моїй страховці мені забезпечують базові речі. А якщо хочу щось ліпше, треба доплачувати. Наприклад, у сина поганий зір та треба раз у пів року міняти окуляри. Зір специфічний, та лінзи як акваріуми. Але мені запропонували тонкі лінзи, але за окрему суму. У будь-якому випадку, окуляри син отримає. Проте вже я вирішую який їх вигляд обирати. Заплатила 32 євро, а оправа безкоштовно. Не знаю тільки, яку частину покривала страховка".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Беруть макарони з собою у подорож, - українка розповіла про життя на півдні Італії

Також у кожного є свій сімейні лікарі. Уся історія лікування є у комп'ютері. Один раз у рік обов'язковий загальний огляд, де треба також здати на аналіз кров. До профільних лікарів можна й самим записатись на прийом. Подзвонити та підібрати дату й час. Але не одразу потрапиш до такого лікаря. Єлизавета чекала три з половиною місяці, аби отримати консультацію у серцево-судинного лікаря.

 

Лікування зубів також входить у страховку. Проте безкоштовно пропонують просту пломбу. А за підбір по кольору треба доплатити: 50% покриває страховка, 50% - доплата клієнта.

"Хотіла б, аби наші українські пенсіонери жили так, як тут живуть літні люди. Тут у пенсіонерів є усі умови для гарного життя, їм не вистачає тільки спілкування, - розповідає Єлизавета, - Соціальні служби тут працюють інакше. Є окрема людина, яка готує та прибирає, купає, приїжджає, щоб зняти компресійні шкарпетки, люди, які купують продукти. Якщо треба у лікарню, за ними приїжджає машина. Кожен сам вирішує, коли йому йти у будинок пристарілих".

Також жінці подобається, що кожні два тижні у місті проходить якийсь великий захід: вуличні фестивалі їжі, технологій майбутнього, виставка старих авто чи велосипедів, якісь фестивалі. Зокрема, вражають різдвяні ярмарки, що починається за місяць до свята. Кожен намагається якось прикрасити оселю та будинок. Єлизавета розповідає, що по вулицях проводять конкурси на найгарніший балкон, прикрашений до Різдва. Але до 1 січня усю атрибутику прибирають. Новий рік святкують тільки мігранти.

 

"До мене ставлення місцевих дуже гарне. Я почуваюсь як вдома. У моєму будинку спілкуюсь з бабусею із старожилів. Вона навіть нас печивом пригощає, - ділиться Єлизавета, - Рік тому була в Україні, але хотіла повернутись через декілька днів назад. Не тому, що не люблю країну, де усе життя жила та виросла. Але потрапивши у Дортмунд, зрозуміла, що може бути інакше".

37-річна Єлизавета Булгачова родом із Кропивницького. За освітою психолог та вихователь дитячого садочка. Працювала у єврейському центрі та керувала волонтерським центром при ньому. У липні 2017 року з 11-річним сином по єврейській міграції переїхала жити у німецьке місто Дортмунд, що у Північній Рейн-Вестфалії.

×