За 25 км від Маріуполя - селище Нікольське (колишнє Володарське. - Gazeta.ua). Щоб доїхати до нього, потрібно пройти два блокпости. Тут живе до 10 тис. людей.
При в'їзді виблискують на сонці кілька елеваторів. Поруч типові будівлі ферми часів СРСР. Центр селища — це одна довга вулиця Пушкіна. Раніше вона називалася Жданова. Обсаджена соснами. На пагорбі видніються бані православного храму. За ними ліс. Хати по обидва боки впадин яру.
"У нас місто - унікальне. Бо всюди навколо степ, а у нас є ліс. Так і називається Володарський ліс. Сюди спеціально приїжджають, аби походити по ньому, понюхати запах сосен", - каже Валерій Тельчив.
Він вчитель у місцевій школі. Має широку бороду, як у священика. Говорить тихо та спокійно. Розповідає, що за півроку село виграло кілька грантів від європейських фондів.
"Як війна почалась, про нас згадали. До цього хіба місцева ферма, яка виросла з колгоспу, щось робила. Розіб'ють дорогу зерновозами - самі і залатають. Про людей чи школу ніхто не згадував. Але як приперло, що росіяни нас заберуть, — так одразу понаїжджали. Вже відремонтували будинок культури. Школу перекривають, а в лікарні апарати з'явились такі, що в операційній хірурги плакали".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Раніше молодь їхала в Донецьк. Тепер — у Дніпро чи в Київ"
Перший населений пункт тут збудували козаки Задунайської Січі 1831 року. Хутір назвали Гладкий — на честь отамана. 1924 року комуністи перейменували на Володарське — вже на честь псевдореволюціонера Мойсея Ґольдштейна.
"Нас часто плутають з Володаркою, що під Києвом. Були випадки, коли фірми присилали до нас цілі фури товарів — а їм треба у Володарку. Чи навпаки. Був випадок в часи СРСР, що партію комбайнів привезли на Київщину. То наш голова з боями їх витягував, аби вернули", - додає Валерій Павлович.
Біля продуктової лавки "Елітний провіант" припаркований двомісний Smart. Біля нього жовта "копійка". Її водій з усіх сторін обдивляється сусідній автомобіль. Заглядає під днище.
"Цікаво, хто це приїхав. Всі авто знаю, а це - перше бачу. Не типово. Дивись — машина як машина, але наче іграшкова. Вперше бачу таке тут", - каже чоловік. Не називається.
Колишній колгосп ім. Леніна зараз філія "Володарський", що є частиною агрофірми "Агротіс". Працює хлібзавод, м'ясокомбінат.
"Ви пройдіться селом. Люди вам усіх винуватих знайдуть — прізвища назвуть Порошенка, Ахметова чи Путіна, детально все пояснять. Але що в них абрикос не вродив — то їхня вина. Бо це взагалі проблема наша — чекати, що тобі хтось добре зробить", - каже чоловік.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як невеликі міста стають кращими без вказівки згори?
По місту розвішані білборди агрохолдингу "Харвест". Він належить до групи компаній олігарха Ріната Ахметова. Навколо Маріуполя вони володіють тисячами гектарів землі та мають об'єкти в 61 населеному пункті Донеччини.
Жаліються, що мають невеликі зарплати.
"У нас працювати можна хіба на фермах. Або в Маріуполі. В нас народ вміє землю обробляти, тому йдуть до Ріната Леонідовича. Тільки останні два роки на жнива страшно виїжджати. У нас бойових дій не було, але хто знає чи в полі не закопали міну. Були випадки, що машини підривались, - розповідає Олег Валерійович. Прізвища не каже. - Взагалі тут сепаратизма як такого не було. Є три дурачка, які пішли воювати за ДНР. Всі знають - від військкомату до міліцейських начальників - з якої хати і куди поїхали. Але ж батьки за дітей не відповідають, особливо, якщо їм по 40 років".
У центрі велика дошка пошани в синьо-жовтих кольорах. На ній метрові фото доярок, поліцейський начальник, голова селища та депутат від району.
Навпроти - Дім культури. Обшарпаний, з розбитим над входом гербом СРСР. Поруч постамент без Леніна.
У неділю вранці тут мають виступати гурти "Врода" та "Без обмежень" в рамках фестивалю "З країни в Україну". Біля нього росте дві старих сосни. Шишки на ній розміром з долоню. Під однією з них металеве крісло з написом "Кресло желания".
Концерту чекають четверо жінок. Нетерпляче заглядають у середину, де готуються артисти.
"Ми живемо в ідеальному місці. Бо в нас є Володарський ліс. За 30 хвилин їзди - Азовське море. У ньому вся таблиця Менделєєва, вчені кажуть. Щоб оздоровитись, кращого немає".
Розповідають, що недавно їздили до Львова та Вінниці. Возили дітей на екскурсії на запрошення тамтешніх облдержадміністрацій.
"За 34 роки вперше виїхала з області. Вінниця сподобалась. Від'їжджаю в місто — видно, що є хазяїн. Кожен стовп, дерево у квітах. Дерева на вигляд здорові та зелені. Це настільки гарно. Просто не очікувала. А фонтани від Roshen - взагалі шикарно. Це варто подивитись, - каже вчителька Олена Філіпова. - У них там навіть трава зелена. Це так дивно — у нас все вигоріле. Діти дерева більше розглядали, ніж будинки".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Переселенці платитимуть податок на житло, що лишилось на непідконтрольній території
Центром міста їде поліцейський на Toyota Prius. Патрульні сюди заїжджають на чергування з Маріуполя. Їм назустріч - місцевий патруль на "дев'ятці". У зеленій формі та з автоматами на грудях. Зупиняються біля алеї пам'ятників — загиблим у Другій світовій війні, афганцям, чорнобильцям. Озброєний патруль підходить до чоловіка, який фотографує знак засновникам міста - мраморний куб із хрестом. Одягнений у білу майку та сині шорти. Після перевірки документів відпускають.
Фотограф - сержант, якому дали одноденну відпустку. В місті дислокуються кілька військових підрозділів. Звідти до передової — близько 40 км.
"Зробив подвиг, і мені виписали таку премію. Не хочу світити військовою формою, а то від патрулів життя не буде. А ми в мирному місці зараз, - сміється Олексій. - Чекаю дружину і дітей. Село чимось мені нагадує рідне Криве Озеро (райцентр у Миколаївській області. — Gazeta.ua). Такі ж хати, такі ж люди. Працювали у колгоспі, жили з поля. Зараз тримаються за рахунок того ж поля. Взагалі цікава штука - в селах менше адептів "русcкого мира". Чи це земля людям не дає з глузду зійти. Чи може банальне - немає часу, треба сапати город".
2 
25817
Коментарі
1