"Братику, мені здається, що ось ти приїдеш": рік тому снайпер вбив Дениса Начосного

12 квітня 2018-го для бійців 2 роти 34 батальйону 57 бригади став чорним. Вони втратили 2 молодих воїнів. Один із них – Денис Начосний "Чечен" був убитий російським снайпером, а його побратим — Дмитро Черидниченко "Німець", отримав важкі поранення.

Дмитро, який вижив після важкого поранення, поділився з Gazeta.ua спогадами про цей день.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Стоїть у навушниках, спокійно цілиться в сторону росіян і гатить"

"Як завжди, після нічної зміни я з Максом (Максим Черкун – загинув 16 квітня 2018-го. - Gazeta.ua) прокинулися десь біля дев'ятої ранку", — згадує Дмитро Черидниченко. — Привели себе до ладу і десь о 10:30 пішли до гаражу випити кави та дізнатися про новини. Тут знаходились майже всі хлопці, котрі мали дві теми для розмови: "Які росіяни козли", "Чи дасть ротний підкріплення, бо людей не вистачало". А напередодні у нас був один поранений".

О тринадцятій годині всі пішли обідати, за винятком тих, які збиралися на пост. Після того, як поїли, знову вийшли в гараж, щоб покурити. За хвилин п'ятнадцять приїхав ротний "Умка" з побратимом "Ураном". Вони нам привезли нового бійця на ім'я Максим. "Умка" сказав, що його нам віддає, щоб той ходив у наряди.

Макс Черкун і "Чечен" почали сперечатися, кожен хотів, щоб Максим залишався на його позиції. Проте потім вирішили, що новенький ходитиме на спостережний пост "Козак".

Денис повів його в бліндаж, щоб показати, де він спатиме, а потім вони вийшли на вулицю. Максима почали розпитувати, на яких позиціях стояв, коли прийшов служити, як давно прийшов до нас у підрозділ? Той відповів, що служить 2 місяці та стояв на позиції, яка не брала участі у бойових зіткненнях.

Макс Черкун сказав, щоб молодий заступав зі мною вдень. Розказати йому треба все, показати. А вночі мав замінити свого тезку. 15:30, я пішов вдягатися та брати зброю, щоб поміняти хлопців на посту. Перед тим попередив Максима, що він зі мною заступає в наряд. Черкун попросив мене, щоб я взяв з собою набоїв і гранатометів. Пообіцяв при тому, що допоможе все донести до поста.

Близько 16:00 ми були вже на позиції "Спарта". Макс Черкун забрав стару зміну і повів їх до гаражу. Я показав новенькому вогневі точки і з яких місць ми працюємо. Де боєкомплект стоїть та все інше. Пояснив, що треба доповідати по рації на КСП (контрольний спостережний пункт. — Gazeta.ua) кожну годину про обстановку на позиціях.

Протягом зміни він розпитував, як часто стріляють росіяни, чи підходять до нас. Я його заспокоїв і сказав, що все буде гаразд.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Денис Начосний загинув за 4 дні після одруження

Пригадую, що подивився на годинник - нам залишалося 15 хвилин до кінця зміни. Кажу Максиму, що піду подивлюся в бінокль, як там окупанти? А його залишив біля "зозулі" — спостережного пункту.

Коли підходив до спалених автобусів, мені здалося, що на затопленій позиції в будинках хтось є. Присів і почав просуватися в тому напрямку. У цей момент, перебуваючи майже біля окопу, упав. Десь поблизу пішов дим. Перекотився до окопу, щоб оглянути себе. Дістав із кишені телефон, він був розбитий. Потім стягнув трішки штани та побачив, що там теж багато крові. Притис артерію рукою, стягнув помалу бронежилет і почав кричати Максу, щоб кликав на допомогу.

Але він мене не чув, я був далеченько від того місця. Тому почав повзти окопом і кричати йому. Проте це не дуже виходило, бо там було болото, а однією рукою підтримувати себе незручно. За хвилин вісім Максим почув. Я попросив, щоб він передав хлопцям про моє поранення і приніс турнікет і знеболювальне. Коли він знову повернувся, по ньому був відкритий вогонь снайпера, який перед тим поранив мене.

Він дав замість турнікета бандаж, я перев'язав себе та вколов знеболююче, щоб не боліло. Після чого Максим намагався мене витягнути, але спроби були марні, він був дуже наляканий. Його так все вразило, що він забув передати побратимам про моє поранення. Я знову був змушений посилати його до рації.

‌Не пройшло п'яти хвилин, як хлопці прибігли до мене: Макс Черкун, "Чечен", "Уран" і ще хтось. ‌Вони стояли зверху окопу, я крикнув їм, що працює снайпер – потрібно стрибати в окоп. Вони почали спускатися і в той момент пролунали постріли. У "Чечена" влучили і він залишився зверху.

Хлопці стягнули його в окоп, проте в Дениса вже не було пульсу. Він вдихнув, ще раз - і все.

Йому закрили очі, Макс Черкун перетягнув мені ногу джгутом і роздягнув, щоб легше було переносити. Потім затягнув мене собі на спину і поніс до безпечного місця, де мене зустрічали вже Тихий, Умка, Вова, Рома "Сєпер".

Вони витягнули мене наверх, поклали спиною на автомат і понесли до машини. Завантажили та поїхали назустріч медикам. Ми проїхали метрів 60 і нас зустріла медична машина та черговий лікар на ім'я Люда. Почали мене перевантажувати до "швидкої", але там не складалися ноші.

Вони мене привезли на іншу позицію, там уже чекала інша "швидка". Довезли мене до лікарні.

А 16 квітня, за 4 дні, мені повідомили, що Максим Черкун вбитий. Ось так я втратив своє здоров'я та двох найближчих друзів.

Лікар Людмила, про яку згадував Дмитро, – це боєць Людмила Сюзєва, позивний "Мілка". Яка того дня витягувала "Німця", а 16 квітня і Максима Черкуна.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Мати чула, як пролунало 4 постріли. Зв'язок перервався" — останні хвилини бою

12 квітня ми тримали виклик, що на позиціях – поранений. Приїжджаємо, хлопці нервують, кажуть, що не можуть витягнути його. У той момент телефоном передали, що "Чечен" вбитий.

Із Денисом ми познайомилися за кілька днів до його загибелі.

10 квітня був виклик на цю ж позицію. У Дениса Начосного було дотичне кульове поранення голови.

Я бігаю окопом, намагаючись його зловити, щоб надати допомогу. Він вистрибує на окоп, я — за ним. Він мене відштовхує, але в результаті хапає за руку і тягне в укриття, каже, що я дурепа безсмертна.

В укритті обробляю рану, намагаюсь вмовити до госпіталізації. Він відмовляється.

Доповідаю вищому керівництву й отримую наказ його залишити на позиції — керівництво батальйону розбереться. Наступного дня приходжу до хлопців, принесла медикаменти, обробляю Денису рану. Він мене пригощає своєю фірмовою кавою, міцною, з 2 ложками цукру та молоком. Називає мене "Ангелом", після чого до мене прикріплюється цей позивний. І за два дні — 12 числа, "Чечена" вбивають.

Я не вірю вухам, адже якби вмовила його до госпіталізації, він був би живим. Знову телефонують, нам повідомили, що витягнули пораненого, лише треба забрати. На позицію за той час приїхало 3 медичні бригади.

Виїжджаємо "на нуль", хлопці на УАЗіку везуть пораненого — Дмитра Чередниченка. Під час їзди перебинтовую ногу, ноші не спрацювали, довелося його на іншу машину перевантажити. А 16 квітня все повторилося, тільки втрати були більші.

Антоніна, сестра Дениса Начосного плаче до сьогодні, коли їй згадують про цей день.

"Братику, мені здається, що ось ти приїдеш чи зателефонуєш. Тоді в одну мить все змінилося. Та його вже немає і не буде. Я до сьогодні пригадую наші розмови, наші плани на життя. Він був опорою для батьків, для мене. А тепер його немає. Від дня загибелі Дениса я втратила багато ілюзій. Таке відчуття, що зараз це все пишу не я, а є ще хтось поряд. Смерть брата змінила повністю всіх причетних, всіх, хто його колись знав.

Не на краще чи на гірше змінила, а просто зробила інакшими людьми. Я дуже хочу, щоб загиблих у нинішній війні пам'ятали як людей, а не бойові одиниці. Людей, зі смертю яких зник цілий світ із думок, надій".

×