"Помстимося за смерть лицарів" - під таким гаслом пройшло 14 червня у Києві прощання із загиблими бійцями ДУК "Правого сектора".
Близько тисячі людей провели в останню путь 24-річного Роберта Маслея (Док) та 27-річного Юрія Гнатюка (Гуцул). Вони загинули 12 червня на шахті "Бутівка" під Донецьком від артилерійського обстрілу бойовиків.
"Правий сектор" анонсував прощання о 15:00. У цей час біля стели збираються військові, волонтери, журналісти та небайдужі кияни. Багато хто з квітами та дітьми.
На сходах до стели бійці "Правого сектора" ставлять лампадки. Двоє розгортають червоно-чорні та синьо-жовті прапори. Грають пісні "Плине кача" та "Ще не вмерла".
Бійці обіймаються при зустрічі та висловлюють співчуття. Кілька дівчат у камуфляжі плачуть.
"Наші втрати кожного дня ростуть при тому, що у нас зараз ніби-то немає війни. Генштаб цікавить лише те, що бійці Добровольчого українського корпусу робили на шахті "Бутівка". Нинішню владу ми вважаємо режимом внутрішньої окупації. Нам не потрібно від неї легалізації. Те, що ми два роки ведемо цю війну, не спираючись на державні структури, коштом волонтерів і громадян, які щось жертвують, свідчить про те, що ми вже легалізовані в очах народу. Нам не потрібно додаткової легалізації, щоб виконувати свій конституційний обов'язок - захищати батьківщину", - каже прес-секретар "Правого сектору" Олексій Бик. Додає, що багато питань є до нинішнього начальника штабу АТО генерала-лейтенанта Сергія Бессараба.
Поступово прибувають бійці різних підрозділів: "ОУН", "Донбас", "Айдар", ЗСУ та інші. Вони стоять купками біля входу в підземний перехід, під стелою та на сходах. Людей також стає більше.
"У суботу (12 червня - ред.) загинули четверо правосєків. А ми не називаємо це війною. Бідні матері", - сідає під стелу брюнетка в чорних окулярах, розмовляючи по телефону. Тримає букет з маків.
"Не розумію, чому вони всі вирядились у форму. Чистеньку, гарну. Що це за традиція: ходити по Майдану у камуфляжі?" - обурюється бородатий чоловік, який прийшов з маленьким сином на прощання. Він нещодавно повернувся із зони АТО.
О 16:45 під звук клаксонів під'їжджають чорні мікроавтобуси: Mercedes-Benz Sprinter з написом "Полеглі, але не забуті" та Volkswagen Transporter. Перед ними зупиняється чорний джип з державними прапорами та прапорами ПС.
Грає "Ще не вмерла". Люди формують так званий коридор з обох боків до стели та підспівують гімн.
Бійці дістають з машин дві труни. Усі стають на коліна. Починають скандувати "Герої не вмирають" та "Помстимося за смерть лицарів". Більшість присутніх не можуть втримати сліз.
Під стелою з'являється військовий капелан. Труни заносять спочатку всередину, а потім через незручності виносять вперед. Ставлять на два столи. Навколо них стають побратими загиблих. Починається молитва.
"Немає жертви - нема благословіння", - хрипким голосом каже зі стели капелан у камуфляжі, стоячи за трунами.
Люди біля сходів плачуть.
Через 15 хвилин він завершує молитву.
"Вибачте, особистого прощання не буде. Родичі вже чекають тіла", - заявляє він і закликає всіх провести героїв.
Бійці піднімають труни, люди опускаються на коліна. За кожною труною несуть кришку, в яку усі складають квіти. Натовп скандує: "Герої не вмирають", "Смерть зрадникам патріотів" та "Помстимося за смерть лицарів".
Народ іде за трунами до машин. Весь час кричать: "Слава Україні", "Україна понад усе", "Слава героям" та "Смерть ворогам". Зупиняються.
"Єднаймося! Порошенко прислав нашим хлопцям два букети і два столи. Будь він проклят! Ми їх проводжали на Майдані звідси, а тепер проводжаємо туди. Влада - зрадники патріотів", - кричить зі сльозами повна жінка.
"Чому "Правий сектор" досі добровольчий батальйон? Чому їх не оформлять?" - викрикує жінка у жовтій футболці.
Біля Volkswagen з труною з'являється командир окремої тактичної групи ДУК "Правий сектор" з позивним Кулібін. Каже, що не спав три доби. Його обступають журналісти.
"Стрілянина велась з невеликої відстані упродовж 30 секунд. Прийшов перший, хлопці почали виходити на поверхню. Будівля рухнула. Після цього почалась паніка. Мої хлопці, хто залишився у строю, почали відстрілюватись та вести атаку по позиціях сепаратистів. У нас 12 поранених та 4 загиблих. Усі бойові хлопці - герої. За пару днів до смерті Юра Гуцул виліз до сепарів на позиції, зняв дирівський (ДНРівський - ред.) прапор і повісив жовто-блакитний. Він там досі. Ми не дамо нікому його зняти. Ці хлопці пройшли вогонь, воду та мідні труби. Вони з усім впорались. Таких зараз одиниці", - розповідає він про обстріл "Бутівки" 12 червня.
Командир розповідає, що українські позиції у зоні АТО бойовики щодня обстрілюють з крупнокаліберної зброї.
"Двохсоті (загиблі - ред.) майже постійно. У штаб доповідається регулярно. Ми виконуємо накази, які дають ЗСУ. Без дозволу та підтвердження вогню ніхто ніколи не працював. Це були кращі люди. Їх залишилось мало. Хочу, щоб країна знала, що добровольці закінчуються. Якщо ви думаєте, що все добре, то ні, все погано. Нам треба вийти з Мінського зговорняка та показати зуби. Бо ми на даний момент вівці, які дивляться, як по ним працюють з усіх калібрів", - додає Кулібін.
Біля натовпу лунає голос: "По машинах!" і військові розходяться.
Залишаються хлопці, які були поранені в одному бою разом із Гуцулом та Доком, але відмовляються від коментарів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Генштаб розслідує загибель чотирьох бійців "Правого сектора"
Нагадаємо, у ніч на 12 червня на шахті "Бутівка" на Донбасі внаслідок артилерійського обстрілу упав дах. Загинуло четверо бійців ДУК: Гуцул, Док, Легат та Ярик.
Роберт Маслей (Док) – 24-річний польовий медик із Хуста Закарпатської області. "Чоловік, яких у світі мало, з яскраво вираженими честю та гідністю. Баджо – так його називали друзі-байкери – механік за освітою. Виховувався бабусею та тіткою, але мав добре налагоджене, як на молодого парубка, життя: високооплачувана робота, дівчина, а мотоцикли – це взагалі святе! Казав: "Якби мій байк був жінкою – я б з ним одружився…" – розповідають про хлопця на сайті ДУК "Правий сектор".
Юрій Гнатюк (Гуцул) – боєць 2-ї Окремої тактичної групи ДУК ПС із міста Красилів Хмельницької області.
2 
25817
Коментарі
9