"Під завалами опинились десятки наших" - кіборг розповів про останній бій за ДАП

Бойовики підірвали перекриття 20 січня 2015 року у новому терміналі Донецького аеропорту.

"20 січня ми сиділи з усіма хлопцями. Я говорив їм, що росіяни підірвали термінал біля нас і можуть під нами. Хлопці казали, що до нашої кімнати не має доступу. Якось так спокійно всі себе почували. Я зробив каву - випив її, закурив сигарету і сів під колону. В той момент пролунав сильний вибух. Я не розумів, де знаходжусь, живий чи мертвий? Кругом піднялась така пилюка, що видимості ніякої не було. Я сидів у шоломі, мені по голові стукала штукатурка і все, що кружляло в повітрі", - згадує Ярослав Гавянець, боєць 80-ї аеромобільної бригади.

Перекриття придавили частину бійців.

"Коли пилюка трохи впала, я і ще 10 або 12 хлопців залишились на верху і не полетіли в низ. Вони, як і я – сиділи під стінами чи колонами. Побачили, що всі перекриття від вибуху розламало навпіл і вони упали в низ. Потягнули за собою бійців, які знаходились по середині. Стоячими залишились тільки колони. Я знайшов в собі сили по цій колоні спуститися в термінал і відстрілюватись. Окупанти знову почали підходити, я бачив спалахи від автоматів і гатив туди. Всі, хто був живий і мав змогу стріляти, відбивались від ворогів", - каже він.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Зробили захисний круг і гатили" - кіборг розповів про останні пекельні бої за ДАП

"Бойовики підірвали термінал близько 16 години. Під завалами опинились десятки наших хлопців. Вони кричали, плакали, стогнали. Поки було світло на вулиці, десь до 20.00, ми намагались витягувати їх.

Вночі, я зайняв позицію, щоб оборонятись і прикривати наш тил. Сил уже не було. Якимось дивом знайшли вцілілий тепловізор. Я спостерігав за периметром, засинав. Якщо бачив білі плями в далині – стріляв. По колоні стікав конденсат. Я підставляв каску, щоб там назбиралась хоч якась вода і я мав змогу попити. Ніяких продуктових запасів уже не було", - каже десантник.

"В той час під завалами помирали хлопці. Їхні крики рвали душу. І мені вже було все рівно, що буде далі. Помру чи житиму!? Тільки жаль було, що все так швидко закінчилось.

З моєї роти в живих залишилось тільки троє. Я, побратим Артем і ще одного хлопця ми витягнули з розвалин. Йому бетоном зовсім перебило ноги. І він цілу ніч кричав. Ігор Брановицький, якого пізніше розстріляє ватажок бойовиків "Моторола", перев'язав рани, полегшив трохи йому страждання", - додає він.

×