"Зая", "Схудла" і "Падла" - з шести сестер три поїхали на війну

"В Кримському на Луганщині вже не така війна, як колись. Тут не можна взагалі стріляти. За постріл посадити можуть. Бо у нас перемир`я і Мінські домовленості. По нас луплять зі всього. Не давно село накрили з "Градів". Треба створювати якісь диверсійні групи. З цими домовленостями сепарів ніяк не перемогти, - каже Gazeta.ua Юлія Горничар.

Дівчина - боєць 93-ї окремої механізованої бригади. Зараз Юлії 23 роки. Вона народилася в багатодітній сім`ї в Дніпрі. Батько далекобійник та мама вчителька виховують 6 дівчаток. Разом із сестрами брали участь в дніпровському Майдані.

"Часом їздили в Київ. Пам`ятаю як 18-го лютого ми з подругою Марійкою і теперішнім побратимом "Равликом" залишились дивитися за речима в Жовтневому. Менти почали захоплювати його і нас затопили в підвалі. Ми вибрались на 4-й поверх і ховались там. Було страшно, що нас знайдуть і будуть знущатись. Якийсь хлопчина, який був теж з нами, нас звідти вивів", - пригадує дівчина.

Бійці-добровольці "Карпатської Січі", друзі Юлії, після Майдану поїхали на війну. Покликали сестер допомагати на кухні та складі. Три сестри покинули справи в Дніпрі і поїхали до побратимів на передову.

З добровольчої "Карпатської Січі" Юля вступила в 93-ю бригаду. Там знайшла своє кохання, бійця на позивний "Торба".

"Я і не думала, що йому подобаюсь. Минулої осінні, стояли на позиціях поряд, говорили по телефону. Передавали інформацію. На кінці розмови він каже: "Юля, я тебе кохаю". І кинув трубку", - каже з усмішкою на обличчі дівчина.

"Ввечері на шикуванні кажуть, що я їду в Водяне, там 2 тижні пробула. Потім 2 тижні в Пісках. Ну так і почалось. Потім ми заступали на "мурашник" біля аеропорту в Пісках. Класно було тоді", - пригадує Юлія.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Більше тижня ноги мокрі" - снайпер розповів про свою роботу

"Мурашник" - це найближча позиція наших військових до сепаратистів у Пісках на Донеччині. Позицію вдалось відбити, після захоплення терористами ДАПу (Донецький аеропорт - Gazeta.ua) в січні 2015 року.

"Я пам`ятаю, як перший раз потрапила під обстріл. Було страшно. Ми були на "Броварах" в підвалі, у сусідній будинок потрапила міна. Ми почули, як все розірвалось. Іншим разом, було тихо, йшла до медиків через город. І саме по ньому почали класти. Відчуття словами не передати", - каже боєць.

Зараз дівчина з побратимами захищає околиці села Кримське на Луганщині. Це крайнє село підконтрольне Україні.

"Тут я кухар і допомагаю хлопцям з документами. "Торба" старший сержант, у нього багато паперової роботи", - каже Горничар. До війни дівчина працювала діловодом.

Найважче для Юлії на війні — втрата друзів.

"Оса", Володимир Цісик - старший лейтенант в ЗСУ. А для нас — генерал, його слухались усі. Це була гарна людина, йому 23 чи 24, а його вже нема. "Бармен", Євген Садовничий і "Мисливець" Мирослав Мисла, друзі "Оси", теж загинули. Мисла був націоналіст, такий патріот. Він був класний. Шкода, що їх нема", - зі сумом каже "Зая".

Для дружин побратимів дівчина стала подругою. Для самих бійців сестрою, яка не відмовить в допомозі.

"Тут потрібна жіноча компанія. Щоб хлопці могли просто поговорити. Питають поради щодо своїх дівчат, розказують, що у них в сім`ї відбувається", - розповідає дівчина.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На війні загинув морський піхотинець із Запорізької області

Каже, фронт набрид - одні і ті ж люди навколо. Але і повертаючись додому, нема того, що хотілося.

"Їм вже всеодно, що тут робиться, скільки у нас 200х (загиблі - Gazeta.ua) і 300х (поранені - Gazeta.ua). Але сподіваюсь, що українці піднімуться", - з посмішкою каже "Зая". Одночасно встає з ліжка і підкручує рацію. Слухає інформацію про обстановку. Каже: "Мушу йти. У сепарів вечірнє обозління. Маємо бути готові до всього".

×