Співвласників київського видавництва "Факт" 5 червня засудили на 6 років із конфіскацією. Інокентій Вировий та Станіслав Чистяков начебто видурили у шести підприємців 3,5 млн грн. Видавці стверджують, що позичали гроші на видавництво книжок. Тіло кредиту повернули, а відсотки - ні, через кризу 2008-го. Зараз вони подали апеляцію.
Gazeta.ua поспілкувалася з кредиторами, які написали заяви до суду.
Сергій Рудов, 61 рік, одеський підприємець. Позичив 2 млн грн.
- Нас із Вировим і Чистяковим познайомив мій друг, письменник Віктор Зоніс на презентації його книжки в Одесі. Зоніс двічі видавався у "Факті". Вировий виглядав, як солідна людина. Приїхав на "Тойоті Лендкрузер", розповідав про власний видавничий бізнес. Запропонував вигідно вкласти гроші - під 35% річних. Я позичив спочатку 100 тисяч доларів. На все маю розписки. Але ні відсотків, ні тіла кредиту мені не повернули. Приїжджав до Києва, вони кілька разів зі мною зустрілися, казали, що продадуть книжки десь у Львові і розрахуються. А потім перестали відповідати на телефонні дзвінки.
Іншим кредиторам на суді Вировий сказав, що їхні борги не визнає, а от у Рудова брав гроші.
Упевнений, що у них (підсудних - Gazeta.ua) кошти є. Просто перевели їх на інших людей. Прямих доказів не маю. Але якщо вони позичали гроші, то кудись же їх діли?
Якщо хочуть повернути борг, я за те, щоб їх виправдали. Але якщо ні, нехай сидять. Бо ж вийдуть і далі чинитимуть те саме.
Микола Проскурка, 37 років, київський бізнесмен. Позичив Вировому і Чистякову 200 тис. грн під відсотки.
- Крім моїх грошей, Вировому і Чистякову 400 тисяч гривень дав мій друг. Ви дружили з людьми колись? От і ми дружили (з Вировим і Чистяковим - Gazeta.ua). Якщо людина показує кожен день, що в неї достатньо грошей, все добре, власний бізнес? Ми подумали: чого б не заробити, якщо є така можливість? Уже тоді вони почали переписувати бізнес, будинки, машини на знайомих. Ми про це не знали. Але по закону всі дії з їхнім майном з 2010 року вважаються недійсними. І виконавча служба зобов'язана арештувати це майно, описати, розпродати. І з цього майна нам мають повернути гроші.
Рік вони не відповідали на телефонні дзвінки та есемески. Іноді була перписка "Вконтакте" в тоні: "Все добре, ми на місці". Але як тільки я пропонував приїхати за грішми, у них з'являлися справи. Одного разу таки зустрілися. Інокентій каже: "Що, мені нирку продати?" Кажу: "З твоїм курінням і пияцтвом твої нирки взагалі нікому не треба. Гроші віддай". Він, як завжди, сказав: "Завтра віддам", і не віддав. А тепер вони пишуть на різних сайтах, що ми, люди, які подали до суду - кримінальники та лихварі. Та якби я був такий кримінальник, з такими погрозами, як вони пишуть, напевно, давно б уже відрізали їм бошки всім і все б забрали. Два роки намагався питання вирішити мирно. Але потім не витримав і подав заяву до суду.
Преса зробила з них героїв, які видають українських письменників. Засунули це діло в політичний контекст. Та й вони себе показують декабристами. От декабристи, що постраждали від рук шахраїв. І вони цю роль будуть грати довго і нудно. Просто смішно. Навіщо в аферу з організованою злочинною групою, яка займається фінансовими махінаціями, приплітати політичний контекст? Брєд.
Мене в цій ситуації влаштовує тільки один варіант - гроші. Подання апеляції робить їм ще гірше. Бо вспливе інформація про всі їхні вчинки. Знаю, що в іншому відділку міліції на них заведена ще одна кримінальна справа. І вона буде передаватися в суд. Вони сядуть, і надовго. Апеляційний суд їм додасть ще років по два-три.
Іванна Вертинська, живе у Києві, у декретній відпустці, позичила Вировому і Чистякову 200 тис. грн.
- Познайомилися ми з Чистяковим 2010-го у столичному автоклубі, а через нього, вже згодом, і з Вировим. Вони називали прізвища відомих політиків, із якими знайомі, розповідали про успішний поліграфічний бізнес і справляли враження порядних бізнесменів, яким потрібні гроші для нових проектів. Попросили маленьку суму, потім більшу. Казали: "Рєбята, ви і заробите, і нам допоможете. Це буде добра справа!" Запропонували вигідні умови - 10% за 10 днів. За просто "дякую" такі суми ніхто не дає, це було вигідним капіталовкладенням. Я ризикнула, мабуть, в силу своєї наївності та довірливості.
Ніхто з нас, потерпілих, не хотів засадити їх за грати, хотіли одного - щоб суд присудив їм виплатити борги.
Після вироку суду родичі арештованих почали "кляузну" помсту. Виписують в Інтернеті та газетах суцільні нісенітниці, що ми засадили нещасних, ні в чому не винних людей за грати, що моя родина - професійні лихварі. Виставили в Інтернеті мою фотографію з кумом. Підписали, що це - мій чоловік, який працює в Печерському суді. Дружина кума питає: "Що це за фотографії? Навіщо нашу родину втягувати?" Було неприємно, тим більше, що ніяких зв'язкiв у судi нi я, нi мої близькi не маємо.
Такі статті лише нашкодили Вировому і Чистякову. Прочитала багато коментарів під цими текстами від людей, які також потерпіли від їхніх афер, але не захотіли "світити" свого прізвища та витрачати час на суди.
Подробиці суду над співвласниками "Факту" та інтерв'ю з цього приводу Оксани Забужко читайте в журналі "Країна" за 20 червня.
2 
8642
Коментарі
2