Президент Віктор Янукович заявив про реформи в 21 напрямку. Керівник Центру ринкових реформ Володимир Лановий вважає, що урядовці розпочали перетворення хаотично.
Чи можна стільки реформ провести за один президентський термін?
- Якщо сильна команда, кожен знає, що робити, і ці напрямки не суперечать один одному, то все можна зробити. Я не можу поки що давати оцінки по всіх напрямках, але те, за що вже брався уряд — актуальне і потрібне для суспільства: податковий кодекс, пенсійна реформа, удосконалення трудового законодавства. Однак вхопитися за назви ще не значить провести реформи. Скажімо, податкова реформа нічого не дала для розширення бази оподаткування, збільшення кількості платників і детінізації економіки. Не вирішені питання автоматичного повернення ПДВ, дерегуляції і децентралізації фінансових потоків.
Щодо пенсійної реформи. Уже кілька років, як ухвалений у першому читанні закон про паралельне введення накопичувальної системи. Але не це опинилося в центрі уваги урядовців, а інші, не дуже вдалі пропозиції. Хочеться підтримати президента і його команду в намаганнях, але сумно, що зміст нововведень, кваліфікація дій бажають кращого. Можемо втратити кілька років.
Що важливо знати владі при проведенні реформ?
- Варто зрозуміти, хто зацікавлений у розвитку того чи іншого напрямку і чого хоче президент. Наприклад, перехід до пенсійної накопичувальної системи посередники фінансового ринку сприймають по-своєму. Їх цікавить, як силовим методом збільшити фінансовий ресурс. Тобто, щоб люди платили більші внески. Але державу мають турбувати не стільки інтереси тих, хто розпоряджатиметься цими коштами, а як їх використовувати, як легалізувати зарплату, розвивати пенсійну систему.
Концепція, яка пройшла перше читання, була трохи нахабною щодо використання фінансових ресурсів і незацікавленості людей платити внески. Тому її відклали у довгий ящик.
Тому для влади дуже важливо зрозуміти проблеми, складнощі, затори і бар'єри на шляху реформ. Що не дає їм рухатися і що потрібно для розвитку країни, а не для окремої галузі чи фінансової групи. Не можна проводити реформи в інтересах одного суспільного класу чи галузі. У нас переважно просуваються ті законопроекти, які лобіюють великі бізнесмени. А те, що стосується широкого загалу, відкладають. Нема ініціатора, лобіста, сили, яка б проштовхувала. Такою силою повинні бути урядовці і депутати. Вони мають вловити, зрозуміти, взяти ідеї, обмінятися ними із суспільством, науковцями, експертами, перекласти це на теоретичну й політичну мову.
Чи є в уряді авторитетні реформатори по кожному напрямку?
- Урядовці діють так, ніби перед ними не країна, а бізнес-компанія. Вони прийшли в Кабмін з промислового бізнесу і банківського сектору. А у бізнес-компанії не працюють ринкові закони. Там централізоване планування, наказ, директива, як у Радянському Союзі. Ринкова система — це тисячі централізованих планувань, об'єднані вільними і рівноправними відносинами. Наші урядовці цього не розуміють, тому їхні пропозиції сумні, бо не пов'язані з розвитком суспільних відносин ринкового типу — рівноправністю і добровільністю запровадження, а не силовим методом. Досвід у середині компанії не зажди підходить для державного управління. Тому важко очікувати конструктивних реформ.
Більшість людей у країні — наймані працівники. Власники, менеджери і акціонери складають меншість. А трудове законодавство хочуть зсунути в бік придушення прав працівників і розширення можливостей їх експлуатації — збільшення часу роботи, подовження трудового віку. Це закладає конфлікт, воно безперспективне з точки зору суспільного розвитку. Бо для розвитку людини потрібен вільний час. Коли говорять, що у Європі пенсійний вік 62-65 років, то треба сказати й те, що у Франції, приміром, робочий тиждень має 31 годину. А у нас із радянських часів 40 і ще хочуть збільшити. Так коли французам треба виходити на пенсію, щоб виробити той час, які українці виробляють до 60 років?
Чи є у адміністрації президента й уряду цілісне бачення реформ?
- У такій ситуації його бути не може. Бо ідеї про напрямки реформ запозичені ззовні — у політичних конкурентів, у професійних колах, у експертів. Але ще треба розуміти механізми їх здійснення. От адміністративна реформа: спочатку з уряду зробили 9-голового монстра, а потім половину відрубали і кажуть, що це реформа. А навіщо було створювати ці голови?
У чому має бути суть адмінреформи?
- Вона має полягати в переході державних органів влади до вміння управляти країною, підприємствами, колективами, регіонами через ринок, а не прямо, через бізнес-інтереси, створення пільг окремим галузями тощо. Змістом адмінреформи є позбавлення чиновника можливості вимагати хабарі. А якщо вони керують напряму, то завжди матимуть таку можливість. От затримають підписання якогось документа — і будеш бігати. Самі чиновники не зацікавлені в реформі. Щоб подолати їх спротив, треба скорочувати чисельність апарату, вдосконалювати систему управління і не допускати подрібнення функцій. Бо чиновник намагається звузити відповідальність.
Чому реформи "пробуксовують"?
- Урядовцям важко відчути актуальні питання розвитку країни. Тому реформи поки що поверхневі, несистемні, дрімучі, у більшості випадків не торкаються головних економічних відносин суспільства. Дрімучість у тому, що у країні фактично нема системи інвестицій. Не можна купити акцій цікавих підприємств, а коли вкладаєш кудись гроші, не знаєш, чи буде у тебе право власності. Поставиш кіоск, а завтра у тебе його відберуть чи зруйнують, і нема кому пожалітися.
Також важливі такі чинники, як стабільність цін і правильний розподіл прибутків — не на користь монополістів і наближених до влади, а тих, хто виробляє якісну продукцію.
Що не так — підходи, інструменти чи виконавці?
- Урядовці повинні не втрачати зв'язки з громадянським суспільством, не замикатися в кулуарах, не вирішувати утрьох-чотирьох важливі питання. Спілкуватися з центрами реформаторських ідей, бути відкритими, використовувати різні аналітичні джерела, докопуватися до причин проблем, думати про наслідки, моделювати ситуацію. Чому бюджет не сходиться? Чому зупинилася кредитна система? Вони цього не знають. А треба залишатися свіжим, сприймати нові ідеї, думати стратегічно. Сьогодні на шахті нема грошей — пошукаємо. Так не можна мислити державним людям.
У багатьох програмах уряду відсутнє макроекономічне моделювання, є тільки бюджетування — доходи і витрати. А макроекономіка — це ціни, валютний курс, процентні ставки, платіжний та експортно-імпортний баланси, інвестиції. Це найактуальніші показники економіки.
Нововведення почали з Податкового кодексу, судової і пенсійної реформ. Чи з того слід було починати?
- Розпочали трохи хаотично — з того, що було раніше готове. Але з точки зору стратегічного планування це неправильно. Треба поставити за мету не просто збільшити ВВП, а приростити частку людського споживання, не проїдати вироблене, а капіталізувати кошти в нові галузі і робочі місця. Має бути чітка стратегія реформ — із тим, щоб ми взяли курс до ринкової, прозорої, добровільно, чесної, збалансованої системи, еквівалентної в обміні. Дав копійку, а отримав мільярд — це не ринкова система. Програма дій має бути адекватною: куди ми йдемо, до якого суспільства, до якої моралі, яких чеснот, базових чинників. По конкретних напрямках мають бути графіки, контроль і відповідальність.
Централізація і концентрація влади сприяє проведенню реформ?
- Це не є вирішальним чинником успішності реформ. Важливіше уміння організувати й управляти. Можна сконцентрувати усю повноту влади і не впоратися. Є психологічні норми. Людина може контролювати від трьох до 12 об'єктів. Тому не може бути 13-15 заступників. Бо керівник забуватиме їхні прізвища. Так само прем'єр не може услідкувати за всіма урядовцями. Він має так розподілити повноваження, щоб була адекватність у системі управління. Не можна, щоб одне міністерство керували тисячею підприємств. Має бути мистецтво управління всередині самого апарату. У нас такого нема. Чиновники перевантажені рутинною роботою. Колись прем'єр Пустовойтенко прийшов на засідання уряду з двома валізами документів. Сказав, що чотири години ставив на них свій підпис. Зрозуміло, що він не міг зробити жодного зауваження, бо нічого навіть не читав.
Податкова не може вирішити питання відшкодування ПДВ тисячам підприємств. Треба це делегувати районам і вибірково контролювати. У нас в апаратах управління вже працюють мільйони чиновників, а ми не відчуваємо жодних змін.
Наскільки заважає реформуванню корупція?
- Вона приводить до неправомірного, нетрудового розподілу коштів у суспільстві. Збагачуються не ті, які приносять більше користі. Як правила, хабарі платять ті, хто не спроможний витримувати конкуренцію. Прибутки, інвестиції, бюджетне фінансування перерозподіляється на користь поганих, слабких, некваліфікованих підприємств. Цим гальмується розвиток країни.
Якщо домінують доходи корупційного характеру, то молодь не прагне працювати в реальному секторі, займатися пошуком, створювати нові підприємства. Вони йдуть на роботу в міліцію, податкову, митницю або виїжджають за кордон. Відбувається деформація свідомості.
Що ще, крім політичної волі і грошей МВФ, потрібно для успіху реформ?
- Якщо це будуть не ті реформи, то й це не допоможе. МВФ пропонує нам зміни не реформаторського характеру, а зведення кінців з кінцями, щоб не розвалилися фінанси. І якщо ми не здатні перебудувати систему, щоб вона продукувала додану вартість і збільшувала прибутки всіх, то ніякі кредити нам не підуть на користь. Поки що ми не здатні зробити таку економіку, щоб нам вистачало грошей на нормальне життя пенсіонерів. То МВФ каже: зробіть хоч щось, щоб не розвалити країну. Бо не буде грошей — міліція й армія розійдуться, держава розпадеться. Вони з нами розмовляють як з аборигенами. Якби у нас були сучасні конструктивні ідеї — інтеграція в Європу, розкриття ринків, підвищення конкуренції, технологічні інновації, вони б нам не давали такі поради.
Більшість людей не вірять у реформи і бояться їх. За яких умов суспільство повірить у добрі наміри влади?
- З досвідом — коли урядовці зроблять бодай один крок у реформуванні і він дасть ефект. Громадяни повірять через деякий час, коли пересвідчаться, що у владі зібралися люди, які діють фахово, краще, ніж робітники, селяни чи інженери. Якщо влада, яку вибрали, виявляється слабкою, бездіяльною чи корумпованою, вдруге за цих не проголосують. Демократії потрібна сильна влада — у розумінні того, що виборці проголосували і знають, що п'ять років можна спокійно жити і не чекати неприємностей. Не буде ні девальвації гривні, ні законів, за якими в них відбиратимуть майно і квартири, не зникне гречка, не нахабнітимуть банки. Поки що такої влади у нас немає.
1 
8642
Коментарі
26