Як побороти дитячу агресію – поради психолога

Агресія – це форма поведінки дитини, орієнтована на завдання якоїсь шкоди. Це форма дитячої реакції на ті чи інші події та обставини, a не почуття чи стан. Найчастіше до агресії спонукає гнів, злість. Тому агресія – це вираз цих почуттів.

Перш за все – це образи на адресу інших дітей: дражнили та обзивали. Агресія проявляється y нападах на інших, заподіяння йому фізичної шкоди: кусання, хапання за волосся чи дряпання. Діти можуть псувати речі інших, кидати чи ламати чужі іграшки.

Дитина може вести себе агресивно через прагнення привернути увагу до себе. Наприклад, y неї не виходить так само гарно малювати, як y сусідці по парті. Дитина може демонстративно відібрати y неї фарби чи олівець. Так, приверне увагу інших дітей та вихователя. Ще одна причина дитячої озлобленості – ревнощі. Агресія дитини може бути спрямована на людину, чию агресію вона намагається завоювати, так і на свого "конкурента". Наприклад, за гарний малюнок похвалили когось іншого. Дитина може взяти свій шедевр і порвати на шматки. Об'єктом агресіє може стати людина чи предмет заздрості. Сподобалась дитині іграшка якась, вона може прийти і силою її відібрати.

Є діти зовсім не агресивні. Вони ніколи не вдарять іншу дитину, не накричать на дорослого чи не скажуть поганого слова. Така повна відсутність агресивності – радше, недолік, ніж перевага. Агресивність потрібна для нормального розвитку дитини. Інакше вона не зможе пізнавати навколишній світ,захищатися, конкурувати з іншими дітьми. Якщо батьки забороняють дитині виявляти необхідну агресію, то таке придушення може призвести до неврозу. Крім того, є ймовірність, що одного разу накопичені емоції вирвуться назовні з ефектом пружини, що раптово випрямилася.

Батьки прагнуть максимально обмежити агресію. Особливо, якщо це стосується бійки між дітьми. Мовляв, навіщо ти вдарив хлопчика – можна ж домовитися. Але якщо дитині три роки, вона не дуже добре говорить і зовсім не знає, як це "домовитися". Їй доступні лише способи розв'язання проблеми: вдарити і перемогти чи поступитися. Якщо прояви такої агресії не переступають межі дозволеного і трапляються дуже рідко – це нормальний процес.

Спочатку треба визначити причини такої поведінки. Якщо батьки часом застосовують до свого чада фізичні покарання, то не дивно, що дитина так спілкується з іншими. Малюк знає, батьки його б'ють, щоб він слухався. Тому так само він ставиться й до інших. Безглуздо переконувати дитину не віднімати, a чемно просити іграшку, якщо самі накричали, коли забирали y неї брудні камінці. Згодом такі діти можуть стати некерованими, не будуть реагувати на прохання. Тому перш за все потрібно підбирати ключики до дитини y її вихованні.

Це теж прояв агресії. Одна з причин такої поведінки – заборона проявляти агресію стосовно інших. Наприклад, маля не хоче йти в садочок. Мама бере його за руку, щоб вести y дитсадок. Дитина вередує, кусає маму. Але після маминої зауваги, мовляв, що ти робиш, кусає себе. Дитина просто перед збуджена і їй складно в цей момент робити щось інше.

Дитина повинна знати, що ви її любите незалежно від того, як вона себе веде. Тому не варто занадто активно захищати хто, кого ваше маля образило. Не показуйте різницю y вашому ставленні до кривдника і жертви, мовляв, ти такий злий образив такого доброго. Це не викличе y дитини співчуття. Вона просто подумає, що ви проти неї, ви її не любите. Маленька дитина поки не здатна аналізувати свої переживання. Негативні емоції, що накопичуються, спричиняють їй самій психологічний дискомфорт. Тому завдання дорослого – допомогти малюкові висловити те, що він почуває.

Не кричіть і не звинувачуйте дитину y вчиненому. Це не допоможе. Поговоріть з дитиною, скажіть чого від неї очікуєте. Не карайте малюка фізично. Якщо напади агресії бувають досить часто, можна допомогти дитині спрямувати її агресію y безпечне русло. Це можуть бути заняття спортом. Найкраще, плавання. Іноді агресивним дітям допомагає боксерська груша.