вівторок, 15 січня 2013 16:37

Чи має право щось вимагати матір, яка зробила кілька абортів?

  Виїзний лікар Лі Тонцян підходить до 92-­річної жінки, яка чистить качани кукурудзи в селі Цзяньхуа в провінції Хейлунцзян на півночі Китаю
Виїзний лікар Лі Тонцян підходить до 92-­річної жінки, яка чистить качани кукурудзи в селі Цзяньхуа в провінції Хейлунцзян на півночі Китаю

Китайців штрафують, якщо ті довго не провідують літніх батьків

Від початку року в Китаї діє закон, що зобов'язує дорослих дітей відвідувати своїх літніх батьків. Як часто мають це робити, не вказано. Але якщо рідним здасться, що діти навідуються до них надто рідко, можуть звернутися до суду.

Торік у пекінському метро протягом січня показували короткий ролик про дівчину, яка повертається до батьків після закінчення коледжу. "Я сумувала за тобою", – каже вона матері зі сльозами на очах. Далі повертається до батька: "А тепер ми повинні піти до твоїх батьків".

– Не можна змусити когось відвідувати літніх членів сім'ї, оскільки це обмежує свободу людини. Краще зміцнювати моральне виховання, ніж силувати робити щось по закону, – переконаний пекінський адвокат Цянь Цзюнь.

Восьма частина населення Китаю – люди за 60. Приблизно половина з них живуть на самоті. Більшість – селяни. Дорослі діти покидають їх, коли перебираються в місто.

Серед 10 тисяч опитаних 77 відсотків дорослих відвідують своїх батьків раз на півроку, за даними новинного агентства Сіньхуа

Чжу ЦЗЮАНЬ, 32 роки, стоматолог, Пекін:

– Після школи я поїхав учитися до столиці. По завершенні навчання залишився тут працювати. Батько живе в селі майже за 200 кілометрів. Спочатку часто їздив додому. Потім дедалі рідше. Намагаюся телефонувати йому якомога частіше. Хоча б раз на три дні. Провідую що три місяці. ­Кожного місяця висилаю чверть зарплати. Розумію, що батьку за 70 і в нього, крім мене, нема нікого, але на роботі напружений графік. Певен, тато ніколи не поскаржиться на мене в суд. У нього такий характер, що як би йому погано не було, нікому про це не скаже. У мене поки що нема сім'ї. Коли буде, намагатимуся зробити все, аби синові чи доньці не довелося їхати далеко.

Лі ХО ЛУН, 28 років, економіст, Наньчан:

– Мої батьки живуть на іншому кінці ­країни. Відвідувати їх надто дорого. Замість візитів просять надіслати їм грошей. Торік на день народження татові подарувала мобільний телефон. За кілька місяців вони його чи загубили, чи оператор заблокував. Зараз, щоб поговорити, треба дзвонити до сусідки і чекати, доки вона когось покличе. Це й дорого, й довго.

Ми з чоловіком плануємо переселитися у будинок його тітки. У неї рак гортані, має померти цього року. Якщо переїдемо, хочу забрати своїх батьків. Татові виплачує пенсію місцева пекарня, бо він був хорошим працівником. А мама все життя трудилася в саду і на городі. У їхньому селі державну пенсію мають тільки троє. Мама з татом тримають город, щось продають, заощаджують на всьому. Всі зароблені татом гроші вони свого часу віддали на хабар, щоб я могла поїхати вчитися до Японії за програмою обміну.

Ми з чоловіком непогано заробляємо, прогодували б старих. Якщо не погодяться переїжджати, надсилатиму їм більше грошей, щоб не економили хоча б на їжі.

Рю МЕЙ, 36 років, автомеханік, Пекін:

– У мене залишилися четверо братів і сестер у селі за 900 кілометрів від Пекіна. ­Раніше часто їздив, бо сумував за ними й батьками. Потім зрозумів, що всі чекають не мене, а гроші, які маю привезти. ­Почалися претензії, що я мало допомагаю, хоч єдиний з усієї родини влаштувався нормально. А хто винен, що вони не хотіли відвідувати школи, бо вона в містечку за 4 кілометри? Мама розуміла, що треба здобувати освіту, била нас лозиною, аби ми йшли. Я щодня ходив, а моїм братам більше подобалося продавати сливи. Зараз можуть скаржитися хіба що на свої лінощі й тупість.

Батьки не мають пенсії, але здають багато овочів закупівельникам, отримують за це непогані гроші. Заробленим діляться тільки з найстаршою донькою. Перший мій син народився хворий. Ми з дружиною могли собі дозволити тільки півпорції вчорашньої курки з місцевої їдальні для неї. Мене годували в училищі рисом із хробаками. Суп я приносив дружині, щоб молоко було трохи поживнішим. Просив батьків позичити хоча б 3 тисячі юанів. Вони відмовили. Мій син помер, а я до кінця життя пам'ятатиму цю відмову.

Дана ВАН, 33 роки, власниця інтернет­магазину, Муданьцзян:

– Живемо з батьками на сусідніх вулицях. Ходжу до них регулярно, щоб мої діти бачили, як треба ставитися до старших, що таке справжня родина. До нас приїжджали друзі з Японії. У них чоловік розтирав тещі ноги й одягав теплі шкарпетки. Хотілося, щоб і в нас була така пошана до старості.

Мама з татом бабусю по матері не поважали і вважали тягарем. Коли в неї згорів будинок у селі, мама забрала бабу, але щодня дорікала, що та об'їдає їх, хоч не давали їй нічого, крім рису й найдешевшої капусти.

Проблема покинутих старих виникла через те, що молодим треба ледь не зубами видирати достойне життя. Їхні батьки так само бігали, як білка в колесі. У цьому темпі немає часу на традиційні цінності. Мама приходила з роботи й падала замертво. Але вони змогли заробити мені на навчання у Росії. Зараз обоє мають хорошу ­пенсію, не потребують моєї допомоги. Я відчуваю величезну вдячність, хоч у нас ніколи не було родинних обідів.

Ней ПАР, 56 років, журналіст, Шанхай:

– Цей ідіотський закон прийняли через пенсійну кризу. Справа не в тому, що старі сумують за своїми дітьми. Літнім немає на що жити. Росте відсоток людей пенсійного віку. Пенсію платять тільки тим, хто працював на підприємствах чи в державному апараті. У селах старі майже не отримують допомоги від держави. ­Ніхто не каже, скільки дідів із бабами живуть лише зі ­своєї праці, але, за найскромнішими оцінками, це відсотків 60. За традицією, їх мали б утримувати численні діти. Але зараз молоді менше, а старих ­більше. ­Пенсійний фонд не може покрити потреби всіх. Влада зрозуміла, що треба міняти демографічну політику. Але потрібен час, щоб діти народилися, виросли й почали приносити гроші до бюджету. Думаю, наступний крок буде – зобов'яжуть виплачувати батькам частину доходів.

Китайці звикли розраховувати тільки на себе. У будь­якому селі навіть 80­річні мають два десятки курей, козу й великий город. Ніхто не скаржитиметься, що син чи донька не надсилають грошей. Якби могли, надіслали б.

Кевін ЛІ, 39 років, викладач права, Шанхай:

– Не можу зрозуміти, як можна змусити дитину відвідувати батьків. Такі речі ­мають бути не обов'язком, а нормою. Краще б піднімали рівень культури серед населення, у школах запровадили уроки моралі. Чи має право щось вимагати матір, яка за своє життя зробила кілька абортів? У нас не ­заведено народжувати дівчат. Жінки, як тільки дізнаються, що в них має народитися дівчинка, йдуть на аборт. Знайома моєї матері зробила чотири аборти. Врешті у неї народився син. Вона дуже раділа. Зараз хлопцеві 18. Вчиться на лікаря. У мами буває не частіше, ніж раз на рік.

 

Зараз ви читаєте новину «Чи має право щось вимагати матір, яка зробила кілька абортів?». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути