Ексклюзиви
четвер, 10 листопада 2011 16:49

Довкола світу журналістка об'їхала за 72 дні

14 листопада 1889-го американська журналістка 25-річна Неллі Блай із газети New York World вирушила в навколосвітню подорож - о 9.40 на пароплаві відбула із Нью-Йорка в бік Європи. Блай завзялася побити рекорд містера Філеаса Фоґґа з роману Жуля Верна "Навколо світу за 80 днів", опублікованого 16 років до того. А заодно довести, що жінки нічим не поступаються чоловікам. Мандрівку профінансував видавець газети Джозеф Пулітцер - вона обіцяла гучну рекламу його виданню.

Неллі Блай вирушила у плавання з невеликим саквояжем. Окрім одягу, що був на ній, прихопила лиш одне плаття. Не взяла навіть парасольки. Із усіх пунктів, де зупинялася, відправляла телеграфом короткі репортажі. Від маршруту відхилилася раз - коли через протоку Ла-Манш дісталася до Франції. Журналістка зробила гак до міста Ам'єн, де жив Жуль Верн, щоб узяти в письменника-фантаста інтерв'ю. Той прийняв Неллі у своєму домі, розпитав її й так захопився марафоном журналістки, що почав позначати на глобусі маршрут: Нью-Йорк - Лондон - Париж - порт Бріндізі на півдні Італії - Суец у Єгипті - острів Цейлон в Індійському океані - китайські Сингапур і Гонконг - японська Йокогама - Сан-Франциско - Нью-Йорк.

Останній відтинок шляху - із Сан-Франциско до Нью-Йорка - Неллі Блай подолала спеціальним поїздом, що без зупинки перетнув Сполучені Штати із заходу на схід. 25 січня 1890 року о 15.51 надісланий на нью-йоркський вокзал екіпаж доставив мандрівницю до редакції газети New York World. Тут одразу зафіксували точний результат подорожі: Неллі обігнула земну кулю за 72 дні 6 год. 10 хв. 11 с - на вісім днів швидше за Філеаса Фоґґа. На честь рекордсменки дали салют із 10 залпів. На адресу журналістки з усіх куточків світу посипалися вітальні телеграми. Найціннішою була така: "Я не сумнівався в успіху Неллі Блай. Вона довела свої наполегливість і мужність. Ура на її честь! Жуль Верн".

 

За голову Черчилля давали сім тисяч доларів

15 листопада 1899 року майбутній британський прем'єр Вінстон Черчилль потрапив у полон у Південній Африці. Там 33 дні тривала війна між бурами - нащадками голландських поселенців (boeren - "селяни"), які жили там із XVII ст., - й англійськими військами. Британська імперія хотіла захопити найбагатші у світі родовища золота й алмазів, знайдені на території бурських держав - Трансваалю та Помаранчевої республіки.

Лейтенант Черчилль, якому тоді було 24 роки, приплив до південноафриканського порту Кейптаун 31 жовтня 1899-го як військовий репортер щоденки Morning Post. І одразу попросився на фронт. "Які чоловіки були ці бури! - захоплювався супротивниками, коли описував першу зустріч із ними. - Я побачив їх уранці крізь дощ: тисячі відважних стрільців. Вони майстерно трималися в сідлах, рухалися, наче вітер, а жили за незламними законами й вірою в суворого старозавітного Господа".

Черчилль прибув до прифронтового містечка. Сів у бронепоїзд "Довговолоса Мері", який мав здійснити розвідувальну поїздку: достеменно з'ясувати, як далеко засіли ворожі війська. Потяг не подолав і 30 км, як бури його захопили. І відразу збагнули, що до їхніх рук потрапив видатний бранець - аристократ, син члена британського парламенту.

У таборі в Преторії - одній із трьох теперішніх столиць Південно-Африканської Республіки - Вінстон задумав утікти. Знайшов двох спільників. Вони дочекалися, коли вартові забалакалися, підставили Черчиллеві спину, і він переліз через табірну стіну. Та самі втекти не встигли - охоронці їх помітили. "У мене в кишені були чотири плитки шоколаду. Але компас і карта, що мали допомогти знайти дорогу, таблетки опію та сушене м'ясо, які мали підтримувати мої сили, залишилися в друзів", - згадував Черчилль. Він випадково вийшов до будинку інженера-англійця, який наглядав за вугільними шахтами. В одній із них той і сховав Вінстона. Машиніст товарного потяга погодився вивезти його за лінію фронту. Черчилль одразу написав великий нарис про свій місячний полон і втечу з нього у стилі пригодницького роману. Британське командування, яке програвало на початку війни з бурами битву за битвою, зробило з нього національного героя. Наступного року Вінстон Черчилль став членом парламенту й розпочав політичну кар'єру.

За голову аристократичного репортера-втікача бури призначили 25 фунтів винагороди - майже $7 тис. на нинішні гроші. Видрукували спеціальні листівки про це. Одну з них Вінстон Черчилль зберігав у рамці на стіні свого кабінету до кінця життя.

 

 

"Загинули всі до одного, але ворога не пропустили", -

писав у фронтовій газеті "Красная звезда" військовий кореспондент Володимир Коротєєв про подвиг під Москвою 16 листопада 1941 року радянських солдатів-"панфіловців" - від комдива Івана Панфілова. За офіційною версією, 28 бійців 1075-го стрілецького полку 316-ї дивізії знищили 18 німецьких танків біля роз'їзду Дубосєково неподалік столиці СРСР. Живих не залишилося. Наступного року всіх їх нагородили Зірками Героїв СРСР посмертно. Згодом виявилося, що шестеро "панфіловців" пережили війну, а стаття була літературною вигадкою. Бій біля роз'їзду Дубосєково під Москвою справді відбувся, але загинули там понад 400 солдатів полку. Останній із "панфіловців" Іван Шадрін помер 1985-го. Після німецького полону він два роки відсидів у радянських концтаборах. Зірку Героя йому дали без зайвого галасу.

 

 

Англійський чиновник Семюєл Пепіс 14 листопада 1666 року занотував про перший випадок переливання крові у тварин. "На зібранні у Ґрешем-коледжі стався пречудовий експеримент, - писав він того дня у своєму щоденнику. - Від одного собаки в тіло іншого перелили кров. Стара кров другого витікала через отвір в другому боці. Перший здох на місці, а інший почувався добре. Доктор сказав, що так можна добряче покращити здоров'я: випускаючи погану кров, а добру позичивши з кращого тіла". Пепіс вів щоденник дев'ять років - до 1669-го, доки в нього не почалися проблеми із зором. За життя своїх нотаток нікому не показував. Видали їх 1825-го.

53-річний французький король Генріх IV (на портреті) 14 листопада 1607-го дозволив бити за непослух королівських дітей. Доти замість них карали слуг. Із першою дружиною, відомою як королева Марґо, монарх дітей не мав, а з другою - Марією Медичі - шістьох. Окрім того, визнав своїми 11 позашлюбних.

19 листопада 1421 року в Голландії сталася найбільша за п'ять століть повінь. На південному заході країни гнані потужним штормом хвилі Північного моря зустрілися з водами річок Маас і Ваал, що вийшли з берегів після дощів. За день стихія зруйнувала всю систему дамб у цій густозаселеній частині країни. Під водою опинилися 72 села. Близько 100 тис. осіб потонули. Коли вода зійшла, на місці сіл і полів залишився архіпелаг порослих очеретом болотистих острівців.

 

Зараз ви читаєте новину «Довкола світу журналістка об'їхала за 72 дні». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути