четвер, 23 червня 2022 07:49

"Інвестувати треба передусім у нематеріальне. Це і є життя"

Українці відгукнулися на російську агресію в соціальних мережах

Роман ГРИЩУК, 32 роки, актор, політик:

Речі, які треба пояснити деяким нашим друзям. Не засуджувати війну, а засуджувати росію, яка почала війну! Не закликати запобігти продовольчій кризі, а чітко казати, через кого ця криза відбувається. Не молитися за мир, а молитися за перемогу України! Тільки перемога України забезпечить мир.

Владислав ІВЧЕНКО, 45 років, письменник:

Коли навідували пораненого товариша у львівському госпіталі, приємно вразило ставлення персоналу до пацієнтів. Дуже приязне та турботливе. При тому, що значна частина поранених – лежачі, тобто потребують значної уваги.

Товариш попросив поголитися, то волонтерки принесли нам тример, а медсестри забезпечили приміщення з розеткою, тазик із теплою водою, простирадло й рушник. Жодних питань чи претензій. Так само і лікарі ставилися.

Достукатись до рускіх можна в єдиний спосіб – по кришці гробу

Я не фахівець, то не можу сказати стосовно медичного боку, але думаю, що і там усе добре. Коли спитали, чи не потрібно докупити якісь ліки, нас запевнили, що все необхідне є. Ну і взагалі: чисто, нормальні меблі, нормальна їжа.

Воно то, звісно, можна сказати, що так і має бути. Але всі ж ми бували в наших лікарнях і знаємо, як може бути. То львівський госпіталь прямо ок.

І коли стоїш у дворику і бачиш ці десятки поранених/скалічених – і це тільки ті, які вже можуть самі чи на візках, виходити на прогулянку, – сповна розумієш, яку страшну ціну платить Україна за своє існування.

Руслан ГОРОВИЙ, 46 років, журналіст:

Достукатись до рускіх можна в єдиний спосіб – по кришці гробу. Пробуйте.

Андрій ЖОЛОБ, 41 рік, лікар, музикант:

Після неповного місяця в якості молодшого лейтенанта медичних сил ЗСУ можу вже з власного досвіду сказати: тут дуже присутня ота штука, що називається єдність, юніті, unity.

Мені й у невійськовому житті пощастило на прекрасних друзів, а зараз, у 40-річному віці, я знову переживаю цікаві відчуття. Як в юності – постійно знайомишся з новими людьми, і якісь з них стають тобі ближчими. Співжиття в казармі – це ділитися всім: чоколядками, туалетним папером, ножем, корисними штуками, які присилають друзі з дому, лінками на музику, на дурацькі відео. Постояти 20 хвилин у черзі на видачу їжі – взагалі без проблем. Штовхнути хроплячого сусіда по ка­зармі – разом із того зранку поржемо. Скинутися на офігєнний сир, овочі-фрукти-сало-колу – та полюбасу.

 

Розумію, що доведеться в процесі служби стикнутися і не з такими офігєнними людьми. Але я таки від життя беру найкльовіше, про різних іродів і так щодня всюди пишуть і розповідають.

Володимир ЄРМОЛЕНКО, 42 роки, філософ, письменник:

Війна об'єднує, так. Але вона і роз'єднує. Бо досвіди неспівмірні. Війна руйнує пропорції. Її "розподіл" шалено випадковий. Хтось втратив коханих, а хтось ні. У когось ще є дім, а в когось уже ні. Хтось був на порозі смерті, а хтось ні. Хтось узяв чуже страждання в себе, а комусь байдуже. Це не розмаїття, це тріщини та прірви. Говорити крізь ці прірви вже дуже складно. А буде ще складніше. Чи зможемо? Не знаю, але точно мусимо.

Сергій ГРОМЕНКО, 36 років, історик:

Я не погоджуюся з тими, хто каже, що теперішня російсько-українська війна може відкрити шлях до Третьої (чи Четвертої) світової чи вже є частиною світової війни. Якраз навпаки – нинішня війна відвертає світову!

Дивіться самі. Те, що Росія зробила з Білоруссю, – це як аншлюс Австрії Райхом 1938-го. Не по формі, але по суті. Крим із Донбасом – це як Судети. Однак, на щастя, 2014-го Захід вивчив уроки 1938-го і не пішов на другу змову з агресором – Мінськ ні разу не Мюнхен. А теперішня велика війна – це якби Чехословаччина 1939-го вирішила битися, а не капітулювати, а Захід якби й не вдарив по Гітлеру, то поміг би Празі. Тоді все завершилося б локальною війною без перспективи світової.

Так і зараз. Якби Україна капітулювала, ніщо б не завадило Путіну завдати наступного удару по Польщі чи Литві – і от тоді б Третя (Четверта) світова точно б почалася. Але українці своїм опором врятували не лише себе, а й світ.

Марина МІЛЕВСЬКА, 57 років, інженерка:

Вийшла у двір, десь недалеко гримить. Повітряної тривоги не було, і в цей момент, я розумію, що це просто грім. Та все одно кожна клітина напружена. Думки в голові – наче страшні кадри з фільму.

А це лише дощик невеличкий, а подалі – хмари та блискавки. І то – гримить, просто грім. Господи, я ніколи не думала, що так можу зрадіти звичайній зливі. І грому.

Моя собачка раніше ніколи не боялась грому. Петард, феєрверків – так, але грому – ніколи. А тут злякалась. Мабуть, теж усе розуміє та пам'ятає. Оце те відчуття, яке вже залишиться зі мною назавжди.

Андрій ЛЮБКА, 34 роки, письменник:

Дивлячись на розбомблені будинки та спалені квартали, я думав про одне: інвестувати треба передусім у нематеріальне. У себе, свою освіту, враження, емоції, досвіди. Це і є найвища цінність. Це і є життя.

Війна чітко все це підкреслила. Бо якщо ти знаєш якусь мову – потенційно маєш кращі шанси здобути допомогу й облаштуватися за кордоном. Умієш водити авто – мобільніший, можеш допомогти людям або навіть швидко втекти. Будував соціальні зв'язки, розвивав громадські середовища, брав участь у різних ініціативах – значно легше отримаєш необхідну допомогу, знайдеш потрібні контакти й виходи, будеш ефективнішим.

Скільки разів я подорожував на останні гроші! Не кажучи вже й про позичені. Але в підсумку це було правильно, бо всі ті враження, побачене й скуштоване, проїхане й переплите залишилося зі мною. Це ніхто не може розбомбити чи окупувати. Це – моя приватна територія. Тепер, коли кордони закриті й узагалі не до мандрів, думаю: як добре, що я поспішав до війни! У мене було правило, що відвіданих країн у списку має бути більше, ніж мені років. Але тепер думаю, що треба було бути вимогливішим до себе – і вимагати удвічі більше країн, ніж років.

Бо відкладаєш на квартиру, мрієш про будинок, економиш, міняєш машину на кращу – все це класно, але водномить може зникнути. Не зникає тільки те, що ти завжди носиш із собою, в собі. Спогади, емоції, знання, навички, досвіди та людські стосунки. Це і є найнадійніший депозит у житті.

Можете йти до війська – ідіть. Можете волонтерити – робіть

Катерина КОТЛЯРОВА, 31 рік, художниця:

Я дивлюсь у себе і шукаю там себе. З одного боку, в усьому цьому болі навкруги я себе і знаходжу. З другого – не бачу себе зовсім. Цікаво, що залишиться в мені від мене після того, як війна закінчиться? Чи повернусь я колись до творчості? Чи не перестане вона бути моєю роботою?

Пишу і чую дежавю. Я більше ніколи не буду такою, як до 24 лютого. І не знаходжу опори – щоб зрозуміти, якою я стаю. І чи стаю іншою? Можливо, я просто стираюсь і зникаю.

Дивлюсь у себе. І бачу тільки темні води. Огорнена. Охоплена. Заколисана. Цікаво… що залишиться від мене? Цікаво, чи залишусь "Я"?

Михайло ВЕДМІДЬ, військовослужбовець:

Ниють Арестовичі, ниють Машовці, ниють "сонечки", і це ниття поступово перекидається на суспільство і на армію. Що ж робити пересічному українцю в цьому пекельному коктейлі зі зради та скавчання? Є один рецепт – вірити в ЗСУ! І не забувати допомагати там, де маєте сили та натхнення.

Можете йти до війська – йдіть. Можете волонтерити чи донатити волонтерам – робіть. Можете платити податки і створювати робочі місця – робіть це, адже економіка – "горнило перемоги"!

А на ниття не звертайте уваги. Бо ниють ті, кому наказали нити. Так, саме наказали, бо росія має ще дуже багато людей і техніки. Так – у них втрачається мотивація, так – у них з'являються Т-62 замість Т-90. Але їх багато. Дуже багато. І поки не варто очікувати по­вторення "втечі з-під Києва". А суспільство "звикло" до глобальних перемог, яких не буде ближчим часом. От вони й ниють, щоб дозованою зрадою збити градус очікування суспільства.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

Зараз ви читаєте новину «"Інвестувати треба передусім у нематеріальне. Це і є життя"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути