четвер, 20 жовтня 2022 08:43

"Ми нічого нашого не віддамо. Бо в кожному клапті пораненого ландшафту – дім"

Українці відгукнулися на російську агресію в соціальних мережах

Лілія МУСІХІНА, 44 роки, етнографиня:

Якби пси вміли говорити. Гільза подзвонила би мені. І Теруся. Гільза розповіла б мені, як зустріли її господарі, чи повірили б сусідські собаки її пригодам, про те, як вона розказує вуличним цуценятам про свої бойові будні.

Тері розповіла би про те, що бабуся мало гуляє, сумує за сім'єю, яка розбіглася воювати. Що бабуся погано їсть і зовсім не дбає про себе, але всю свою любов віддає їй. Але їй, нашій маленькій дівчинці, так мало її любові, бо сумує за нами.

Російська ліберальна публіка близька до того, щоб попросити Україну ввєсті войска

Пси – це якесь неймовірне диво природи. Думаю, коли ми розвивали звичайний інтелект, вони розвивали вміння читати емоції, емпатію. Коли ми будували цивілізації та створювали культуру, вони вчилися любити, вірити, дарувати щастя і бути щасливими.

Колись, у наступному житті, я куплю собаку. І не розлучатимуся з нею ні на мить.

Хвостато-бородаті мої дівчатка! Як же сумую за вашими мокрими носами, за веселими бісиками в очах. Шкода, що ви не зможете подзвонити. Будьте мені щасливі.

Дмитро МАЛЕЄВ, 36 років, програміст:

В Україні ліквідовано 60 тисяч росіян. Це 120 тисяч очей. Діаметр ока – 24 мм, що дає нам ~ 2,880 км, якщо очі викласти в ряд. Державний кордон України – 5618 км. А це значить, що вже можна викласти "Україну очима москалів" у масштабі 1:200. Дякую.

 

Сергій МАРЧЕНКО, 48 років, експерт ринку праці:

Маємо цінувати підтримку кожної іноземної зірки. Коли вони підтримують нас, вони не просто малюють наш прапор на аватарку, а втрачають бабло. Так само, як ми кенселим тих, хто підтримує московитів, свинопси кенселять тих, хто підтримує нас.

На жаль, російський ринок у рази більший за наш. А це значить, що всім, хто має бізнес, продає треки чи монетизує підписки в соцмережах, економічно вигідно підтримувати московію. Україну підтримувати не вигідно, бо це автоматично значить втрату багатшого російського ринку.

Величезна шана всім друзям України, які підтримують нашу боротьбу.

Марія ТОМАК, 35 років, правозахисниця:

Давно стежу за російськими ліберальними дискусіями. І зараз там з'явилося дещо нове. Те, ЯК вони говорять про Україну, а особливо – про ЗСУ.

Вони течуть. От буквально, як від "своїх хлопців". Не думаю, що це лицемірство. Але також і не вважаю, що для багатьох це вибір сторони добра. Ні-ні, це вже щось геть інше.

Це нагадує те, ніби вони почули запах сили. От нещодавно Ігор Яковенко говорив, що від Путіна вже не пахне владою і його оточення це починає відчувати.

Але від Путіна і його армії вже не пахне й силою. Від них смердить чим завгодно – андроповим, дугіним, дохлим совком, домостроєм, обісцяними під'їздами – але точно не силою. А от від ЗСУ пахне силою. І поступово бачу, як російська ліберальна публіка, яка ще недавно ставилася до України презирливо-поблажливо, близька до того, щоб попросити Україну ввєсті войска.

Катерина КАЛИТКО, 40 років, поетка:

Їдемо з Черкас до Києва, довго-довго перетинаючи особливо могутній тут Дніпро. Після нічного дощу вогко, туманно, й від того здається, що в повітрі теж ріка.

Їду й думаю про локальне відчуття дому всередині великої України. У мене, наприклад, воно прокидається, коли ліси над шляхами, соснові чи змішані листяні, змінюються дубовими – темними, впертими, наповненими довгою пам'яттю подільськими дібровами. І ось їду через Дніпро й думаю: в людей, які повертаються додому, перетинаючи таку велику – навіть не в географічному, а в культурному сенсі – ріку, відчуття своєї точки на мапі має бути особливе.

Ми нічого нашого не віддамо. Бо в кожному клапті пораненого ландшафту – дім.

Тетяна ВЛАСОВА, 35 років, поетка:

Це ж треба так прожити життя, щоб у день твого 70-річчя мільйони людей бажали тобі: "Та щоб ти здох, гнида". До речі, було б символічно, якби саме цього дня. Він же любить різні там дати, символи.

Та щоб ти здох, гнида

Євгенія КУЗНЄЦОВА, 34 роки, письменниця:

Голова Офісу президента водночас, як наступає українська армія, у твіттері постить смайлики. Вовченятко, виноградинку, лисичку. Іноземні репортери, які працюють в Україні, організації, які працюють із відкритими даними, і просто перехожі, як я, масово й нервово розшифровують його твіти, щоб розуміти, що відбувається і як проходить наступ.

Останніми днями ведуться дискусії, що означає те, що Єрмак опублікував кавунчика. Невже Херсон? Та ще ні, рано. З іншого боку, він запостив скибочку, тобто не весь Херсон. А сьогодні запостив прапорець, прапорець, прапорець, прапорець, прапорець, ракетку і скибочку кавунчика. Але серед смайликів цілого кавунчика нема, я перевірила. Яка мораль цієї ситуації?

Володимир ГЕВКО, 41 рік, маркетолог:

Жодна з великих воєн не була завершена рівно тоді, коли вже було зрозуміло, що це крах і далі воювати безглуздо. Ні, всілякі гітлери, імператори хірохіти, навіть американці й тепер путіни завжди чіплялися за будь-які спроби втримати фронт, продовжити вбивства і вже безглузду війну.

Якщо початок війни – це колаборація народу, який її починає, і правителя, котрий його очолює, то завершення війни практично завжди ініціатива керівника, головнокомандувача та групи найближчих осіб. І навіть якщо змучений і деморалізований народ уже хоче все припинити – ніхто його більше не питає.

Третій Райх почав програвати 1943-го, і два наступні роки були затяжною агонією відступу, безпрецедентних руйнацій і мільйонних жертв військових і цивільних. І наприкінці Гітлеру в бункері вже було наплювати на Німеччину та її долю. Японці, союзники Гітлера, пішли ще далі й після капітуляції Райху продовжили чинити опір і накликали на свій народ два ядерних удари, після яких аж зупинилися.

Мене хвилює межа, до якої впиратиметься Путін, допоки не виведе свої війська, визнає поразку й підпише собі цим вирок. Пригадуєте, Байден десь на другий чи третій місяць війни сказав, що Путін не має виходу із ситуації і його, Байдена, це хвилює, і він думає над цим. Це і малося на увазі. Занепокоєння про кількість жертв, які будуть принесені після того, як війна вже буде програна, але не зупинена.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

Зараз ви читаєте новину «"Ми нічого нашого не віддамо. Бо в кожному клапті пораненого ландшафту – дім"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути