четвер, 12 травня 2022 07:54

"Наші втрати не стають статистикою, бо ми пам'ятаємо кожну"

Українці відгукнулися на російську агресію в соціальних мережах

Валерій МАРКУС, 28 років, письменник:

"Вісім років істоти кричали, що захоплять Київ за 2 години. Спочатку минули два дні, потім два тижні, тепер два місяці… Україна вільна, бореться і дає п*зди".

Не треба бути тупими і самозакоханими. Нам доведеться працювати душею, всім нутром

Євгенія ЧУПРИНА, 50 років, поетка:

"Ото одна френдеса запостила світлини Маріуполя і пише: "Після такого я не бажаю ніколи чути російську мову!" Ах, приємно відчувати такі однозначні почуття! Я багато років сумлінно вчила українську та, звісно, не хочу, щоб це було марно. Проте як бути з людьми, які врятувалися з Маріуполя – цілком російськомовного міста? Їм теж ці фото показати? Не треба бути тупими і самозакоханими. Нам доведеться працювати душею, всім нутром, щоб гідно прийняти складні культурологічні виклики і не залишитися наодинці зі своїм роздутим его і порожніми постаментами".

Руслан ГОРОВИЙ, 46 років, журналіст:

"Часом ми б'ємо одне одного не гірше ворога. Ну з тими ясно – мета нас знищити. А ми самі то чого визвіряємося?

Поїхав? Гамно!

Вернувся? Гамно!

Працюєш? Гамно!

Не працюєш? Хву.

Волонтериш? Воюєш? Та не так треба!

Прикро. Хоча, мабуть, через це теж треба всім пройти".

 

Якуб Бойтельман:

"Поділюся воєнною таємницею Ізраїля: там не вчать ненавидіти ворогів. Точніше, вчать не ненавидіти. Вчать знати ворога, не боятись ворога, нищити ворога, але без палаючої ненависті. Бо ненависть, як і пристрасть, – горить яскраво, але швидко. Для спринту – норм, для марафону – не дуже. Коли боротьба триває з покоління в покоління, важливо тримати голову холодною і виховувати дітей у любові. У любові до ближніх, з розумінням, хто є ворог, і з навичками боронити перших і бити других. Бити спокійно, без зайвих емоцій, як на роботі. Роботі, з якої повертаєшся додому любити й виховувати дітей. І так далі, з покоління в покоління".

Вікторія АМЕЛІНА, 36 років, письменниця:

"Потяг із Вроцлава на Перемишль. У купе військовий НАТО і дві українки. Одна з них я, тому починає буть цікаво.

– Ви теж в Україну? – інтересуюся.

– Так, – відповідає вояк.

– Дякую вам за це.

– Та… – мнеться вояк, і видно, що справді ніяково. – Ми ж шото пізно. Kind of late.

– Та ладно, – не розумію, про що він, і ще й включаю свій специфічний гумор. – Ще ж не всі міста поруйновані, є що захищати.

І тут я починаю здогадуватись:

– А ви звідки? – питаю.

– Та я з Берліна…

Пауза.

Як то кажуть, капець яка німа сцена.

– Ааа, – кажу. – Ну то ти правий. Шото з Берліна ви, бляха, пізно!

Ну нічо, побажала йому здоров'я – stay safe по-натівськи.

Підтримувати Україну стало модним, престижним, трендовим

Сподіваюсь, не видала державної таємниці, що аж цілий один вояк із Німеччини їде в напрямку України. Може, він вопще у відпустку – воно ж буває.

Але головне не це, звісно. Головне: чоловіку соромно, що він до нас запізнився. Побільше б нам таких німців".

Ілля СТРОНҐОВСЬКИЙ, 39 років, видавець:

"Велика відмінність цієї війни від попередніх – вона для нас особиста. Ми бачимо її наживо чи в соцмережах. Ми бачимо, хто саме загинув і як вони жили до. Наші втрати не стають статистикою, бо ми пам'ятаємо кожну. Ми дізнаємося про нас, і ми несемо ці імена".

Віталій ЧЕПИНОГА, 52 роки, політик, блогер:

– Лє Пенша програла, – каже тітка в селі сусідці, через город.

– Так їй, суці, й треба! – відповідає сусідка.

Яких вам ще треба "протоколів", щоб нас в ЄС взяли?

Андрій ЧИВУРІН, 57 років, продюсер:

"Гостомель. Ми прибрали все, що було заплановано організаторами, та поїхали шукати роботу самі. Через деякий час доля звела нас із веселим дідом, який чемно попросив закопати в себе у дворі два мінометні гнізда, облаштовані свинорилими собаками. В результаті ми закопали і гнізда, і вирву від снаряда за будинком, прибрали все, що прилетіло від сусіднього будинку, якого практично не залишилося після прямого влучення. Всю дорогу дід ходив довкруги, примовляв, що він би й сам прибрав, але тиск у нього за 200, суглоби ні до біса, 10 метрів пройде і вже захекався. Коли все було прибрано, дід подивився на своє чисте подвір'я і видав:

– Приїде моя бабуся, скажу їй, що сам усе прибрав. Ось вона офігеє…

Потім подивився на нас і додав:

– Ви ж не проти?

Наш сміх був найгучнішим у цей день"

Олег ШАРП, політичний оглядач:

"Знаєте, чому США з таким піднесенням і в таких масштабах почали підтримувати Україну? Допомогти Україні вистояти та перемогти Імперію зла – це одна історія. Але є інша історія – суто американська.

Як не крути, Вашингтон здорово підмочив свій імідж Афганістаном. Влити туди щонайменше 50 мільярдів доларів, а у відповідь отримати пшик – болісний удар по самолюбству американської влади.

На початку російського вторгнення наc особливо рятувати ніхто не кинувся – так, чисто формально попереджали, наставляли, співчували. А потім побачили, що українці – не афганці, при всій повазі до останніх. Вони, в сенсі ми, навіть усупереч певним прорахункам зеленої влади, вчепилися зубами в кожен метр української землі й почали кусати російського ведмедя – з кожним днем усе болючіше.

І тоді Білий дім побачив, що може ефектно реабілітуватися за Афган, поставивши все на жовто-синє. Грошей у нього вистачає. Був би толк, бо другого провалу йому не вибачать самі американці. У разі успіху Вашингтон убиває одразу кілька зайців. Найголовніше – зробивши ставку на мотивованих українців, створює новий прецедент успішної держави. Перемігши ядерну мавпу завдяки, в основному, американській військовій та економічній допомозі. При цьому зруйнувавши імідж "непереможної російської армії".

Тому підтримувати Україну слідом за Штатами, що рятують свій імідж, зараз кинулися всі, кому не ліньки. Це стало модним, престижним, трендовим. А все завдяки тому, що ми, на відміну від зброду, що називає себе росіянами, – нація! Яка розпочиналася 20 відсотками пасіонаріїв від усього населення України, а зараз перевалила за 80 процентів і прагне 100.

Я на таких точно поставив би! Ось дядечко Сем і ставить. Причому по-крупному".

Володимир ГЕВКО, 41 рік, блогер:

"Країни світу починають запекувати собі українські міста для відбудови. Майте на увазі, міст в Україні не так і багато. Хто ловитиме ґав – буде білити бордюри в Теребовлі".

Дмитро КОРЧИНСЬКИЙ, 58 років, політик:

"Зеленського треба сварити. Але при цьому маємо пам'ятати, що український президент є на десять голів крутіший не лише за московитського бункерного пацюка, а й за всіх разом узятих президентів і прем'єрів ЄС.

Порошенка треба підозрювати. Але не забувати, що він як опозиціонер дасть 100 очків наперед не лише, прости Господи, Навальному, а й усім разом узятим лепеншам Європи.

Українці роблять багато дурниць, але вони неймовірні.

Втім, якщо правда, що західна гумдопомога й ліки розкрадаються, треба розстрілювати. Українці докопаються швидко, й отут треба бути жорстокими".

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".

Зараз ви читаєте новину «"Наші втрати не стають статистикою, бо ми пам'ятаємо кожну"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути