П'ятниця, 25 лютого, 7:30
У селі Вознесенське за 16 кілометрів від райцентру Золотоноша Черкаської області 50-річна Галина Головко падає на землю і закриває голову руками. Навкруги гуде. У небо здіймається велика хмара світло-сірого густого диму.
– Йшла на роботу через поле, – каже Галина Головко. – Побачила, як у небі щось полетіло, а потім загорілося. Від вибуху позакладало вуха. Впала і розплакалася. Не знала, куди бігти і що робити. Думала, що тут настане мій кінець. Але за кілька хвилин все закінчилося. Я побігла додому.
О 7:30 неподалік села військові Збройних сил України збили літак російської армії.
– Пілот устиг катапультуватися. На нього оголосили полювання, – говорять у пресслужбі Міноборони. – Військові та правоохоронці прочісують місцевість. Припускаємо, він виходитиме до дороги й зупинятиме машини, щоб дістатися найближчого міста. Він буде у формі та з елементами червоного кольору на одязі. Ймовірно, поранений. Його неважко буде розпізнати
А в цей час:
50-річний Микола Григорович із Черкас серед вулиці колихає на руках онука Андрія. Хлопчик народився тиждень тому. Його мати 21-річна Олена Шпак перекладає речі в пакеті.
– Забираємо доньку та Андрійка до себе. У нас приватний будинок, є підвал, – каже чоловік. – Разом безпечніше, більший запас їжі. Зараз якраз закуповувалися, щоб вистачило на тиждень харчів та всього для маляти. Хліба в магазинах немає. Швидко розбирають крупи, макарони, яйця, засоби гігієни. В аптеках немає зеленки, бинтів і вати, Бракує інших ліків. Черги.
Чоловік Олени Шпак 30-річний Вадим працює далекобійником.
– Їде додому з відрядження, – каже жінка. – Сказав, підготувати необхідні речі, бо одразу піде до війська. Служив, вміє добре поводитися зі зброєю. Такі люди потрібні. Але він ще навіть не бачив сина.
У селищі Калинівка Фастівського району в підвал старого підприємства люди стягують піддони.
– Накидали в рюкзак, що могли, – аптечку, бинти, якусь готівку і хотіли бігти в погріб у гаражі. Але люди біля під'їзду сказали, що це поганий варіант. Якщо його завалить, не виберемося. Побігли в колишні заготівельні склади – каже 28-річна Анна Матвієнко.
– Це підприємство викупили іноземці і почали будувати щось інше. Вхід був замурований. Лунали страшні вибухи. Заграва, вогонь, чорний дим. У нас поряд, у Василькові, – військовий аеродром, військова частина, військове містечко. Там було пекло.
Військовий аеродром у Василькові бомбили чотири доби, підірвали нафтову базу.
В укритті дуже холодно, продовжує Анна:
– Пообіцяли привезти буржуйки. Але не буде куди виходити диму і люди можуть задихнутися. Гріємося фізичною працею – носимо піддони, прибираємо цеглу, розчистили входи з іншого боку бомбосховища. Воно в аварійному стані.
Слухаємо новини. Є сльози, відчай, що не можемо ні на що вплинути. Є страх. Але ми віримо в нашу армію.
Львів'янка 68-річна Ярина Прилуцька сидить у ванній кімнаті. Обклалася подушками, тримає кота Марка.
– Пів години тому вили сирени – повітряна тривога, – каже Ярина Прилуцька. – Речі давно зібрала, але кота не могла впіймати. Злякався й заліз під ліжко. Шипів, кусався. Коли витягла, то подумала, що вже пізно бігти в укриття. Ще й схопило спину. Закрилася у ванній, поклала подушки. Вони цупкі, стримають удар.
Близько до 8:00 тривогу скасували. Та по обіді знову лунали сирени.
Попереду важка війна на виснаження
"Полегшення прийде, але не за кілька діб. Слід готуватися до масштабного штурму столиці. Припускаю, що нам доведеться витримати облогу Києва. У цьому немає нічого неможливого, але до цього слід морально приготуватися.
Маємо поки що майже довоєнне харчування і безперебійний зв'язок. Цього може не стати в час облоги. Це треба пережити й витримати. Я впевнений, що ми на це здатні.
У нас величезний мобілізаційний ресурс, але поки що розподілений нерівномірно. Тож на якихось напрямках ми будемо відступати і навіть тимчасово здавати окремі міста. Це неминуче, бо це велика війна. Головне – розуміти, що це не перекреслює нашої першої блискучої перемоги і не має "переключити" нас у режим "пропаловсьо".
Позаду невдалий рашистський бліцкриг. Попереду – важка війна на виснаження сил, ресурсів. Зокрема – на виснаження емоційне. Час працює на нас, але якщо триматимемось.
Терпіння, витримка, спокій. Слава Україні!"
Євген ДИКИЙ, екскомандир роти батальйону "Айдар"
Він недооцінив нашої ненависті
"Росіяни намагатимуться зробити котли. Їм потрібна швидка перемога над основними нашими військами. У бої у великих містах вони втягуватися не будуть. Бо страшно потрапити у пастку, як у Грозному. Путін зупиниться там, де ми його зупинимо. Він недооцінив нашої ненависті"
Віктор БОБИРЕНКО, політолог
Кожен має робити щось для перемоги
"Ворог мав три мети: вийти на кордони Донецької і Луганської областей, наступом із Криму відрізати Україну від моря повністю, оточити Київ і змусити до переговорів на своїх умовах. Жодна з цих цілей не вдалася. Тож що довше ми стримуватимемо цю навалу, то легше нам буде з переговорами.
Окупанти стягують останні резерви і підтягують військово-морський флот. Для цього хотіли захопити аеродроми.
Ми робимо все належне. Маємо достатньо людей і здорової злоби. Громадяни масово йдуть у військкомати. Резерв є. У росіян його немає. Можуть оголосити мобілізацію. Все, що вони могли стягнути, – стягнули, що могли вистріляти, – вистріляли. Якщо почали стріляти з морських кораблів, означає, що перейшли на резерви, які лишилися там.
Усе, що може робити Україна, – триматися. Кожен на своєму місці має робити щось для перемоги.
Росіянам ніхто не кидається на шию з поцілунками. А з кожного кута вилітають ракети і гранати. Місцеве населення масово готує займисті суміші. Те, що ворог проривається до міст чи входить у них, – це для нього смерть. Розтягують свої тили, почали мародерити.
Якщо зможемо втримати нинішню ситуацію, ми витримаємо"
Віктор ЯГУН, військовий експерт
100 000 гривень зарплати отримуватимуть військові до закінчення війни, оголосив президент Володимир Зеленський
"Просимо, щоб міжнародний Червоний Хрест допоміг вивезти з України тіла російських солдатів у Російську Федерацію. Це тисячі трупів окупантів. Це гуманітарна потреба, і ми просимо зробити так, щоб тіла російських окупантів залишили територію України", –
Ірина ВЕРЕЩУК, віцепрем'єр-міністр України
Рідний дядько 20 років тому з дружиною переїхали в Росію. Їхнього сина недавно призвали в тамтешню армію. Тепер переймаються, що відправлять в Україну, хоча вірять у Путіна. Мій батько – відставний військовий – пішов воювати. Сказав, нехай племінник одразу здається або тікає. Якщо зустріне його зі зброєю в руках, то розстріляє.
Олександр ЗОЗУЛЯ
Написали петицію до голови ОДА, щоб чоловіків-біженців відправляли в тероборону. У мене чоловік пішов за повісткою, а в сусідів вони накупали пива, горілки і шашлики смажать. Такого не має бути.
Еріка ПОПОВИЧ
Перестали спілкуватися із сусідом, бо я голосував за Зеленського. Кілька місяців тому їхали разом у ліфті й знову завели про політику. Кажу, розумію, що він не такий, як ми чекали, але тоді надіялися на щось нове й краще. Учора сказав, що не поважає Зеленського за його минулі політичні провали, але готовий вклонитися за рішучість та сміливість нині.
Микола КУДРЯ
Перемили із сестрою 300 пляшок. Сусіди поприносили все, що мали на вино і самогон. Боялися, що в брудних може не так добре горіти.
Вікторія ЗАХАРЧУК
Батько пішов у військкомат – відправили додому. 75-річних не беруть. Пішов у тероборону – те саме. Патрулює вулиці ще з двома однолітками.
Ганна БОНДАР
Виїжджали з Києва півтори доби. Їдемо, а в авто праворуч – хаскі позаду й діти. Мої малі показують їм нашу кицю. В машині ліворуч бабуся показує їм таксу і махає.
Андрій Вітенко
16 дітей загинули за чотири дні війни. 45 – поранені, повідомив міністр охорони здоров'я Віктор Ляшко
29 ворожих літаків і стільки ж гелікоптерів знищили українські військові, станом на 28 лютого. Окупанти втратили 191 танк, 816 броньованих машин, установку "Бук", 74 гармати, 21 установку "Град", 291 автомобіль, два катери і п'ять засобів протиповітряної оборони. Українські військові ліквідували приблизно 5300 загарбників
50 доларів винагороди обіцяє депутат від "Слуги народу" Дмитро Соломук за кожного вбитого російського окупанта на території Рівненської області. За полонених пропонує $100
Взялися досліджувати наш рід. Виявилося, що ні я, ні чоловік не маємо українського коріння. Його рідні – вихідці з Польщі, мої – із Грузії. 10-річна донька засмутилася, бо не справжні українці. Думаю, ми правильно її виховуємо.
Аліна ВЛОДКОВИЧ, 30 років, Львів
Працювала адміністратором ресторану. Мала близько тисячі доларів зарплати. Але згодом зрозуміла, що робота моєї мрії – це заплітати косички й малювати дитячий грим. Своє робоче місце передала доньці. Створюю красу для маленьких танцівниць.
Олена НАТОЧІЙ, 37 років, Київ
Купила місцевому безхатьку молока й булку з варенням. Даю, а він каже, щоб не переймалася, він щодня отримує близько 200 грн милостині. В Україні немає настільки бідних, просто кожен обирає зручний для себе спосіб існування.
Ірина ЛІСОВА, 47 років, Дніпро
Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".
3 
1
Коментарі