- Недавно мобільник знайшов у контейнері в центрі міста біля Золотих воріт. Підключив пакет, бо без зв"язку неможливо. На картку сам заробив - здавав брухт, макулатуру, пляшки, метал. От, наприклад, бляшану баночку за 5 копійок здаю. При бажанні за 40 хвилин можна на 10 гривень натоптати. Підійшов, де багато молоді - і назбирав.
Я народився в Росії, жив у Латвії, був одружений. 1991 року занесло до Чернігова. Мав сім"ю, та вона розпалася. Жив у квартирі дружини, але вона мене виписала, ясне діло. Одна жінка мені порадила: їдь до Києва, там більше можливостей.
Спочатку підробляв на будівництві. Я ж плиточник-отдєлочник, інтер"єрник, із деревом працював - у Польщі, Словаччині, Чехії. Не залишився, бо хто я там? Нелегал.
У травні поновив паспорт, але не маю реєстрації. Тому ніде не беруть на постійну роботу. Отак і живу випадковими заробітками.
У Києві з Мариною Хлудовою зійшовся. Ми були заручені, але зрозуміли, що до шлюбу не готові. Я не хочу, щоб моя дружина жила на вулиці. Мрію купити квартиру. В Києві, звісно, ні. Десь за 150 кілометрів від міста.
Живемо з Мариною в під"їзді, останні три дні ночували на Хрещатику. Там якраз здали новий будинок, є ніша й дах. Ну, постелили там і спали. Холодно, а що робити? В одному під"їзді чотири місяці жили, з нами навіть вітатися почали, пирогами пригощали. Ми культурно прибирали за собою, нічого не залишали: постіль розстелили, зібрали, пішли. Ну яка там у нас постіль: ковдра, коробки картонні.
Потім хлопці в тому під"їзді випивали, почали нас бити. Один ударив мене по голові. І ми пішли звідти.
Сестра по церкві приютила Марину в себе на якийсь час. Я був радий, що вона спить у теплі. Їй ще важче, бо вона - жінка.
Харчуємося зі сміттєвих баків. Знаходимо й нормальні продукти - упаковані, але прострочені. Найкраще шукати там, де живуть багаті, де нові будинки - Печерськ, Осокорки, Позняки.
Із дочкою Тетяною від першого шлюбу немає зв"язку з 2000 року. Дружина відмовилася дати її контакти. Каже, вона виїхала в Англію. Тетяна в мене молодець - англійську, французьку, латвійську знає. Хотілося б побачити її.
І дітей хочу. Я ж ще не старий. Але щоб створити сім"ю, треба мати основу. Я ж не скажу дружині: будемо жити в підвалі!
За два роки намалював 20 картин. Кажуть, на них забагато архітектури - замки, будинки. Я так менше думаю, що без даху над головою.
Про своє полотно "Хочу на південь":
- Це моя улюблена картина. Мене надихнули три фотографії з туристичних каталогів. Малюю пастеллю, за олію боюся братися.
У мене є велика мрія, мабуть, остання - побувати на Середземному морі. Його й намалював. А ще в Мілані - побачити твори Мікеланджело на власні очі. Думаю, що доживу. У мене ще є років п"ять, щоб рвонути туди. Бо потім ніхто не візьме на роботу, і не зможу зібрати грошей.
Марина Хлудова, 37 років:
- Зараз сплю в під"їзді, а літом із Геннадієм (Скомороховим. - "Країна") разом ночували в лісі, бо одна боюся. Я сама із Санкт-Петербурга, в мене були серйозні проблеми з мамою, тож сім років тому довелося виїхати з дому. Мама - дуже владна людина, завжди каже: "Роби так, як я хочу". Я не заміжня, але є дочки. У Пітері спивалася, зрозуміла, що гину. Заробила на будівництві грошей - вісім тисяч рублів, щось більше 200 доларів. Приїхала до Києва, бо знала, що тут можна знайти порятунок, що є центри реабілітації.
До художньої студії при "Стефанії" приходжу малювати з дев"ятої ранку до восьмої вечора. Тут і миюся. Беру талончик, здаю речі на прання. У мене завжди в кульочку речі на зміну: нижня білизна, шкарпетки, колготки.
З дітьми спілкуюся по телефону, як з"являються гроші. Часом дзвоню з переговорного пункту. А з мамою не розмовляю.
Недавно в печерських контейнерах знайшли з Геною дві палки сирокопченої ковбаси, що коштує 120 гривень. Одна ціла була, а друга трошки надламана - видно, скуштували і не сподобалася. 3 кілограми сирої печінки знайшли, приготували у знайомих.
Чотири роки тому перехворіла на гепатит легкої форми. Лежала в інфекційній лікарні N15 на вулиці Фрунзе. Пару разів забирали в міліцію. Але коли з"ясовували, що я із Санкт-Петербурга, відпускали. Якщо з ними чемно спілкуватися, міліціонери в основному не б"ють.
Із Геною спимо в одязі, не маємо ніяких стосунків. Намагаємося на найвищий поверх залізти, там тепліше. Я - маляр, разом із Геною робимо ремонти.
Мені подарували Біблію українською мовою. Хоч важко, але опрацьовую. І коли слухаю новини чи українські пісні, то трохи розумію.
Хочу мати гарний вигляд, зачіску модну, щоб від мене приємно пахнуло. У контейнерах трапляються парфуми, в яких минув термін споживання, а помади взагалі запечатані, нові олівці для очей. Нещодавно знайшла гарні замшеві чоботи на підборах. Подарували гарну спідницю.
Чула по радіо, що в Європі один чоловік відкопав у контейнері 10 тисяч євро. От якби й мені так пощастило.
Про свою роботу "Лебеді":
- Це дуже вірні птахи. Мене стільки разів зраджували, у мене вже серце всередині жорстке стало. Хочу лебединої вірності. Мрію зустріти кількох людей, щоб вони стали моїми друзями. Якщо чоловік - друг, то щоб без цього... без зайвих емоцій. Раніше, якщо з якимось знайомилася, він зразу тягнув у ліжко. А мені потрібні нормальні дружні вірні стосунки.
Юрій Польський, 48 років:
- Бомжую, але родичів маю. Сестра Світлана виїхала в Америку 23 роки тому. Вона перукарка, живе в Брукліні. Зв"язків не підтримуємо - в неї часу немає.
Тато мій із Києва, а мама, здається, з Одеси. Коли в тата з"явилася інша жінка, я відчув, що заважаю їм. Вирішив: краще буде, якщо залишуся на вулиці.
Малювати почав років у 5. Завжди любив зображати тварин. Але не змальовував, а шукав своє, незвичне. От мій носоріг схожий на носорога? Ні! А черепаха? Теж ні, бо я знайшов свій стиль. Тепер хочу займатися мультиплікацією.
Харчуюся в центрі, де наша виставка. Тож не голодую.
Любив одну жінку, і вона від мене завагітніла. Дуже хотів би побачити дочку. Але її мати не вважала за потрібне мені показати її.
Я дружелюбний, але за жінку можу поборотися. Хоча я не Шварценеґґер, не Рембо, я Юра!
Малюю переважно шаржі, тому тут немає портретів моєї коханої жінки. Трохи заробляю, не краду, продаю свої роботи. От картину "Хом"ячки в зерні" замовив охоронець нашого центру на подарунок своїм дітям. Узяв символічно - 30 гривень. А робота велика була, десь із мене заввишки.
Ще якось просили намалювати листівку. Дали за неї 50 гривень.
Про свою картину "Червоний капелюшок":
- Хотілося переінакшити казку братів Грімм. Я нафантазував інший сюжет: після того, як вовкові розрізали живіт, він не помер, а помудрішав і став звичайним сірим собакою. На малюнку вони з Червоною Шапочкою їдуть із виставки собак, де одержали приз - він висить за спиною в дівчинки. Мені подобаються роботи Волта Діснея. Копіювати його стиль не хочу, проте використовую деякі елементи - великі очі, губи, голова, менші руки.
Ірина Ширіна, 48 років:
- Як стала бомжем? Елементарно. Через свого співмешканця. Продала квартиру в Конотопі за борги. Нужда тепер аж у Київ загнала.
Мати кинула мене у 2 роки на виховання дідові з бабцею, вдруге вийшла заміж. Я вже тоді була їй не потрібна. Тому краще під забором ноги простягну, а до неї не поїду. А дідусь із бабусею померли.
Перший чоловік, законний, був хронічним алкоголіком. Тому син Євген народився неповноцінним. А чоловік мене дурочкою через це називав. Синові зараз 25. Востаннє бачила його сім років тому. Батько помер, і на нього переписали хату в Конотопі. Але ним командують родичі, я двічі туди приїжджала, мене до Жені не пускають.
Двоє інших синів бомжували зі мною. Спали в лісі, в шалаші, просто в кущах. Зимою - на вокзалі. Коля з 1994 року, Льоша - з 1995-го.
Дітей здала в інтернат у Штепанці Лебединського району Сумської області. Їздила до них раз на місяць, коли три роки працювала двірником на Житомирській. Зараз немає грошей.
Їли прострочені продукти, які викидають люди. На смітниках траплялися і балики, і ковбаса салямі, і торти, і червона риба, і червона й чорна ікра, і масло. Ікра взагалі не була прострочена, просто її не доїли.
Від смітників біля ресторанів гонять, але треба знати, коли підходити. Бажано рано-вранці, коли всі ще тільки йдуть на роботу. Бо коли пізніше - туди налітають інші й до обіду вже нічого брати. Бомжі б"ються за смітник, бо в кожного своя територія.
Тепер ходжу одна, співмешканця нема чотири тижні. Мабуть, влип у щось. Сплю на вокзалі, міліція ганяє рідко.
Сюжети для картин підбираю за своєю національністю. У мене батько єврей, тому малюю євреїв.
Про свою роботу "Адам і Єва":
- Господь створив Адама з праху земного. Без глини земля не буде ліпитися. Глина ж має сірувато-коричневий колір, тому Адам темніший. Єва - з Адамового ребра, а воно завжди біле, незалежно від кольору шкіри.
2 
1
Коментарі