У паперових виданнях не вистачає віконечка пошуку

 

У червні Антон Санченко презентував паперове видання своєї книжки "Нариси бурси". Колишній морський радист написав її про навчання в Херсонському морехідному училищі рибної промисловості. Спочатку "Нариси бурси" видав у електронному вигляді. Такі Антон називає "піксельними книжками".

Антон САНЧЕНКО, 44 роки, письменник:

- Піратські бібліотеки виникли з ідеї, що все вартісне має бути переведене в цифру. Почали це робити наприкінці 1990-х ентузіасти. Потім прийшли бізнесмени. Зараз навіть бібліотека "Лібрусек", яка має репутацію піратського ресурсу, намагається заробляти на своїх текстах. Тобто насмикав те, що залили тобі безкоштовно, і продаєш. Гарний бізнес. Максим Мошков, організатор бібліотеки Lib.ru, каже: "Я маю 50 гіг текстів. Мені цього вистачить до кінця життя". Тож він свій проект зупинив.

Говорили, що з'явиться особлива мережева література - "сєтєратура", і витіснить паперову. Цього не сталося, тому що текстів виникло одразу дуже багато. Усе гарне тонуло в тоннах графоманських вправ. Не зробили останнього логічного кроку. У книжки мають бути етапи поза автором - редактура, коректура, ілюстрації. Зараз автори серйозніше ставляться до того, що вони вивалюють на людей.

Але ці тексти в мережі - не книжки. У справжній книжці вже нічого не виправиш. Це незрівнянне відчуття - крапка. Книжка - результат роботи автора та команди. Це фільтр,що  виділяє вартісні тексти.

Говорили, що з'явиться особлива мережева література - "сєтєратура", і витіснить паперову. Але не зробили останнього логічного кроку

"Нариси бурси" хотілося оформити як курсантський випускний альбом. Але дизайнер Дмитро Растворцев тих альбомів ніколи не бачив. То він знайшов у себе в Сумах якогось відставного боцмана з чорноморського крейсера, узяв пляшку горілки й пішов до нього дивитися. І вийшло дуже схоже. А ще Дмитро захотів, щоб до кожної глави я підібрав епіграф. Працюю в компанії "Мета" (український інтернет-пошуковик. - "Країна"), ми якраз розробляли тематичний пошук. За його допомогою я й підбирав цитати класиків про море. Якби свою попередню книжку "Баркароли" випустив зараз, то додав би доріжку з піснями.

"Нариси бурси" розповсюджував умовно-безкоштовно, тобто з оплатою пост-фактум. Спростував забобони, що українці, скоріше, вдавляться, ніж перекажуть гроші авторові. Насправді готовим заплатити виявився кожен третій. І це попри нерозвиненість у нас електронних платежів. Дуже пристидив мене читач, якому для того, щоб сплатити 15 гривень через I-Box, довелося їхати 40 кілометрів до найближчого містечка, де був термінал. Єдиним покупцем на сервісі Google виявився читач мого блогу з Америки. Тобто я міг просто відіслати йому файл, не вдаючись до послуг посередників. Паперову книжку всі знайомі чомусь хочуть отримати від автора в подарунок, і то влітає в копієчку. З електронною навпаки - саме знайомі й друзі автора наввипередки біжать платити. З цієї причини електронна книжка авторові вигідніша.

Я - "паперова людина", але й мені часом у старих виданнях не вистачає віконечка пошуку. Якось довелося книжку Віктора Шкловського 1956 року заради однієї цитати перечитати повністю. Довідкова література й підручники зручніші в електронному вигляді. Коли ж хочеться відпочити, зіскочити з темпу читання по діагоналі, то краще паперова книжка. Навіть погляд сторінкою й екраном рухається інакше. 800 сторінок "Музею покинутих секретів" Забужко ніколи не прочитав би з екрана. А на папері - спокійно.

Електронна книжка, як тільки "замовкає", одразу стає невидимою. Її промоцією треба займатися неперервно. Створив сайт "Автура", призначений лише для просування книжок. Там представлені паперові й електронні видання, а також відгуки й рецензії.

×