"Можна було дати й менше. Я стільки не проживу", – прокоментував вирок Київського міського суду літературознавець і перекладач, 36-річний Валерій Марченко. Його назвали особливо небезпечним рецидивістом і в березні 1984-го засудили на 10 років таборів особливого режиму та п'ять років заслання.
Після філфаку Київського університету та вивчення тюркських мов у Бакинському університеті він протягом кількох років працював у газеті "Літературна Україна" та вчителював у школі №68 на Куренівці в Києві. Перекладав і публікував твори азербайджанських письменників.
"Кучерявий, у модних светрах і незмінних джинсах. Спортивний, ставний. Злегка іронічний, – писала про Валерія Марченка журналістка Надія Романюк. – Говорив те, що думав, аргументовано відстоював свою позицію. Дивував усіх феноменальною пам'яттю й ерудицією".
Він засуджував радянську владу, яка не давала розвиватися українській літературі й мистецтву. Обурювався занепадом української мови та звеличенням кон'юнктурної літератури. 1972-го написав про це в кількох статтях.
У червні наступного року його звинуватили в антирадянській пропаганді й арештували. Київський обласний суд дав йому шість років колонії суворого режиму та два роки заслання. Марченко потрапив до табору Пермської області – нині РФ.
"Це важко зрозуміти, але Валерій був щасливий. У таборі він писав те, що боялися вимовити вголос "на волі", – згадував правозахисник Семен Глузман. – Його штампували тавром "відступника і буржуазного націоналіста", а він у таборі став письменником. Українським нерадянським письменником".
Збирав і нелегально відсилав на волю інформацію про становище в'язнів, колективні й особисті заяви, нариси, есе, інтерв'ю. Перекладав з англійської Роберта Бернса, Сомерсета Моема, Едґара По.
Повернувся до Києва 1981-го. Посади за фахом йому не давали, тому заробляв на життя сторожем у дослідному господарстві. Також займався перекладами і правозахисною діяльністю.
Лікарі закликали його берегтися через проблеми з нирками. Казали, що другого арешту не переживе. Та Валерій писав критичні статті й відправляв за кордон. Його прийняли до європейського ПЕН-клубу.
Особливо негативно українець сприйняв появу постанови "Про додаткові заходи з удосконалення вивчення російської мови". Вислав її письменниці Анні-Галі Горбач у Німеччину з коментарем "Свіженький Валуєвський указ".
У жовтні 1983-го важкохворого Марченка заарештували.
"Я не міг мовчати й писав про брехню і беззаконня. За це мене зараз судять. Я проти брехні й облуди, беззаконня і фальші. Я за вільну розкуту думку, гідність людини та високі моральні принципи", – сказав у останньому слові на суді.
Його відправили до табору в Пермській області. Хвороба швидко прогресувала. Через активні заклики світової громадськості звільнити журналіста в серпні 1984-го його етапували до тюремної лікарні в місто Перм, а звідти – до Ленінграда.
Медичне управління МВС СРСР дало висновок, що Марченка слід звільнити як невиліковно хворого. Але КГБ не дозволив. 7 жовтня 1984-го у Валерія Марченка відмовили нирки й він помер у тюремній лікарні в Ленінграді.
Тіла в'язнів не віддавали родичам, а ховали поблизу місць ув'язнення. Завдяки наполегливості матері та розголосу в Європі кагебісти порушили свої порядки.
14 жовтня 1984 року Валерія Марченка відспівали в церкві Покрови в Києві. Поховали на кладовищі села Гатне в передмісті столиці.
440 пасажирів та 21 т вантажів перевезла за перший рік роботи компанія "Королівські голландські авіалінії" – KLM, яку заснували 7 жовтня 1919-го. Перший рейс відбувся з Лондона до Амстердама. На борту перебувало двоє британських журналістів й пакунки з газетами. З 1921-го KLM почала виконувати регулярні рейси до Парижа, Брюсселя, Бремена, Копенгагена та Мальме на літаках Fokker, які брали на борт до п'яти пасажирів. 1929 року запустили трансконтинентальні польоти до Голландської Ост-Індії – нині Індонезія. Тоді це були найвіддаленіші у світі регулярні рейси
7 жовтня 1879 року Австро-Угорщина й Німеччина уклали угоду про спільні дії на випадок нападу Росії. Із приєднанням Італії 1882-го союз почали називати Троїстим. Протягом двох десятиліть угоду кілька разів перепідписували. Але під час Першої світової війни Італія залишила коаліцію і навіть оголосила війну Австро-Угорщині. Натомість приєдналися Туреччина й Болгарія – союз став Четверним. Він розпався в жовтні 1918-го – з наближенням поразки від Франції та Великої Британії.
7 жовтня 1910-го у Швейцарії заборонили абсент – лікер з екстрактами полину, фенхелю та анісу. Його рецепт створив 1792-го французький лікар П'єр Ордінар (1742–1821). Він працював у Швейцарії, де й з'явився перший завод із виробництва абсенту. Напій став особливо популярним серед паризьких художників і письменників. На початку ХХ ст. лікарі виявили в абсенті речовину туйон, яку вважали згубною для здоров'я. Після Швейцарії заборону підтримали у США та більшості країн Європи. Пізніші дослідження довели, що шкідливість туйону – перебільшена. У 1990-х заборону на абсент зняли.
7 жовтня 1976-го в Китаї заарештували "Банду чотирьох", яка намагалася захопити владу після смерті 82-річного Мао Цзедуна. Його вдова – 62-річна Цзян Цін була лідером цієї групи. Їй на заваді став прем'єр-міністр Хуа Гофен (1921–2008). Він організував арешт четвірки й сам очолив Китай. "Банду чотирьох" засудили до смертної кари, яку потім замінили довічним ув'язненням. 1991-го Цзян Цін повісилася в лікарні, куди її перевели лікувати рак гортані. Наступного року від раку печінки помер один з її спільників, інших звільнили наприкінці 1990-х.
"Якби він був звичайна людина, йому точно не вдалось би втілити те, що він зробив для нас", –
казав суддя та голова комісії Праведників народів світу інституту Яд Вашем Моше БЕЙСЬКИЙ (1921–2007) про німецького промисловця і члена нацистської партії Оскара Шиндлера, який помер 9 жовтня 1974-го в місті Гільдесгайм у Німеччині. За ініціативи єврейської спільноти його поховали на католицькому цвинтарі на горі Сіон у Єрусалимі. Бейський зміг пережити Голокост завдяки роботі на фабриці емальованого посуду Шиндлера у Кракові. Наприкінці 1944 року промисловець вивіз більш як тисячу працівників-євреїв у Чехословаччину, так врятував їх від таборів смерті. На могилі Шиндлера написали: "Незабутньому рятівнику від 1200 гнаних євреїв"
3 
1
Коментарі