Олександр Куковеров у 33 роки переніс інфаркт

 

— У Великодній вечір мама попросила приїхати, бо ключ зламала. Проїхав на велосипеді 200 метрів — і різко заболіло в грудях. "Швидку" не хотів викликати, думав, саме пройде. Мама наполягла, через кілька годин уже був у Інституті серця, — розповідає 33-річний киянин Олександр Куковеров про інфаркт. Два роки працює волонтером гуманітарної місії "Евакуація 200" у підрозділі "Чорний тюльпан". Був у зоні АТО, часто під обстрілами.

У медзакладі Олександру зупинили інфаркт, поставивши стент. Він, як пружинка, розкручується і розширює судину. Відновилося кровопостачання серцевого м'яза. Клітини серця перестали відмирати.

— При інфаркті найважливіші перші дві години від початку нападу. Їх називають "золотими", — каже 34-річний Сергій Демидюк, кардіолог Інституту серця. — Якщо швидко надати допомогу, більшість пошкоджених клітин серця можуть відновитися. Олександра до нас доставили вчасно.

При інфаркті клітини гинуть, якщо до них не доходить кров через звужену частину судини.

— В Олександра вони забиті ­холестериновими бляшками, як у 60-річного. На це впливає спосіб життя, харчування та стреси. Чоловік при розкопках знаходив фрагменти тіл різного віку і в різному стані, що впливало на психічний стан. Я б назвав його "волонтером совісті". Однак має подумати й про власне життя. При ураженнях серця важлива спадковість. Батько пацієнта мав хворі судини та підвищений холестерин, помер молодим. Олександрові можна було б розширити інші звужені ділянки судин стентами. Але це дорого. Тому поки що його відправляють на реабілітацію, а як зміцніє, зроблять аортокоронарне шунтування. Це коли в обхід звужених ділянок судин серця вшивають частину підшкірної вени з ноги.

Лікарі забороняють Куковерову повертатися до роботи. Проте він наполягає на своєму.

— Зараз серце вже не болить, — говорить волонтер. — Так довго лежав, що важко було звестись на ноги. Крутилася голова, коли ходив — хитався. Однак то дрібниці. В АТО було важче. Лікарі кажуть, що багато нервуюся. А як там без цього? Не раз думав, що вже не виберусь. Найбільше серце калатало, коли машину наздоганяли обстріли. Не можу сказати, щоб був якийсь один випадок, який найбільше вразив. Там все страшно. Ми вірили, що хлопці, яких вивозимо, нас оберігають.

×