— Акула плаває, акула плаває, — промовляє інструктор із лікувальної фізкультури Ганна Паляниця, 30 років. Водить за руку 3-річного хлопчика навколо інших п'ятьох дітей. Решта бігають по колу. — Акула спить! — різко повертає хлопця спиною до гурту. Діти швидко стають на клаптики газет.
У столичному садку "Дитина з майбутнім" для аутистів об 11.00 вихователі на майданчику влаштовують розвивальні ігри.
— Мозок у них працює добре, але не розуміють, що їм кажуть. Треба пояснювати кожне слово, — говорить Ганна, коли гру закінчили. Тепер діти залазять на гірку і по черзі спускаються з неї. — Не слухають нікого, тому й ізольовані. Можуть їсти ложкою, але не знати, як вона називається. Коли кажу: "Подивись мені у вічі", — треба навчити, де очі.
— Розумово відстала дитина ні крана не відкриє, ні зубів не почистить. А аутист сам усе робить, — додає директор дитсадка Наталія Стручек. — Але скажеш відкрити кран — почне кричати. Бо не хоче, щоб його чіпали.
Із гірки спускається 3-річна Наталія.
— Зараз бачить тільки гірку, бо так хоче. На інше не реагує, — продовжує Ганна Паляниця. — А оте дівча перебирає пальчиками постійно, — показує на гойдалку, де сидить дівчинка років 5 у зеленому шарфі. Хвилин 10 дивиться на руки, торкається долонь. — Коли так робить, беремо її за руку. Починає потроху звертати увагу, що поряд хтось є. А так заглиблена в себе весь час.
Вихователі просять усіх разом малювати на великій дошці.
— Вмочаємо долоньки дітей у фарбу, вони малюють пальчиками. Одне одного торкаються. Усвідомлюють: "О, я тут не сам". Часто на трьох залишаємо одну іграшку. Одне її тягне, інше подає, третє забирає. Так запам'ятовують, що таке "візьми" і "дай".
Хлопчик у шапці сідає на асфальт, навколо всі стоять. Педагог просить: "Саша, встань".
— Усі звертання дуже конкретні, — говорить Наталія Стручек. — Коли мама скаже: "Ваня, синочку, скинь черевички", — всі ці звуки будуть як тло. Треба: "Ваня, роздягайся". І в цей момент роздягніть. І так тисячі разів, місяць, рік. Коли дитя вже завчило слово "коліно", то "колінце" сприйме як інше.
Із дітьми щоранку водять хороводи. Так вихованці вчаться бачити інших.
— У наймолодших немає координації рухів. Можуть падати на бік і лежати годину. Піднімаємо, вчимо стояти. Ці діти не повзають самі. 4-річного Віталіка місяць учили розрізняти верх і низ. Я легенько підіймала його голову і говорила "верх", тоді опускала — "низ". Запам'ятав за місяць. Повертала туди-сюди і казала, де праворуч, де ліворуч.
Підбігає хлопчик років 7, вищий за інших. Голосно сміється, смикає вихователя за куртку.
— Із Ванею працюємо три роки. Навчили, що таке "добре" і "погано". Показували картинки усміхнених облич, ставили до дзеркала і казали всміхатися. Водночас обіймали і гладили. Тепер усміхається, коли все добре.
— Кожен аутист унікальний, — розповідає Наталія Стручек. — Я бачила їх сотні. У всіх різні звички, поведінка. Ці діти розумні, багато чого роблять самі, без вказівок. Сяде в куточку й ідеально рівно складає пірамідки до пірамідок, кубики до кубиків. Але лише сам.
2,5 тисячі дітей-аутистів є в Україні. Така офіційна статистика. Лікарі кажуть, незареєстрованих утричі більше.
Упізнає жінок за сережками
Аутисти сприймають усе по частинах. Обличчя пам'ятають за окремими рисами.
— 4-річний хлопчик упізнає виховательку за її тонкими губами. А 5-річна дівчинка вивчила жінок за сережками у вухах. Одягнете нові — не впізнає. Дехто пам'ятає за запахом. Підходить до людини і обнюхує її, наче собачка.
У багатьох аутистів краще розвинутий боковий зір:
— До людей вони повертаються то одним, то другим боком. А мама, буває, цього не знає. Садить малюка перед собою, хоча треба його ледь повернути.
1 
1
Коментарі