"У повітрі знову пахнуло війною. Нацисти почали наступ. Як швидко забули ми Першу світову війну, чотири болісних роки вмирання! Як швидко забули про тих, кого війна викинула з життя, забули про сліпих, безруких, безногих, про людей зі знівеченими обличчями, про припадочних, зігнутих дугою каліках!". Так американський режисер і актор Чарлі Чаплін пояснював, чому взявся за створення свого першого звукового фільму - антигітлерівської сатиричної комедії "Великий диктатор".
Британський продюсер Олександр Корда радив Чаплінові зняти стрічку про Гітлера ще 1937 року. Мовляв, нацистський диктатор із вусиками-щіточкою такий подібний до чаплінського кіногероя - бурлаки Чарлі. Чаплін пропустив повз вуха пораду. Та настав 1938-й. Британський прем'єр Чемберлен і французький Даладьє "проковтнули" німецьке поглинання Австрії й підписали Мюнхенську угоду, погодившись із розчленуванням Чехословаччини. Американський журнал Time проголосив Гітлера "людиною 1938 року". Захід потурав його апетитам. Чаплін тепер учепився за ідею Корда.
Картина мала бути звуковою - першою в його фільмографії. "У ролі Гітлера я міг заговорити, виступати з промовами перед юрбою й, несучи всякі нісенітниці, сказати все, що мені було потрібно, а в ролі бурлаки, як і раніше, залишатися німим, - пише він у своїй автобіографії. - У повному захопленні я поспішив до Голлівуда й сів за сценарій. Він потребував двох років роботи."
Герой чаплінських комедій бурлака Чарлі у "Великому диктаторі" перетворився на бідного перукаря в столиці вигаданої мілітаризованої держави Томанії. У цій країні - натякові на нацистську Німеччину - панує диктатор - патологічний антисеміт Аденоїд Хінкель. Чарлі та Хінкель схожі, як дві краплі води. Чаплін виконував ролі обох. Після численних пригод і непорозумінь, перукар опиняється на місці диктатора й має звернутися з промовою до багатотисячного натовпу.
Вірними слугами Хінкеля є товстун Херрінг та худючий Ґарбіч. У них легко було впізнати Ґерінґа та Ґеббельса. З'являється в стрічці й союзник Хінкеля - диктатор Бензіно Наполоні, в образі якого висміяно італійського дуче Беніто Муссоліні.
Велетень Наполоні дратує Хінкеля своїми габаритами й надмірним апетитом - жадібно поглинає макарони. Томанійський диктатор всіляко намагається сісти так, аби бути вищим за сусіда. У своїх істеричних промовах Хінкель плете патетичні нісенітниці. А наодинці мріє про світове панування. Жонглює надувною кулею-глобусом, підбиваючи її то руками, то головою, то сідницями.
На виготовлення декорацій та реквізиту для стрічки пішов рік. Ще до початку зйомок Чаплін витратив на неї півмільйона доларів - $7,5 млн на нинішні гроші. Треба було побудувати вулиці томанійської столиці, якими мали марширувати штурмовики й солдати диктатора, відтворити розкішні інтер'єри палацу Хінкеля, пошити костюми тощо.
Сценарій починався зі сцени бою часів Першої світової війни. Німці наводять гігантську гармату на собор у Реймсі, де коронувалися французькі королі. Але стріляють мимо й руйнують невелику дерев'яну халабуду-клозет біля міста.
Уже на початку зйомок друзі попереджали Чапліна, що може мати клопоти із цензурою фільму: у тодішніх США не бракувало ані впливових прибічників нацистських ідей, ані супротивників загострення відносин із Гітлером. Останні виступали за невтручання американців у європейські конфлікти.
"Але я твердо вирішив продовжувати роботу, - згадував Чаплін. - Я був повний бажання висміяти маячну ідею про чистокровну расу. Начебто хоч один народ міг зберегти чистоту крові, крім хіба що австралійських аборигенів".
Із нью-йоркського офіса компанії "Юнайтед Артістс", яка мала здійснювати прокат "Диктатора", ішли чутки про можливі проблеми з випуском і прокатом комедії. Чапліна благали відмовитися від фільму. Бо його не покажуть ні у Великій Британії, якою продовжували керувати "мюнхенські" угодовці, ні в США, які з 1935-го мали з Німеччиною договір про нейтралітет. Та режисер уперся.
І тут Гітлер напав на Польщу. А Британія - її союзниця. "Я ще не встиг закінчити "Диктатора", - згадував його автор, - коли Англія оголосила війну нацистам. Почув цю тривожну новину по радіо, відпочиваючи на своїй яхті". Для британського прокату антигітлерівської комедії більше не було перепон.
Та водночас Чаплін почав одержувати листи з погрозами від американських нацистів і тих, хто їх підтримував. Лякали, що в кінотеатрах, де демонструватимуть комедію, кидатимуть бомби з їдким газом і стрілятимуть в екран. Погрожували також скандалами й судовими переслідуваннями. Чапліна почали звинувачувати у "закликах та провокуванні війни США проти Німеччини".
Спочатку Чаплін збирався звернутися до поліції, але потім вирішив, що це може налякати глядачів. Натомість запросив на обід голову профспілки портових вантажників Гаррі Бріджеса, налаштованого проти нацистів.
- Добре було би, - сказав Чаплін, - запросити на прем'єру, ну, скажімо, чоловік двадцять-тридцять ваших вантажників і розсадити їх по всій залі, щоб вони могли втихомирити фашистських молодчиків, якщо ті спробують бешкетувати.
Бріджес розсміявся.
- Не думаю, Чарлі, щоб справа дійшла до цього. У вас і серед публіки знайдеться чимало захисників, які зуміють упоратися з хуліганами. А якщо ці листи справді писали фашисти, вони побояться виступити відкрито.
Прем'єра "Великого диктатора" відбулася 15 жовтня 1940-го в двох нью-йоркських кінотеатрах - "Асторі" та "Капітолії". Стрічку демонстрували три місяці поспіль. Промова Чаплінового героя у фіналі "Великого диктатора" на кожному сеансі викликала бурхливі оплески. Фактично її виголошував не бідний перукар у мундирі диктатора, а сам Чарльз Спенсер Чаплін:
- У цьому світі вистачить місця для всіх. Наша добра земля родюча - вона легко прогодує нас усіх. Життя може бути вільним і прекрасним. Але ми збилися з вірного шляху. Жадібність отруїла душі людей, розділила світ ненавистю, жбурнула нас у страждання та кровопролиття.
Успіх був такий, що Чаплін не тільки повернув витрачені гроші, а й отримав понад $5 млн чистого прибутку - понад $75 млн за сучасним курсом. Однак американська преса зреагувала на фільм по-різному. Приміром, нью-йоркська Daily News написала, що Чаплін тицьнув у глядачів "комуністичним пальцем".
Чаплін вирушив на прийом до президента Рузвельта - тому заздалегідь надіслали копію стрічки для перегляду в Білому домі.
"Коли я увійшов до кабінету президента, він привітав мене такими словами: "Сідайте, Чарлі. Ваша стрічка завдала нам чимало турбот в Аргентині", - згадував Чаплін. - Це був його єдиний відгук про фільм. Один із моїх друзів згодом так сформулював результат цієї зустрічі: "Вас прийняли в Білому домі, але не взяли в обійми". Серед латиноамериканських країн пронацистські настрої найсильніше проявлялися саме в Аргентині. Під час демонстрації "Великого диктатора" під тамтешнім американським посольством не втихали акції протесту.
"Я, - писав Чаплін, - пробув у президента хвилин сорок, протягом яких він безупинно пригощав мене сухим мартіні, а я, зніяковілий, швидко його поглинав. Із Білого дому я вийшов похитуючись і раптом з жахом згадав, що о десятій повинен виступити по радіо. Передача мала йти по всіх станціях - це означало, що я буду говорити перед 60 мільйонами слухачів. Прийнявши холодний душ і випивши дуже міцної кави, я відчув себе більш-менш задовільно".
Погрозам судового переслідування автора "Великого диктатора" поклав край напад японців на американську військово-морську базу Перл Харбор на Гавайських островах у грудні 1941-го. Невдовзі США вже були в стані війни проти Німеччини та її союзників - на боці Англії та СРСР.
Після появи "Великого диктатора" в Німеччині та в союзних їй країнах - Італії, Угорщині, Болгарії та Румунії, а також у всіх окупованих ними державах - демонстрацію будь-яких фільмів Чарлі Чапліна було заборонено. Прем'єра цієї стрічки у Франції відбулася після її повного визволення від нацистів - у квітні 1945 року. А в Іспанії - після смерті тамтешнього диктатора Франко 1975-го.
Одна копія "Великого диктатора" все ж потрапила до Німеччини. За особистим наказом Гітлера її привезли з нейтральної Португалії й двічі продемонстрували фюреру.
- Я віддав би все на світі, аби дізнатися, що він думає про цей фільм! - вигукнув Чаплін, коли дізнався, що Гітлер подивився його стрічку.
"У нашому столітті немає місця напівкровкам або євреям"
Найактивнішою пронацистською організацією в США у 1930-ті була Німецько-американська спілка. Вона виступала за мирні відносини з Німеччиною, влаштовувала мітинги в Нью-Йорку, знімала пропагандистські фільми. 1936 року лідер спілки Фріц Кун відвідав Олімпійські ігри в Берліні, зустрівся з Адольфом Гітлером. 19 лютого 1939-го на мітингу в Медісон-сквер-ґардені в Нью-Йорку Кун, критикуючи Франкліна Рузвельта, назвав президентську політику "нового курсу" "єврейським курсом", а самого Рузвельта - Розенфельдом.
У демонстраціях американських нацистів, бувало, брали участь десятки тисяч людей. Свідком однієї з них Чарлі Чаплін став під час зйомок "Великого диктатора". "Один із цих ораторів висловив таку істину: "Філософія Гітлера заснована на глибокому й вдумливому вивченні нашого індустріального століття, у якому немає місця напівкровкам або євреям", - згадував він.
Якась жінка перебила оратора:
- Що це за розмови?! - закричала вона. - Це ж Америка! Де ви, по-вашому, знаходитеся?
Той чемно всміхнувся:
- Я перебуваю в Сполучених Штатах, і, до речі, я - американський громадянин.
- Я теж американська громадянка і єврейка, - сказала вона. - І якби була чоловіком, набила б тобі морду!
Один чи двоє слухачів приєдналися до неї, але більшість мовчали. Поліцейський, що стояв поблизу, зробив жінці зауваження. Я відійшов уражений, не вірячи своїм вухам".
Крім американців німецького походження, однодумців Гітлера не бракувало й серед американців-англосаксів. Біологи й лікарі - прибічники модної тоді науки "євгеніки" - шукали способи "покращення та вдосконалення" людства шляхом сегрегації та селекції, стерилізації і знищення "расово, психічно та фізично неповноцінних" осіб.
Після вступу США у Другу світову війну американських нацистів інтернували, а їхнього лідера засудили до ув'язнення.
0,24 долара
коштував квиток на кіносеанс у США часів прем'єри комедії "Великий диктатор". Треба помножити на 15, аби вирахувати, скільки це на нинішні гроші. Виходить $3,60
2 
1
Коментарі