У Київському відділенні Державного банку Російської імперії в 1860-х Михайло Свиридов працював касиром. Одержував 180 руб. на рік. Мізерні гроші: фунт цукерок – 420 г коштував тоді, для прикладу, 4 руб. Тож коли Михайлові Дмитровичу запропонували перейти касиром у щойно засноване Київське товариство взаємного кредиту, де зарплатня була майже вчетверо більша – 700 руб. на рік, він погодився.
Товариство не лише давало кредити, а й брало від своїх членів гроші та цінні папери під відсотки. І пропонувало 7% річних, а не 4%, як у Держбанку. На час ревізії тут, на відміну від банку, не припиняли роботу – ревізори переривалися, щоб касир обслужив клієнта. Свиридова дивувало, що перевірені комплекти цінних паперів – переважно неіменні акції та облігації – не закривають у сейф до кінця перевірки, а повертають касирові. Уже враховані ревізорами цінності можна перекласти в наступні комплекти – і їх порахують удруге. От би "зекономлені" таким чином акції перезакласти в Товаристві від імені підставних осіб, а отримані відсотки класти собі в кишеню! Чотири роки Михайло Дмитрович утримувався від спокуси розбагатіти "на шару". Але коли знадобилися гроші на купівлю будинку, ризикнув. Ніхто не помітив афери. Далі касир виручив зятя – допоміг погасити борги. І знову нічого. Відтоді вже не міг зупинитися – дармові гроші просто самі падали в руки.
Рано чи пізно все, напевне, прояснилося б, та Свиридов міг і вийти сухим із води з тими крадіжками. Пішов би на пенсію, а там доки нова ревізія виявить нестачу, уже годі було б довести, чиїх саме рук то справа. Та Михайла Дмитровича підвели амбіції – слави забагнув: усі ставляться до нього як до простого касира, який тільки й може рахувати банкноти. От якби отримати орден від імператора. Але цивільних до державних нагород генерал-губернатор представляв монархові лише за меценатство. І Свиридов узявся за доброчинність. То пожертвує велику суму на ремонт церкви, то допоможе гімназії придбати спортивне приладдя. Ні в кого не виникало запитань, звідки в нього такі гроші. Адже разом зі збільшенням оборотів Товариства зростала й зарплатня касира – одержував уже не 700 руб., а 4200. А той меценатствував краденим.
Михайло Дмитрович мав таку бездоганну репутацію, що на зборах у лютому 1882-го хтось запропонував обрати його заступником керівника Київського товариства взаємного кредиту. Свиридов відмовився – перелякався, що наступник розкриє його афери. Та відмова багатьом здалася ще одним доказом його скромності й порядності. Збори наполягали, і Михайло Дмитрович дав згоду. За умови, що залишиться й касиром. Так, мовляв, любить свою роботу. Відтепер Свиридов-начальник контролював Свиридова-касира – сам себе.
За якийсь час у Товаристві змінився бухгалтер. Новенький скрізь пхав свого носа. І от одного разу доповів керуючому, що комплекти цінних паперів, які за звітами мають бути грубими, насправді тоненькі. Призначили позачергову ревізію. Під час неї перевірені документи складали в бухгалтерії, а не залишали в касира, як завжди. Свиридов не міг провернути свого "коронного" номера – перекладати папери з однієї теки в іншу й рахувати їх кілька разів. Результат перевірки – зникли цінні папери на 322 тис. руб. Таку суму зі своєї підвищеної зарплатні Свиридов міг заробити за 80 років.
Слідство тривало понад рік. Суд розпочався в грудні 1883-го. Найкращий київський адвокат, якого найняв Свиридов, переконав суддів, що Михайло Дмитрович – жертва недбалого ведення справ у Товаристві. Підсудного виправдали. Київ залихоманило: виходило, що тепер будь-якого касира, який крастиме, суд виправдає – бо він, мовляв, не аферист, а жертва обставин. Місцеві банкіри домоглися нового слідства. У жовтні 1884-го за вироком суду Свиридов пішов на довічне заслання до Сибіру
Коментарі