На 55-річчя генерала Тимофія Тутолміна російська імператриця Катерина ІІ 1796-го подарувала йому волинське містечко Торчин із шістьма навколишніми селами. До поділу Польщі воно належало католицькому біскупові. Цариця роздаровувала новоприєднані до Російської імперії території своїм наближеним. А до генерала Тутолміна була прихильна ще з 1774 року, коли той перший завдав удару по війську Омеляна Пугачова.
Оглянути царський дарунок новий господар Торчина все ніяк не міг вибратися. Був тоді подільським генерал-губернатором та ще й сенатором. Мусив часто їздити до Петербурга на засідання Сенату. Керувати Торчином доручив управителю Григорієві Брохоцькому. Той засипав Тутолміна листами, що містечко дуже постраждало під час недавніх боїв між польськими повстанцями й російськими військами. Дороги розбиті, млини пошкоджені, ставки засипані. Брохоцький усе просив грошей на відбудову. Запевняв: маєток ось-ось почне давати прибуток.
Кожен піший міщанин має безоплатно відпрацювати 500 днів, а кінний - 100
За кілька років Тутолмін пішов у відставку й нарешті навідався до Торчина. Гребля, що вела з головної дороги через міст до замку, була розбита. Млини стояли без руху. А управитель перед приїздом господаря втік, прихопивши гроші, що генерал надсилав на будівельні й ремонтні роботи.
Тутолмін зібрав торчинців й оголосив, що від завтра починається його відбудова. На ній кожен піший міщанин має безоплатно відпрацювати 500 днів, а кінний - 100. Додатково людям визначили обсяг примусових робіт на ланах у передмісті. Хто відмовиться - буде битий батогами. Генерал був певен: йому належать не лише тутешні землі, а й люди - за російським кріпосним правом справа виглядала саме так. Але торчинці вважали інакше. Містечко, звісно, слід відновлювати, але наказувати їм, погрожувати - це вже занадто. Люди зібралися на віче. Вирішили відправити до Петербурга посланця, щоб той довів: жителі Торчина - вільні люди й іще з 1540 року їхнє містечко живе за Магдебурзьким правом. Про це мають відповідну грамоту тодішнього польського короля Сигізмунда Старого. Обрали Онуфрія Горошка - людину письменну й порядну.
Генерал теж вирушив до столиці. Дізнавшись, що Горошко намагається потрапити до Павла І - сина Катерини II, домігся через своїх людей, щоб міщанинові відмовили в аудієнції. Натомість сам пробився до імператора. Але той не любив фаворитів покійної матері, тому наказав розглянути справу в Сенаті.
Там Тутолмін почувався як удома - він же сам сенатор. І більшість присутніх у залі - його приятелі. Під час розгляду генерал постійно перебивав Онуфрія Горошка, кричав на нього, лякав усілякими карами. Сенат, однак, не зміг проігнорувати привезених Горошком грамот про магдебурзький статус Торчина. Тутолмін справу програв. Але не заспокоївся. Підійшов з іншого боку. Пообіцяв казенній палаті Волинської губернії: якщо отримає дозвіл залучити торчинців до безоплатних робіт, сплачуватиме більше податків. Але в серпні 1800 року Тутолміну відмовили. Мовляв, якщо Сенат визнав торчинців вільними, то губернські чиновники й поготів не можуть дозволити, щоб їх змушували працювати на генерала задурно.
Жителі Торчина, одержавши підтвердження своїх прав, взялися за ремонт греблі, доріг, млинів, вуличних дерев'яних хідників. Не з примусу, а добровільно, як вільні люди. А на генеральських ланах працювати відмовилися.
На торгах 1801 року Тутолмін продав Торчинський маєток графу Йосипові Каршу і поїхав до Москви.
Коментарі