"Києво-Поділ став смердючими руїнами, що горіли чи диміли"

5

Фото: джерело: maps.vlasenko.net

Винуватцями пожежі, що 200 років тому знищила місто, вважали агентів-диверсантів французького імператора Наполеона

Уранці 9 липня 1811 року спалахнув Поділ - нижня й головна тоді частина Києва. Одні казали, ніби то пожежа розпочалася в глухому куті вузької вулиці поблизу Житнього ринку й церкви Миколи Притиска. Інші - що першим загорівся будинок теслі на Спаській вулиці. Ще одні - що спочатку полум'я з'явилося на Костянтинівській.

Поділ тоді був майже всуціль дерев'яний. Того дня стояла спека й дув сильний вітер. Тож вогонь умить перекидався з однієї садиби на іншу. За 3 год. весь район перетворився, за словами очевидця, на "вогненне море". Палали дерев'яні будинки,  паркани, ??дерев'яні брущатки??, навіть сади. "Заграву вночі можна було бачити за 100 верст", - писав директор Київської гімназії Мишковський. Києво-подільську пожежу за масштабом називає "першою з часів Батия".

Жителі, які не встигли врятуватися, із криками бігали вулицями, щоб вирватися з вогню. Та, з усіх боків оточені полум'ям, згорали заживо. Багато києво-подолян загинули в погребах і церквах, де ховалися від вогню. Кілька черниць, які знайшли притулок у храмі Флорівського монастиря, задихнулися від диму. Обгорілі муровані церкви Подолу залишилися без бань. Із них валив густий дим - храми були завалені всіляким хатнім начинням, яке подоляни позносили туди, щоб зберегти від вогню.

На охоплений полум'ям Поділ рвонули мародери. Кинулися до вцілілих погребів і комор, збивали замки. Виносили звідти варення в банках, пляшки з міцними напоями, посуд. Вантажили здобич на візки. Багато подолян побігли назад - боронити свої пожитки. Почалися бійки.

Від Подолу залишилися тільки стіни небагатьох кам'яниць - купця Назарія Сухоти, війта Георгія Рибальського та ще кількох заможних городян, - а також переважно мурованих церков. "Июля 10-го дня Киево-Подол представлял уже смрадные, горящие или дымящиеся развалины, - згадував історик Микола Закревський, свідок пожежі. - Улиц нельзя было распознать, а тлеющие бревна и вещи в ямах и погребах, засыпанных землей и золой, делали опасной всякую попытку ходить по пожарищу".

Погорільці розташувалися на Оболоні в нашвидкуруч зведених халабудах із гілок і листя. Ченців Братського монастиря, що до 1934-го розміщався на території сучасної Могилянки, прихистив Софійський монастир. Черниць Флорівської обителі, розташованої під Замковою горою, коло Житнього ринку, поселили в Миколаївському монастирі на Печерську - його ченці тимчасово перейшли до Лаври.

Уряд і приватні меценати вислали київським погорільцям "підйомні" на відбудову. Але більшість коштів осіли в кишенях міських чиновників

Коли небезпека минула, подолянам дозволили повертатися до своїх згарищ і зводити нове житло. Багато хто з них голодував. "Весьма многие из жителей едва могли находить пропитание", - свідчив Закревський. Вулицями пустили військові фури, з яких безкоштовно роздавали хліб.

Значний попит на деревину призвів до шаленого підвищення цін на неї. Уряд і приватні меценати вислали київським погорільцям "підйомні" на відбудову. Але більшість коштів осіли в кишенях міських чиновників.

Чи лише вітер і суха погода призвели до знищення ремісничо-торговельного району - фактичного центру тодішнього Києва? Подоляни в це не вірили. Адже спеціальні команди для гасіння пожеж існували в місті 400 років - із XV ст. Центральний пункт спостереження вогнеборців був розташований на високій вежі міської ратуші на Контрактовій площі. Звідти переважно одноповерховий Поділ було видно як на долоні. Траплялося, вогонь охоплював той чи інший будинок. Але пожежники, які чергували цілодобово, щоразу швидко його гасили.

Київ був одним із перших у Російській імперії міст, де з'явилася спеціальна пожежна техніка. Восени 1784 року на гроші, зібрані з ремісничих цехів, київські вогнеборці придбали три пожежні труби, 39 бочок, 47 багрів. Це перший в Україні випадок централізованої закупівлі пожежної техніки. Та 1811 року все це не допомогло.

Микола Закревський уранці 9 липня був на Подолі - там жила його родина. Він стверджував: люди "увидели страшный огонь в четырех или пяти противоположных концах города". Отже, був навмисний підпал. Києвом закружляло, що його вчинили французькі шпигуни "посредством зажженного трута, скоропалительных свечей и других удобно возгорающихся веществ".

Незадовго перед тим уже були підозрілі підпали. "В продолжении двух месяцев в Киеве было всех вообще зажигательств около 20", - записав у своїх нотатках магістратський суддя Миславський. Зокрема, на Печерську згоріли склади військової аптеки, на Кудрявці - облаштований під госпіталь митрополичий заміський будинок, двічі гасили флігель Царського - нині Маріїнського - палацу, де жив генерал-губернатор.

Ніхто не сумнівався, що місто заповнене агентами Наполеона. І що в разі війни з Францією, про ймовірність якої все частіше гомоніли на базарах і в крамницях, Київ швидко буде взятий супротивником. Хтось навіть клявся, що бачив паліїв на Києво-Подолі.

Аби покласти край чуткам, що сіяли паніку, з Петербурга до Києва надіслали "слідчого пристава". Завдання - з'ясувати й дати офіційне пояснення причини пожежі. Він провів серію допитів. Свідки - мало не половина подолян. І нарешті витягнув із 15-річного Василя Авдієвського зізнання, ніби 9 липня той бавився саморобною петардою з гусячого пера й пороху. "В то время, когда отец и мать его спали, - повідомив слідчий у своєму рапорті на ім'я міністра поліції, - начинив перо порохом, зажег оное, которое бросил в бывшую у нужного места солому, и в то время, когда оная начала уже гореть, он, испугавшись, ушел со двора".

Кияни скептично поставилися до такого висновку. Бо були певні: вогонь одночасно спалахнув у різних кінцях Подолу. А коли в червні 1812 року Наполеон пішов війною на Російську імперію, городяни знов згадали про "французько-шпигунський" слід торішньої пожежі.

- Якщо я візьму Київ, - не раз казав французький імператор Наполеон, - візьму Росію за ноги. Якщо я оволодію Петербургом, візьму її за голову. Здобувши Москву, поцілю їй у серце.

У разі перемоги Наполеон збирався від'єднати українські землі від Російської імперії. Правобережжя разом із Києвом планував віддати Польщі, що знову стала б незалежною. На території Чернігівщини й Полтавщини намічав створити державу на чолі з гетьманом, але під протекторатом Франції. І ще одну, так само контрольовану Парижем, на українському Півдні - з Катеринославщини, Херсонщини, Таврії та Криму.

Та розпочавши війну з Олександром І, Наполеон роздумав атакувати Київ. Із українських територій зачепив лише Західну Волинь. Бо що там "ноги" чи "голова" - він вирішив одразу вдарити в "серце". Тож французьке військо рушило через Білорусь і Смоленщину й у вересні ввійшло до Москви. А вже у жовтні через брак продовольства й фуражу змушене було її залишити. 1815-го Наполеон капітулював.

У генеральному плані Гесте замість одвічних на Подолі вузьких кривулястих вуличок і провулків накреслив широкі прямі магістралі, паралельні до Дніпра, й перпендикулярні до них вулиці

1816 року, одразу по завершенні Наполеонівських воєн, розпочалася відбудова Подолу. Цар Олександр І зажадав, щоб цей древній район Києва розпланували по-новому - у регулярному стилі. Надіслав із Петербурга свого зодчого Вільяма Гесте. Той із 1810 року фактично був головним архітектором імперії.

Прибулець уже мав досвід подібних завдань: розробив генеральні плани Саратова, Уфи, Царського Села - елітного передмістя імперської столиці. А для Черкас склав план забудови в стилі давньоримських міст: широкі довгі вулиці, що перетинаються під прямими кутами. Щоправда, цей проект залишився на папері.

У складеному для Києва генеральному плані Гесте замість одвічних на Подолі вузьких кривих вуличок і провулків накреслив широкі прямі магістралі, паралельні до Дніпра, й перпендикулярні до них вулиці. Центром композиції обрав Контрактову площу. З одного боку її замикали муровані, а тому вцілілі при пожежі, зведені за гетьмана Івана Мазепи Братський монастир і старий корпус Києво-Могилянської академії.

До площі Гесте підвів вулицю, що мала з'єднати Поділ із Печерськом. Її назвали на честь царя - Олександрівською - нинішня Сагайдачного. Назвами інших нових вулиць опікувався київський генерал-губернатор Михайло Милорадович. Він запропонував наректи їх "известными именами в древней истории, так как оная делает Киев достопамятным". Так з'явилися Турівська, Щекавицька, Ярославська, Хорива й інші, що існують досі.

7 вересня того ж 1816-го до Києва прибув імператор Олександр І. На четвертий день візиту вирушив на Поділ - оглянути будівельні роботи. Побаченим залишився задоволений. Пообіцяв відвідати й наступного року, але не приїхав. Темпи робіт на Подолі уповільнилися. А незабаром "будівельні" гроші закінчилися.

За кількістю будинків Поділ після пожежі й нового розпланування зменшився уп'ятеро. Значна частина населення відхлинули на Печерськ, у Верхнє місто - де Андріївська церква й Софія Київська. Також рушили інтенсивніше заселяти краї Хрещатого яру - майбутнього Хрещатика. Завдяки подолянам-погорільцям Київ пішов ушир.

Серце Подолу, Контрактову площу, як її задумав Гесте, забудували лише частково. Замість урочистого ансамблю з трьох великих кам'яниць звели одну - Контрактовий будинок - 1817 року. Сусідні дві ділянки, де передбачалися об'єднані колонадою ратуша й пошта, порожні й досі. Кілька років тому київська влада оголосила, що хоче довести до кінця архітектурний задум Гесте. Далі наміру поки що справа не пішла.

Гостинний двір спорудили 1829-го - але тільки один поверх замість запроектованих двох. Задум його автора, придворного архітектора Луїджі Руска, повністю втілили 1982 року, коли Київ святкував 1500-річчя. Це стало можливим, бо в архівах Ленінграда виявили оригінальні креслення Руска, які доти вважали втраченими. Щоправда, відтворена споруда змінила своє призначення - замість крамниць і торговельних рядів тут розмістили театр, архітектурно-будівельну бібліотеку, агенцію нерухомості, бари й офіси.

Із перепланування й перебудови Подолу почалося й архітектурне уподібнення Києва до інших міст Російської імперії. Його забудовували "зразковими", тобто типовими, будинками. Їх проекти - однакові - розробляли для всієї імперії. При наступному після Олександра I царі Миколі І звели університет, протиставивши його Могилянській академії. Проклали бульвар - сучасний Шевченка. Магістралі такої довжини й ширини доти не було в Києві. Центр міста почав зміщуватися на прокладений між пагорбами Хрещатик.

Будівельні новації й розростання міста йшли паралельно зі скасуванням його давніх "вольностей": Київ позбавили Магдебурзького права, наданого в XV ст. Водночас Микола І розпустив магістрат - виборний орган міського самоврядування - і замінив його міською Думою. Її членів довгий час не обирали, а призначали.

Українського архітектурного обличчя Київ поволі почав знову набувати на початку XX ст. Тоді почали зводити будинки у стилі, що на основі козацького бароко розробили місцеві зодчі.

×