10 червня 1943 року угорський журналіст Ласло Біро запатентував у Аргентині кулькову ручку. Допоміг йому президент країни Аґустін Педро Хусто. Ласло познайомився з ним 1938-го на курорті в Югославії. Поскаржився, що угорські підприємці не пройнялися його ідеєю – того року він саме запатентував винахід на батьківщині. З початком Другої світової війни Біро, єврей за походженням, емігрував до Південної Америки. Хусто радо його прийняв, а невдовзі підшукав інвесторів. У Буенос-Айресі відкрили першу фабрику кулькових ручок.
Принцип їх роботи був той самий, що й нині: на кінці стрижня в металевому конусі закріплена кулька, що "купається" в чорнилі. При обертанні вона вихоплює фарбу з капіляра й переносить її на папір. Фарба швидко висихає на папері, тож не залишає слідів на руках та одежі. Оцінили "біроми" – так кулькові ручки спершу називали, на честь винахідника – й військові пілоти. Якщо чорнила пір'яних ручок на значній висоті протікали через падіння атмосферного тиску, то в кулькових залишалися у стрижні.
Невдовзі виробництво "біромів" сягнуло 7 млн штук
на рік. Та вийти на світовий ринок їх винахідникові не дали. Американський комівояжер Мілтон Рейнолдс купив новинку під час відпустки в Аргентині й узявся заробити мільйони на чужому винаході. Повернувшись до Сполучених Штатів, він запатентував "біром" під власним ім'ям. 1945-го першу партію з 10 тис. кулькових ручок "Ракети Рейнолдса" в Нью-Йорку розібрали за 3 год. Покупців не зупинила ціна – $12,5 – $125 на сьогоднішні гроші. Біля кас універмагу Gimbels утворилися довжелезні черги. Часто-густо в людей здавали нерви, ставалися бійки. Порядок наводили 50 поліцейських.
Ласло Біро продав свої права компанії Eversharp за $1 млн – $10,7 млн на теперішні гроші. Вона втягнулася в конкурентну війну з Reynolds International Pen Company. Дві фірми боролися за монопольне право, постійно знижуючи ціни. За два роки кулькові ручки в Америці подешевшали у 25 разів. Але водночас сильно впала їх якість. Обидва виробники врешті-решт збанкрутували через погану славу своїх товарів.
На початку 1950-х кулькову ручку реанімував француз Марсель Бік. Він викупив патент і налагодив виробництво дешевої, але якісної моделі з прозорим гранчастим корпусом, що популярна й досі. А Ласло Біро відсторонився від бізнесу й захопився живописом. Помер 1985-го у віці 86 років. В Аргентині у його день народження святкують День винахідника.
"Именно в Киеве многие дома имеют водопровод"
11 червня 1913-го в Києві відкрилася Всеросійська промислово-сільськогосподарська виставка. Російський уряд зібрався продемонструвати європейським сусідам економічну потугу Південно-Західного краю імперії, як тоді називали теперішню Україну. Місцем проведення обрали промислово найрозвиненіше місто регіону – Київ. "Именно в Киеве многие мостовые заменены асфальтовыми тротуарами, газовое освещение – на электрическое, а всем опостылелая конка – на электрический трамвай. Именно в Киеве многие дома, улицы и даже целые районы имеют водопровод и давно используют европейскую канализацию… Киев – идеальное место!" – писала газета "Юго-Западный край".
Місцем для виставки обрали район Черепанової гори – поблизу сучасного стадіону "Олімпійський". Місцевість була необжитою – землі належали військовому відомству, неподалік розташовувалась політична в'язниця. Безпосередньо ж на місці теперішнього стадіону був Троїцький ринок. "Той, хто бачив місце виставки два-три роки тому, тепер би не впізнав його й мимоволі дивувався б тим, що можуть зробити людина і капітал. Занедбаний, брудний пустир переродився", – занотував очевидець. У 132 павільйонах із класичними колонами, окрім підприємців Російської імперії, виставлялися представники Великої Британії, США, Німеччини, Франції та Швеції. Загалом – 2,5 тис. учасників. Діяли 24 відділи, що демонстрували досягнення у сфері промисловості, сільського господарства, спорту й науки.
У день відкриття квиток на виставку коштував 50 коп. Для порівняння: за десяток яєць тоді правили 30 коп. Для гостей удень грав військовий оркестр, ввечері – симфонічний. Утім, відкриття затьмарила злива – виставка стояла майже безлюдною. В інші дні за вхід брали 20 коп. А ввечері додатково 10 коп. за електричне освітлення. На виставці діяв макет вугільної шахти. Охочі спускалися на 14 м для ознайомлення з умовами праці гірників. З однією дамою стався курйоз. "Зайдя в забой, увидела фигуру: забойщик лежал на угле, т.к. угорел от выделяемых вредных газов. Дама, подогретая шампанским, подумала, что это не огромная кукла, а живой, настоящий человек, и стала кричать и звать на помощь", – писала газета "Народная копейка".
Із восьми ресторанів, що відкрили на виставці, два були вегетаріанські. Протягом наступних чотирьох з половиною місяців її відвідали близько мільйона людей. 28 жовтня 1913 року виставку закрили. "Был сожжен роскошный, небывалый фейерверк и в семь с половиной часов спущен выставочный флаг и погашены все 5246 электрических огней", – писала "Народная копейка".
10 червня 1793 року в паризькому Ботанічному саду відкрили перший у світі публічний зоопарк. У колишній королівський звіринець безплатно пустили всіх охочих. Та у вирі війн після Великої французької революції про утримання тварин у належних умовах призабули. Більшість загинули від голоду. Колекцію відновлювали за рахунок трофеїв. 1798-го французькі війська, приміром, вивезли з Нідерландів пару слонів. Сьогодні в Паризькому зоопарку живуть майже 1100 тварин.
14 червня 1783-го – через два місяці після приєднання Криму до Російської імперії – на березі Ахтіарської бухти адмірал шотландського походження Томас Маккензі заснував першу в Криму російську військово-морську базу. Солдати і матроси заклали чотири міські будівлі: церкву, будинок адмірала, пристань і кузню. Камінь брали з руїн античного Херсонеса. Спершу поселення називали Ахтіар – від сусіднього татарського села Ак-Яр. Наступного року перейменували на Севастополь – "імператорське місто" грецькою. 1797-го Павло I повернув йому назву Ахтіар. Від 1826 року місто знову – Севастополь.
14 червня 1918 року гетьман Павло Скоропадський видав закон "Про посольства й місії Української Держави". Дев'ять посольств поділялися на два розряди (типи) – залежно від країни, куди направляли дипломатів. Першорозрядні мали 12 працівників, а другорядні – трьох. Українські посли часто не знали державної мови. Керівник міністерства закордонних справ Дмитро Дорошенко бідкався, що в Берліні наших дипломатів називали росіянами.
Тиждень циганської чистки розпочався 12 червня 1938 року в нацистській Німеччині. У містах рейху без суду і слідства арештовували старших за 14 років чоловіків-циган і відправляли до концтаборів. В одній із нацистських партійних газет лікар Карл Ганнеманн пояснював: "Цигани та євреї перебувають на одному рівні зі щурами, клопами й блохами. Життя – це боротьба. Тож ми повинні викорінювати цих біологічних паразитів".
Нацистська теорія про неповноцінність циган: вони є плодом змішання арійського племені з найнижчими расами всього світу, і це нібито пояснює їхнє "бродяжництво". У нацистських таборах смерті загинули щонайменше 250 тис. циган. Загалом оцінки істориків щодо втрат циган від нацистського геноциду коливаються від 200 тис. до 2 млн жертв. Причина такої великої розбіжності та, що більшість із циган не мали громадянства або взагалі будь-яких документів
2 
1
Коментарі