27 грудня 1253 року чернець-францисканець Ґійом де Рубрук дістався до Каракорума – ставки великого хана монголів Мунке – онука Чингісхана. Місію відрядив французький король Людовік IX. Рубрук мав пересвідчитися, чи правдиві чутки про поширення християнства серед азійських кочовиків, і, за можливості, охрестити хана та його рідних. У перспективі король очікував заручитися підтримкою нового союзника у хрестовому поході проти "сарацинів" – арабів.
Сухопутний шлях ченця розпочався у Судаку, в Криму, куди він прибув морем із Константинополя, і тривав сім місяців. Правитель монголів зволив прийняти посланця на дев'ятий день по його прибутті. "Хан сидів на ложі, одягнений у плямисту й дуже блискучу шкіру, схожу на шкіру тюленя, – писав Рубрук у книжці спогадів "Подорож до східних країн". – Кирпатий, середнього зросту, віком 45 років. Поряд сиділа молоденька дружина, а дуже потворна доросла дочка на ім'я Цірін сиділа позаду". Зустріч тривала недовго. Мунке запропонував гостю випити на вибір один із чотирьох алкогольних напоїв: вина, рисового пива, кумису або меду. "З поваги до хана я скуштував трішечки рисового напою", – згадував чернець. Він просив дозволу проповідувати Слово Боже серед підданих Мунке й молитися за його здоров'я. Той погодився. Далі розмова не клеїлася – хан та його перекладач сп'яніли і ледь повертали язиками.
Францисканець прожив при дворі Мунке до травня наступного року. У монгольській столиці Каракорумі – сучасне місто в центрі Монголії – діяли буддійські, мусульманські храми й одна християнська церква, що належала до єретичної течії несторіанства, – віротерпимість, нечувана для середньовічної Європи. Коли хтось із рідні чи близьких хана занедужував, правитель наказував священикам усіх віровизнань молитися за їхнє здоров'я. Ґійом де Рубрук вимушено пристав до несторіан. Ті відкидали вчення про божественну природу Христа.
Спроби пояснити монголам переваги католицтва виявилися марними. Їх відштовхувала нехіть францисканця до алкоголю. Водночас несторіани напивалися прямо в церкві й у такому стані співали псалми. Рубрук зумів охрестити всього шістьох монголів. Союз між Францією та Ордою не вдався. Хан Мунке в листі до Людовіка IX вимагав скоритися йому на знак миру, а потім пристати до нього для остаточного завоювання "усього світу від сходу Сонця й до заходу". Король Франції залишив листа без відповіді.
Монгольська імперія так і не пристала до жодного віровизнання. Хоч із XVI ст. серед кочовиків особливо поширюється буддизм. Сьогодні його сповідують 53% монголів.
25 грудня 1223 року Різдвяний вертеп вперше в історії влаштував 42-річний засновник ордену жебраків – францисканців – Франциск Ассізький. Для цього він обрав печеру поряд із містом Ґреччо в центральній Італії. У гроті розмістили ясла, у яких, за Євангельським переказом, народився Ісус. Привели вола, віслюка і відправили Різдвяне богослужіння. Далі переодягнені в євангельських персонажів місцеві "актори" зобразили німу сценку народження Ісуса Христа у Вифлеємі. Глядачі були вражені живою панорамою. Франциск назвав сценку рresepe – "ясла" італійською. Відтоді в Європі поширився звичай влаштовувати під час Різдвяних свят такі ясла, але з ляльками – Дитяти Ісуса, Марії, Йосипа, пастухів, Трьох царів – у церквах та власних будинках. В Україні ця традиція отримала назву вертеп – "печера" давньоруською мовою. "Вертеп у Ґреччо" – одна з фресок у церкві Святого Франциска в Ассізі – роботи Джотто, між 1290-м і 1295 роками
"У селі всі знали, що приїжджають людожери"
97 тис. калмиків виселили війська НКВС до Сибіру 28 грудня 1943 року. Почалася спецоперація "Улуси". Рішення про її проведення ухвалила Верховна Рада СРСР як покарання за те, що 5 тис. калмиків служили в окремому кавалерійському корпусі та 1-й козачій дивізії вермахту. У заслання відправили і калмиків-червоноармійців, яких демобілізували з фронту. Калмицьку АРСР скасували, а її територію приєднали до Астраханської обл. Столицю республіки – місто Елісту – перейменували на Степове.
27 грудня калмицькі поселення заполонили вантажівки – трофейні німецькі та лендлізівські американські. "Мати вважала, що нашу сім'ю не чіпатимуть, ми – сім'я фронтовика. Які наївні ми були, – згадувала Роза Урхаєва, якій тоді було 13 років. – Сусідка порадила мамі порізати курей у далеку дорогу. Вона не стала їх рубати, бо не вірила до останнього… О третій ночі від страшного стуку всі прокинулися, злякалися і зіщулилися. Мама запитала: "Хто там?". Заходять. "Хто вдома?" – "Діти мої, троє!" – "Де чоловік?" – "Як де? На фронті". Залишилися двоє солдатів. Прочитали якийсь указ".
На пакування речей давали 15–20 хв. Офіцери радили насамперед брати кожухи й теплі речі. "Ця шуба ваших дітей врятує, але заховайте її подалі, щоб у дорозі ніхто не відібрав", – сказав конвоїр матері Урхаєвої.
Калмиків вантажили в "телячі вагони" для перевезення худоби. Всередині – двоповерхові нари й печі "буржуйки". Годували раз на добу – гарячою баландою. Туалетів не передбачалося. "У підлозі вагона пробили дірку, із валіз зробили заслін, – згадувала Роза Урхаєва. – У нашому вагоні ніхто не замерз, усі доїхали, але бачили через віконце, як виносили трупи з інших вагонів. Ми дивилися і плакали: ешелон прямує, а вздовж полотна лежать трупи".
Калмиків вивезли до Сибіру. Розселили в колгоспах Алтайського і Красноярського країв, а також Омської та Новосибірської областей. Місцеве населення – переважно росіяни та вислані 1941-го поволзькі німці – зустрічали прибульців з острахом: перед тим пропаганда розмальовувала їх як жорстоких дикунів. "У селі всі знали, що приїжджають людожери", – згадував Павло Годаєв. За сім років від голоду й важкої праці численність калмиків, які мали статус "спецпоселенців", зменшилась майже на третину.
1956-го, через три роки після смерті Сталіна, їм дозволили повернутися на батьківщину. 1958 року відновлено й Калмицьку АРСР.
23 грудня 1873 року група інтелектуалів у Львові започаткувала Літературне товариство імені Тараса Шевченка. Його поява пов'язана із забороною у "малоросійських" губерніях Російської імперії друку літератури українською мовою – так званий Валуєвський циркуляр. "Вспомагати розвою руської (малоруської) словесності", – цю мету ставили перед собою члени товариства. За 20 років його перейменували на Наукове товариство імені Тараса Шевченка. Воно стало прообразом Української академії наук у період бездержавності. 1940-го НТШ ліквідувала радянська влада, восени 1989 року воно відновило діяльність.
23 грудня 1963-го Папа Римський Павло VI підвищив статус глави Греко-католицької церкви Йосипа (Сліпого) з рівня митрополита до верховного архієпископа. При цьому за ним зберігався попередній титул. У таборах Сибіру та Мордовії Йосип Сліпий провів 18 років. Коли по звільненні прибув до Рима, однією з його ідей стало запровадження статусу патріархату для Української греко-католицької церкви. Папа Павло VI 50 років тому прийняв компромісне рішення: верховне архієпископство посідає проміжну ланку між митрополією та патріархатом.
24 грудня 805 року імператор Заходу Карл Великий заборонив купцям продавати мечі й кольчуги слов'янам, які в той час дошкуляли розбійницькими набігами на східні кордони держави. Майно пійманих контрабандистів, згідно з указом, ділили навпіл між казною імператора і тим, хто виявив злочинця. Наступного року Карл провів каральний похід проти предків чехів. Відтоді його ім'я у слов'ян – Карл – стало синонімом слова "правитель" – "король".
2 
1
Коментарі