"Наречених видаватимуть замiж у рiчницю моєї смертi"

Німецький принц організував в українському селі колонію для біженців із Франції

– Що вам тут потрібно? – питає фаворит російської імператриці Катерини II і катеринославський генерал-губернатор 47-річний Григорій Потьомкін одного з гостей на прийомі в Києві взимку 1786-го.

– Я одружився з колишньою жінкою Сангушка і тепер хочу налагодити судноплавство на Дністрі та його притоках, щоб збувати польські товари в чорноморських портах, – відповідає німецький принц 42-річний Карл Генріх Нассау-Зіґен. – Маю рекомендації від королів польського та іспанського, імператора німецького та графа Сеґюра.

– Ось як! Ви знаєте і французького посла? – дивується Потьомкін, почувши прізвище представника цієї країни в Петербурзі.

– Ми билися на дуелі в Парижі через прихильність однієї дами, після чого й стали друзями.

– Тоді радий вас вислухати.

 

Принц Нассау-Зіґен походив зі збіднілого стародавнього німецького герцогського роду. Із 15 років служив у німецькому полку французького війська. Заприятелював із польським королем Станіславом Августом і часто відвідував Варшаву. 1774-го правитель зробив його кавалером вищих нагород Речі Посполитої.

Наприкінці 1770-х на водах бельгійського курорту Спа принц знайомиться і закохується в польську княгиню Кароліну з роду Ґоздзьких. Вона розлучилася з Янушем Модестом Сангушком. Карл дізнається, що жінка неймовірно багата. Має палац у Варшаві та маєтки на Поділлі. Кароліна відповідає взаємністю. Її увагу привертають претензії на трон у князівстві Нассау – тепер територія Німеччини.

Закохані вінчаються 14 вересня 1780-го у Варшаві. Селяться в палаці дружини, влітку їздять маєтками. Принц стає улюбленцем варшавської аристократії. За рік отримує підданство Речі Посполитої.

Довго сидіти на одному місці не може. Йде служити іспанському королю, бере участь в облозі Гібралтара 1782 року. Відзначається як командир плавучої артилерійської батареї. Отримує звання генерал-майора флоту і титул гранда І класу. Це дає право розмовляти з іспанським королем, не знімаючи капелюха. Заробляє добрі гроші. Та багато й безуспішно витрачає на суди за права на князівство Нас­сау. Виношує ідею за допомогою дружини стати королем Речі Посполитої – теж марно. Натомість Кароліна живе розгульно, швидко розтринькує гроші.

Вони кохають одне одного, але спільних дітей не мають. У принца є позашлюбна донька Тереза-Софія-Александрина, яку він визнав. Княгиня виховує сироту-грекиню Єлизавету Економ, яку взяла ще до заміжжя.

Карл Генріх фон Нассау-Зіґен дружить із французьким драматургом П'єром Бомарше. Той багатий і часом дає гроші на військові потреби. Подружжя Нассау вперше в Польщі ставить його комедію "Весілля Фігаро". Сюзанну в ній грає Кароліна.

 

Час від часу навідуються в містечко Тинна за 45 км на північ від Кам'янця-Подільського. Кожен приїзд стає важливою подією для місцевих. У травні 1784-го князь прибуває в компанії американця Льюїса Літтлпейджа. Той має чималі плантації у Вірджинії, приятелює з президентом США Джорджем Вашингтоном і шпигує для польського короля. Із Нассау ще приїжджає артилерист маркіз де ла Порте. Він один із перших серед аристократів літав на повітряній кулі.

Дізнавшись про це, комендант кам'янецької фортеці Ян де Вітте просить допомогти йому. Кілька років намагається виготовити повітряну кулю. Принц погоджується. Він бачив запуски таких братами Монгольф'є у Парижі 1782-го. Під керівництвом гостей молодший офіцер артилерії Бенедикт Магер запускає дві великі кулі. Першу – на валах укріплення в Кам'янці. Друга злітає над Дністром навпроти Хотинської фортеці – для втіхи тамтешнього паші, приятеля де Вітте.

Нассау на човні пливе Дністром до Чорного моря. Вивчає річку та створює першу в Речі Посполитій гідрологічну карту. Хоче поглибити водойму, щоб зробити судноплавною і перевозити товари на південь. Цим збирається допомогти королю Станіславу Августу відновити польсько-турецькі торгові зв'язки. У Стамбулі намагається організувати торгову компанію.

Згодом розуміє, що в чорноморському регіоні добитися чогось можна, лише маючи підтримку Григорія Потьомкіна. Знайомиться з ним, але втілити задум не вдається.

"Дивно, що тобі князь Нассау сподобався. Він скрізь має репутацію пройдисвіта", – пише Григорію Потьомкіну Катерина ІІ. Вона знайомиться з Карлом у Києві, коли їде у Крим. Запрошує приєднатися.

Нассау іде служити в російську армію. Бере участь у війні з турками – командує гребним флотом під Очаковом. Потім стає російським таємним агентом у Франції та Іспанії. Домагається укладання союзу між Російською імперією, Австрією, Францією та Іспанією. У 1789–1790 роках очолює галерний флот у війні проти шведів. Після поразки у протоці Свенкзунд повертає російські ордени Катерині II. Отримує у володіння селище Массандра у Криму. Виписує і садить виноградну лозу з Франції.

 

Кароліна постійно пише чоловіку листи з претензіями: "Де тебе носить?", "Я знудилася сама". У відповідь Карл висилає з Парижа ляльок з наймоднішими сукнями та зачісками.

1796-го Катерина ІІ помирає. Її наступник Павло І не потребує послуг Нассау-Зіґена. Відтоді князь із дружиною живуть у Тинній. Містечко ніколи не бачило такої кількості аристократії, як на межі XVIII та ХІХ ст. Організовують французьку колонію для шляхетних біженців від революції 1789 року. Засіває поля лавандою, щоб вироб­ляти й продавати в Росії пахучу воду.

1807 року Кароліна фон Нассау-Зіґен навідується в маєток у Массандрі. Дорогою додому застуджується й помирає. Принц ховає 60-річну дружину біля костелу в Тинній.

Смерть Кароліни підриває здоров'я Карла. Стає відстороненим і байдужим. Вбирається у жіночий одяг, в'яже на голову стрічки. Помирає в ніч на 10 квітня 1808-го.

 

"Бажаю бути похованим у Тиннiй без помпи місцевим священником через три днi пiсля моєї смертi на дiлянцi у 50 квадратних крокiв бiля цвинтаря, – пише в заповіті 63-річний Нассау. – У майбутньому поруч нiхто не може бути похованимй. Засновую два посаги по 3 сотнi флоринiв. Виплачувати їх слід щороку тиннянським дiвчатам, які будуть вирощувати квiти на моїй могилі. 12 найповажніших селянок Тинни будуть обирати двох наречених і видаватимуть замiж у рiчницю моєї смертi".

"Нічого в зовнішньому вигляді принца Нассау не вказувало на героя пригодницьких історій. Високий, міцної статури, прямі риси обличчя випромінювали свіжість і рум'янець. Якось у гостях у принцеси Де Лоррен сповістили про приїзд принца Нассау. Моя донька тихенько сказала: "Як! Це той, про кого я так багато чула? Але ж він видається сором'язливим, наче молода черниця, яка виходить із монастиря", –

Елізабет ВІЖЕ-ЛЕБРЕН (1755–1842), французька художниця

Звабив дружину вождя

"Все його життя – низка пригод. Став переможцем на морі, на суші боровся проти всіх держав земної кулі. Завжди войовничий, завжди в дії, проїхав світ з одного кінця в інший. Казали, що йому треба адресувати листи туди, де проходять великі шляхи", – писала у "Спогадах" на початку ХІХ ст. французька художниця Елізабет Віже-Лебрен.

15 листопада 1766 року з порту Нант у навколосвітню подорож вирушає фрегат La Boudeuse – "Буркотун". Керувати експедицією королівський двір доручає математику й мушкетеру у відставці графу 37-річному Луї де Бугенвілю.

Сподіваються відкрити нові землі. Проте головна ціль – участь у перегонах між країнами за освоєння маршрутів і територій планети. Французам ще не вдавалося її обпливти. Мандрівкою хочуть відновити престиж, що похитнувся після поразки у Семирічній війні. Нагадати про себе як про морську державу й лідера в науці.

Команду судна очолює 43-річний Ніколя П'єр Дюкло-Гуйо. Бере з собою принца фон Нас­­сау-Зіґена, відомого сміливістю й організаторськими здібностями. За кілька місяців фрегат зустрічається в морі з кораблем L'Еtoile – "Зоря", що долучається до мандрівки. На ньому пливуть астроном, картограф, інженер і ботанік-натураліст. Щоб не нудьгували в океані, їх супроводжує квартет музикантів. Всього на двох суднах перебувають 310 людей.

Бугенвіль має і дипломатичну місію – врегулювати передання аргентинських колоній іспанцям. Коли підпливають до Південної Америки, бере з собою на берег Нассау. Там потрапляють під сильні вітри. Два тижні їдуть верхи. Для ночівлі облаштовують шатро зі шкур, харчуються м'ясом диких тварин.

Зимою 1767–1768 років експедиція пройшла Магеллановою протокою. В її тихих бухтах перечікують шторми. Збирають гербарії. Мандрівники випробовують винахід королівського лікаря Пуассоньє – машину для опріснення морської води. Бугенвіль у щоденнику пише, що рідина з неї гидка на смак.

На острові Таїті аборигени розкривають таємницю експедиції. Коли ботанік де Коммерсон сходить на берег зі своїм асистентом Жаном Баре, того починають вітати як жінку. З'ясовується, що Жан – пере­одягнена Жанна, коханка Коммерсона. Вона стає першою жінкою, яка здійснює подорож навколо світу.

Французькі моряки вбивають кількох туземців на Таїті. Нассау-Зіґен дипломатично залагоджує конфлікт. Проте вождь племені на ім'я Ереті не вгаває і хоче розправитися з іноземцями. Тоді принц спокушає його дружину і просить вплинути на вождя. Так вдається добитися прихильності правителя. Відпливаючи, мандрівники залишають аборигенам по парі індиків і качок. Такої птиці на острові немає, тому місцеві просять їх на розплід.

На тихоокеанському архіпелазі Нові Гебриди – тепер Вануату, принц знову використовує свої дипломатичні вміння і вгамовує сварку членів команди з туземцями. На відкритих землях граф Бугенвіль встановлює французький прапор і закопує дубові дошки з вирізаним на них актом на володіння територіями.

У листопаді 1768 року на острові Іль-де-Франс – сучасний Маврикій – Нассау відвідує ботанічний сад у маєтку управителя. Там бачить квіти, які йому дуже подобаються. Їх доправили сюди з Китаю. Просить саджанці і привозить в Європу. Називає їх на честь сестри Гортензії.

×