З листопада до квітня нормани збирали данину зі слов'ян
945 року в Києві почала правити княгиня Ольга. Як у добу лицарів, богатирів і вікінгів до влади на Русі прийшла жінка?
– Окрім Візантії, жінки тоді ніде не правили. У варварській Європі це був прецедент. Навіть пізніше, коли візантійська традиція прийшла на Русь, вони залишалися поза вищими посадами. Мали вплив, як мати короля Данила, але не керували.
Російський історик Микола Карамзін побоявся виділити період Ольги. Розглядав у контексті її чоловіка Ігоря та сина Святослава, подавав як мудру родичку. Насправді вона віддавала накази.
Що собою являла тоді Русь?
– Наприкінці IX століття сюди прийшли нормани. Їх було небагато – загони по 10–20 людей, але прекрасно озброєні. Соціологи у США вивели формулу, за якою пів відсотка людей здатні підкорити решту, якщо в них є зброя.
Слов'яни мали лише луки і списи. У норманів були мечі й сокири. Для захисту робили шоломи, великі щити й кольчуги, тоді як решта народів – шкіряні обладунки. У них був заведений військовий вишкіл. Вирізнялися жорстокістю. На очах батьків убивали дітей, вирізали поселення. Цей же ефект використовували Петро І і Володимир Ленін, коли тотальний терор паралізовував спротив.
Проявом жорстокості була помста княгині Ольги древлянам. Навколо неї багато перебільшень, але факт знищення Іскоростеня – доведений археологами. Древлянське князівство не змогло відновити самостійність. Це свідчить про тотальний розгром.
Більшість здавалися без бою. Коли Олег (київський князь скандинавського походження, правив у Середньому Придніпров'ї у 882–912 роках. – Країна) запитав сіверян: "Кому платите данину?", відповіли: "Хозарам". "То тепер будете мені", – поставив перед фактом. Це як у нас у бандитські 1990-ті.
Тодішня Русь була сукупністю норманських володінь. Центром став Київ, бо контролював торгові шляхи, що проходили Наддніпрянщиною, – Дніпровський, Деснянський, по Прип'яті. Саме аристократичне місто було невелике, обмежувалося сучасною Замковою горою. Поділ розвивався окремо. Київ вибивався на перший план, і тут хотіли жити всі. За часів Олега були 24 рівноправні конунги (військові вожді у скандинавів. – Країна). За Ольги їх мали так само багато.
Але навіть її син Святослав не ототожнював Києва з центром Русі. Місцеве населення постачало рабів. У листопаді всі виходили з міста на полюддя – збирання данини. Дружинники рухалися між населеними пунктами чітко визначеними територіями. Селяни годували їх і надавали нічліг. До податку належали рабині, хутра, віск, мед. Як на місцях громади визначали, кого віддати, – невідомо. З цим добром нормани поверталися в Київ у квітні. Продавали все у Візантію, бо там були вдесятеро вищі ціни, ніж у Європі.
Чому з-поміж десятків правителів Русі до історії потрапили одиниці?
– Таких, як Аскольд і Дір, вписав туди заднім числом літописець Нестор в ХІ столітті. Керувався наявністю їхніх могил. Це нормани, бо мали скандинавські імена й поховані в курганах. Навіть якщо прийняли хрещення, відмовилися від нього потім. Це дозволялося. Могли по 10–15 разів хреститися через те, що видавали новий одяг. Він дорого коштував. Коли правили – невідомо. Але похід на Візантію 860-го Нестор приписав їм. Вичитав у закордонних джерелах про напад русичів на Костантинополь того року. І припустив, що це могли зробити Аскольд і Дір, бо більше нікого з киян не знав.
Решта завдячують Візантії. То був період, коли основна звитяга правителя полягала у війні. Найвище досягнення – визнання Візантією. Олег не запам'ятався б, якби не його договори з греками. Це справжні документи, що збереглися. Очевидно, мав і походи на Візантію, але не проводив битв. Теза "Олег прибив щит на воротах Царгорода" показує не перемогу Олега, а поразку. У візантійській традиції варвари, які приходили до Константинополя і приймали хрещення, зобов'язувалися захищати його від нападів інших варварів. Прибити щит – означає взяти місто під свій захист.
Ігор запам'ятався невдалими походами – перший завершився поразкою, другий – прийняттям умов без бою. Склався образ князя-невдахи. Доповнився безславною смертю. Про неї знали у Візантії й описали. Лише потім Ігоря актуалізували як діда князя Володимира.
Що робила Ольга, будучи дружиною князя Ігоря?
– На жіночих плечах лежала вся господарка. Забезпечували економічну рентабельність власності.
Жінки в норманському суспільстві мали великі права. Розпоряджалися ловами – мисливськими угіддями, з яких брали хутро, і бортнями – бджолярством, що давало мед і віск. Сало заготовляли з диких кабанів, перетоплювали й продавали у бочках. Використовували для побудови кораблів, змащування коліс і як паливо для світильників. Княгиня мала організувати лови, вичинку шкур, зберігання і продаж.
Виховував дітей годувальник або дядько. Єдиного сина Ольги та Ігоря – Святослава – ростив Асмунд.
Ігор загинув під час збирання данини у древлян. Ті не хотіли платити її вдруге за рік і стратили князя – прив'язали ноги до двох зігнутих дерев, відпустили, і ті розірвали його. Як Ольга втрималася при владі?
– Завдяки мудрості й жорстокості. Йшла за традицією і помстилася за чоловіка. Її клан підтримав та оголосив священну війну. Далі її мудрість проявлялася в тому, що "переклюкала всіх древлянських послів" і показала себе вищою за чоловіків. Наказала воєводам Асмунду і Свинельду вирізати древлян і спалити місто Іскоростень.
Потім взялася за впорядкування системи оподаткування. Започаткувала погости – розставила своїх представників по землях. З'явилися пункти збирання данини. За Ольги зародилася тенденція до утворення Київського князівства.
На кого спиралася?
– На Асмунда та Свинельда, які відповідали за військову справу.
Візантійський імператор Костянтин VIІ Порфирогенет залишив спогад про видатних дам при дворі Ольги. Вочевидь, в оточенні було більше жінок, ніж в інших князів.
Є легенда про сватання візантійського імператора. Ольга нібито змусила його охрестити її. А потім сказала, що хрещений батько не може побратись із хрещеницею. Перехитрила.
Тоді Ользі було приблизно 33 роки. Більше вона не виходила заміж. Причину можна побачити у словах древлян, які є в літописі: "Одружимо нашого князя з Ольгою, а Святослава заберемо собі і що схочемо, те з ним зробимо". У скандинавській традиції в разі другого одруження дітей від першого шлюбу вбивали або продавали в рабство. Очевидно, Ольга зберігала владу, життя та свободу синові.
Ольгу називають першою християнкою на Русі. Та сперечаються про місце її хрещення. Де і за яких умов вона змінила релігію?
– На той час християнська традиція в Києві була досить поширена. Діяла церква Святого Іллі. У договорах Олега й Ігоря з Візантією йшлося про наймання вояків. Норман, який прибував у Візантію з Києва та хотів стати на службу в армію, приймав хрещення й укладав контракт на 25 років. Таких було багато. Відслуживши, зазвичай вертались у Київ. У літописі збереглася історія про Теодора та Йоанна. Це перші мученики-варяги. Варяг – той, хто побував на службі у Візантії. Такі доживали віку в Києві.
Ольга охрестилася в Константинополі в ніч на 18 жовтня 957 року і взяла ім'я Олена. Відбула вечері-агапи (збори християн для молитви, причастя і споживання їжі зі спогадом Ісуса Христа. – Країна) при дворі, з інтервалом у 40 днів. Це термін, який був потрібен для катехізації (вивчення основ християнської релігії. – Країна).
До Константинополя Ольга подалася задля одруження Святослава з донькою Костянтина VII. Там поставили умову, хочеш оженити сина – охрестись. Для неї це не стало стресом.
За канонами церкви й традиціями політичних хрещень Візантії, володарів варварських країн від купелі приймали імператор або імператриця. Не міг чоловік приймати жінку через правила благопристойності, бо людина повністю оголювалася. Хрещеною матір'ю стала імператриця Олена.
До Києва з Ольгою прибув священник Георгій, збудували церкву Святого Миколи. Син Святослав відмовився прийняти християнство, бо "дружина сміятиметься". Хоча іншим не забороняв.
Яке продовження мала історія одруження Святослава з візантійською принцесою?
– Ользі відмовили. Вона не знала, що потенційний сват проти шлюбів із варварами. Такі пропозиції йшли від багатьох народів і були звичні для нього. У Константинополі взагалі не знали поняття "династичний шлюб". Доньок віддавали в монастир.
Її онуку князю Володимиру теж відмовили, але він мав козир – захопив Корсунь у Криму. Його шеститисячний норманський корпус був на службі у Візантії, міг вдарити у спину імператору. Той мусив вислати сестру до Володимира.
Ольга мала слабші позиції. Святослав стояв із військом аж у Північному Причорномор'ї, і наближалася зима.
Чи згодні, що Русь мала приймати християнство, аби бути нарівні з іншими державами?
– Без цього Русь не могла стати державою. Але це був не зовсім вибір між релігіями, більше – між політичними системами. Їх існувало три. Ісламський світ – Багдадський халіфат і Волзька Булгарія. Та два християнські – візантійська і західна латинська традиція. Держава могла легітимізуватися лише після визнання іншими країнами.
Ольга не замислювалася над входженням у коло держав. Але й не опиралася Візантії у прийнятті християнства, щоб підняти статус держави через шлюб. Саме це пізніше зробив Володимир.
І Ольга, і Володимир мусили йти в обійми Візантії. З нею мали тісні зв'язки. Підганяла з вибором тодішня ситуація. На заході у 960 роках виникла держава Мєшка І – Польща. Його син Болеслав Хоробрий отримав дозвіл від Папи Римського на поширення віри на схід. Візантія посилювала свій вплив. Певну місійну практику вів ісламський світ. У цьому трикутнику протодержавне утворення існувати могло лише як монотеїстичне. Володимир обрав Візантію як близьку наддержаву.
959 року Ольга відправила посольство до німецького короля Оттона I із запрошенням на Русь єпископа і священників. Король погодився і надіслав єпископа Адальберта. Що підштовхнуло на такий крок? Чим завершилася місія?
– У Константинополі Ольга чекала на аудієнції і вивчала ситуацію в імперії. Оцінювала міждержавні стосунки. Зрозуміла, що ідеологічний ворог Візантії – Священна Римська імперія.
Після відмови Костянтина віддати доньку за Святослава Ольга розгнівалася. Коли до Києва прибула візантійська делегація і просила надати обіцяних воїнів на допомогу, княгиня демонстративно змусила їх чекати на прийом на пристані кілька днів.
Потім відправила посольство до Оттона. Той відгукнувся. Спочатку на єпископа для Києва готували Лібуція. Та він помер. Призначили родича імператора Адальберта. У хроніці той записав: "Я нічим не завинив перед імператором, ніякого зла не діяв, поганого слова не сказав, але відправили у далекий варварський Київ. Та прохання королеви Олени виявилося неправдивим, і за два роки посольство повинно було повертатися".
Є версії про реакцію язичників, через яку Адальберт залишив Київ. Скоріш за все, Ольга налагодила стосунки з Візантією – і тиск через Оттона не був потрібен.
Історія Русі сповнена міжусобицями, братовбивствами й родинними чварами. Як складалися стосунки Ольги зі Святославом?
– Йому на час смерті Ігоря було років 10. Літописець пише: "Святослав возмужавши, почав воїв збирати, йде походом". Але не вказує на передання влади.
Є версія, що Ольга була родичкою Олега. Його клан давав прикриття. До того ж мала своє майно, що робило її незалежною. Якщо візьмемо договір Ігоря з Візантією, то купці й посли Ольги числилися окремо.
Ольга та Святослав мали добрі стосунки. Княгиня більше вкорінена в Київ, тут її землі й господарка. Святослав постійно в походах – на Волзьку Булгарію, проти Хозарського каганату, на Дунайську Булгарію. Лише коли печеніги нападають на Київ, Ольга відправляє гінця до сина, щоб "врятував її і його дітей".
Їхні інтереси не перетиналися. Ольга швидше виконувала функції його жінки.
Чи відоме місце поховання Ольги?
– Коли Ольга відчуває прихід смерті, просить не насипати над нею могили, як заведено у норманів. Помирає у Святослава на руках 15 липня за старим стилем. З роком важче, бо його записали заднім числом, імовірно 970-й. Обряд виконав священник, який був при ній.
Князь Володимир перепоховав її в Десятинній церкві як першу християнку зі свого роду. Що було з останками після знищення храму під час монгольської навали, не відомо.
Петро Могила у XVII столітті розкопав кілька поховань. Одне з них ідентифікував як Володимира. Пізніше досліджували інші князівські могили. Серед них нібито була й Ольжина. Добуті тоді труни й кістки ще на початку ХХ століття були в Києві, а потім зникли. Ймовірно, вони в Росії. Підозрюю, що в Ермітажі.
3 
1
Коментарі