– До Хрущова в селах люди не мали паспортів, а коням, бач, видавали, – 49-річний Анатолій Тарковський із міста Бершадь на Вінниччині показує паспорт жеребця Соболя, 1948 року народження.
Його приніс знайомий, знаючи про захоплення Анатолія Миколайовича збирати старі документи.
– Тоді ж боялися, що всі повиїжджають у міста, а в колгоспах не буде кому працювати. Тому й не давали документів на руки. Розказували: якщо комусь треба було поїхати чи на навчання, чи на якісь сезонні роботи, йшов у сільраду і просив видати йому справку. Її писали від руки, вклеювали фотографію та ставили печатку. Часом це затягували на тижні або місяці. І навіть коли нарешті видавали, читали лекцію, як погано покидати рідне село в таку нелегку годину.
– На конюшні в колгоспі мій сусід Ваня працював. 16 йому було, – розповідає 77-річна Лідія Несварлива. У колгоспі села Серединка Бершадського району, де виписали паспорт коню Соболю, вона працювала рахівником. – Бувало, біг на конюшню зразу після танців. Спав у жолобі на соломі, доки не розбудять о п'ятій ранку. А якщо ще й побачення в нього було, то й спати вже ніколи.
84-річний Олександр Морванюк із Серединки пам'ятає іншого коня Соболя – його при відступі німці покинули:
– У березні 1944-го йшла величезна їхня колона, – згадує.
– З обозами, технікою. Заходили в хати, відпочивали, обідали. Не спішили. Навіть не скажеш, що відступають. А той Соболь був ранений у груди з правої сторони. Напевне, осколком його прошило. Якраз у тому місці, де підпруга тре. Ось і оставили його. Випасався якось він на люцерці. Здоровий такий жеребець, грубий. І дуже мені захотілося проїхатись на ньому. Мені тоді років 15 минуло.
Соболь спокійний був, то я без всяких його осідлав. А тоді до нього: "Гайда! Гайда!"
І прижимаюсь ногами до боків – бо без сідла – злетіти боюсь.
А він як понесе мене. Дужче прижимаюсь, а він дужче біжить.
Я перелякався, не знаю, що робити, які команди давати. А той не спиняється, вперед і годі. Аж тут заєць з люцерки вискочив. Соболь різко повернув, я злетів з нього. Він по інерції пробіг ще трохи, спинився і чекає мене, доки підійду. От розумний кінь був! І представницький такий! Не соромно було ним у район нашому голові їздити. Жаль, коня німці кастрували – було б добре потомство від нього.
3 
1
Коментарі