У пастці під Конотопом за один день убили 40 тисяч московитів
"Розкрилася хитрість і підступність тих, хто без жодної нашої вини готував для нас спочатку міжусобицю і громадянську війну, а потім і відкрито, загрозою своєї зброї, – рабське ярмо. На те, щоб його знищити, ми й доводимо нашу невинність і, закликаючи на поміч Бога, розпочинаємо законну оборону. Змушено шукаємо допомоги сусідів в ім'я своєї свободи. На нас немає вини, й не ми є за причину цієї війни, що її тепер розпалили. Нас змусили стати до зброї", – написала група козацьких старшин на чолі з Юрієм Немиричем у "Маніфесті Війська Запорозького до володарів Європи, що пояснює причини розриву з Москвою" в жовтні 1658-го.
На той момент минуло трохи більш ніж рік, як помер гетьман Богдан Хмельницький, який уклав із московським царем Переяславську угоду. Союзник Війська Запорозького ще за життя гетьмана почав порушувати умови договору, а після відходу Хмельницького й поготів. Домовлене перекручували й використовували у пропагандистських цілях.
Новий гетьман Іван Виговський зрозумів єство московитів і захотів відмовитися від відносин із ними. Проти цього виступили підкуплені посланцями царя запорозькі козаки на чолі з отаманом Яковом Барабашем і полтавський полковник Мартин Пушкар, який прагнув гетьманської булави. Почалося міжусобне протистояння.
Щоб придушити заколот, Виговський збирає з вірних йому полків 20 тис. козаків. Домовляється про допомогу 40-тисячного війська кримських татар. Розбивають бунтівників біля Полтави. Пушкар гине, а Барабаша вішають.
На підтримку антигетьманського повстання Москва відправляє своє військо. Вцілілі запорожці-зрадники хочуть приєднатися до нього. Та дізнавшись про перемогу Виговського, воєводи не поспішають переходити кордон.
Москва продовжує втручатись у внутрішні справи Гетьманщини, зазіхає на землі Південно-Східної Білорусі, підпорядковані Війську Запорозькому. Поширює чутки про зрадницьку діяльність гетьмана, його неповагу до запорожців і селян.
Виговський розуміє, що для перемоги над підступним сусідом потрібно більше сил. У вересні 1658-го підписує Гадяцький договір, що передбачає союз із Річчю Посполитою – Польщею і Литвою. Гетьманщина має увійти в їхнє державне утворення як рівноправна сторона – Велике князівство Руське.
Московське царство дізнається про це й починає повномасштабне вторгнення на українські землі. Армія воєводи Григорія Ромодановського з'єднується з промосковськими козаками на чолі з Іваном Безпалим. Захоплюють Миргород, Лубни та Пирятин.
Відбуваються локальні сутички між прихильниками гетьмана й московитами. Вірні Виговському загони беруться витісняти ворогів з українських сіл і містечок. Ніжинський полковник Григорій Гуляницький розбиває військо Івана Донця, спільника Мартина Пушкара. Московити кидаються на володіння Ніжинського полку, щоб помститися.
"Москва наступає безбожна із свавільниками. Усе вогнем і мечем розоряють, церкви Божі палять та монастирі, священиків і ченців й черниць без усякого милосердя вбивають, – пише Григорій Гуляницький у листі до заступника Григорія Кобилецького. – Понад те над паніями добрими, дівками та дівицями ґвалт чинять, груди ріжуть й малим дітям не спускають, очі вилупляють і гірше за поган".
Боярин Олексій Трубецький пропонує переговори. Іван Виговський відмовляється. Каже, що з боярами небезпечно зустрічатися, можна й без голови залишитися.
З півночі надходять понад 50 тис. на чолі з Григорієм Ромодановським і Семеном Пожарським, прямують до Києва. Дорогою повністю спалюють Срібне, Борзну та Ніжин – нинішня Чернігівська область. Убивають і грабують не тільки прихильників гетьмана, а всіх підряд.
"Він зустрів процесію від громадян міста, помолився і перехрестився по-християнськи, але пограбував місто і його жителів по-татарськи, – писав тоді літописець про напад Ромодановського на Конотоп. – Сказав, винуватого Бог знайде, а війська треба потішити й нагородити за праці, в поході понесені".
Українців шокує те, що московити беруть у заручники родини політичних і військових діячів. Потім шантажують. Батьки не можуть відшукати дітей. Варварство московського війська схиляє все більше людей на бік Виговського. Та вороги продовжують поширювати чутки й оббріхувати його. Проголошують гетьманом Івана Безпалого.
Загін Гуляницького нападає на обоз Трубецького. Потім захоплює Конотоп. Полковника погрозами намагаються змусити здатися. Потім хочуть підкупити, щоб відійшов від Виговського. Гуляницький відмовляє і з чотиритисячним загоном козаків утримує Конотопську фортецю.
Московити хочуть захопити місто й тільки тоді рухатися далі. Мають майже 100 тис. воїнів. Та болотистий рельєф не дає їм розвернутися на всю силу. Тому облога розтягується на два місяці.
Козаки постійно роблять вилазки, вбивають до 10 тис. московитів. Трубецький переносить табір на 10 км від міста – в урочище Таборище на південній околиці села Підлипного. Під Конотопом залишається частина його війська.
Обложеним у Конотопі важко. За місяць відчувається брак їжі та води. У оборонців закінчуються порох і кулі. Та здаватися не збираються. Гуляницький у одному листі пише: "Тільки сам Творець Христос Ізбавитель наш многомилостивий бачить те наше бажання, що ми всіма силами стоїмо за вольність Війська Запорозького".
Іван Виговський мобілізує 16 тис. воїнів, залучає кілька тисяч найманців із Польщі, Молдови, Валахії, Трансільванії і 30-тисячне військо кримського хана Мехмеда ІV Ґерая. Наприкінці червня 1659-го йдуть до Конотопа. Розбивають передовий загін московської армії біля села Шаповалівки.
7 липня гетьман раптово атакує військо Трубецького біля Конотопа. Захоплює багато коней і відступає. Частина московитів на чолі з князем Пожарським кидається вслід за козаками. Перетинають річку Соснівка й потрапляють у пастку, що її влаштували татари й резерв Виговського. Ті знищують міст і перепинають річку, щоб була глибша й вороги не могли відступити.
Доки московити вирішують, як діяти, їх нещадно вбивають. Гинуть 40 тис. ворогів, ще 15 тис. потрапляють у полон. У руках козаків опиняється кілька десятків воєвод і Пожарський.
"Отак винагороджено було, Бог так зволив, – писав Самійло Величко у літописі, – розором і кров'ю війська, невинна загибель жителів Срібного й розор міста, що їх учинили московити. Від поразки зміг утекти до свого обозу під Конотоп тільки той, хто мав крилаті коні".
У Конотопській битві Виговський втрачає 4 тис. козаків, а хан – 6 тис. ординців. 9 липня 1659 року союзники завдають ще одного удару по царському війську, яке залишається під стінами Конотопа. Козаки та кримці протягом трьох днів переслідують залишки ворожого війська, доки не доходять до московського кордону.
"Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654-го і 1655 року в Білу Русь, загинув за один день. І вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле таке блискуче військо, – писав російський історик Сергій Соловйов. – У жалобній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу, й жах охопив Москву. Після здобуття стількох міст, після взяття литовської столиці Москва затремтіла за власну безпеку. У серпні з наказу царя люди всіх станів поспішали на земляні роботи для укріплення Москви. Сам цар із боярами раз у раз приходив дивитися на ці роботи. Жителі околиць із родинами й майном наповнили Москву, пішла чутка, що цар тікає за Волгу, за Ярославль".
"Мститимемося, доки нас усіх стане"
"За Хмельницького сталося поєднання України з Росією. Воно не принесло українцям сподіваної користі, й на кінець життя гетьман виразно каявся в цьому. Це поєднання він робив, не питаючись духовенства, не радячись із митрополитом. А провід церкви був виразно проти поєднання з Москвою. Якби Хмельницький співпрацював із духовенством, цього об'єднання, безумовно, не було б", – писав у дослідженні "Богдан Хмельницький" Іван Огієнко у 1940-х.
Майже одночасно з гетьманом 1657 року помер митрополит Київський, Галицький і всієї Руси Сильвестр Косів. Вибори нового керівника Української церкви провели за Івана Виговського, 19 грудня 1657-го в Софійському соборі в Києві. Обрали Луцького єпископа Діонісія Балабана.
Зібрання організували, не повідомляючи Москві, хоча попередні кілька років Українській церкві нав'язували залежність. Благословення на кафедру митрополиту дав Константинопольський патріарх Парфеній.
Московити обурилися, посвяту нового митрополита назвали антиканонічною. 1658-го Балабан переніс резиденцію з Києва, де стояла московська військова залога, до гетьманської столиці Чигирина.
Коли зустрівся з московським послом, той запитав, чому Балабан не взяв дозволу на митрополію в патріарха Никона в Москві.
– Від хрещення Русі київські митрополити, один за другим, приймали благословення від константинопольських патріархів, – відповів митрополит Діонісій. – Без наказу й благословення з Константинополя я не міг посвятитися на Київську митрополію від Никона. Боявся прокляття з Константинополя на себе й українське духовенство.
Новий митрополит підтримав політику Івана Виговського. Узяв участь у складанні Гадяцького договору з Річчю Посполитою.
Гетьман і його оточення стали на захист церкви. У Маніфесті Війська Запорозького до володарів Європи пояснювали, що для козаків православ'я важливе. Саме на його захист підняли повстання під проводом Богдана Хмельницького, й релігія стала основним чинником в укладанні союзу з московським царем. Той нібито мав відстоювати права православних. Та Москва почала порушувати козацькі свободи. Через це союз розірвали.
Посланець царя Василь Кікін у Чигирині закинув Іванові Виговському, що козаки самі просилися під опіку Москви. Тому не можна розривати відносини.
– Як же далі спільно жити, коли царський боярин Василь Шереметєв і воєвода Григорій Ромодановський українцям багато шкоди завдали і права наші поламали. Навіть церкви попалили, вірян замордували. Тому мститимемось і діятимемо так, доки нас усіх стане. Як за права свої при королях польських стояли й билися, – відповів Виговський.
Розуміли підступність московитів і використання ними релігійної теми в білоруських землях. Тамтешній шляхтич, свого часу прихильник Москви Костянтин Поклонський писав українському полковнику Іванові Золотаренку: "Сподівався на війну та звільнення від утисків царя православного. Натомість почалося нищення будинків Божих, яких і від татар не побачиш. Християн наших у вічну неволю позабирали, а інших замучили. Не тільки мирських, а й духовних вивезли. Ми кращі вольності за ляхів мали, ніж тепер живуть наші за московитів".
Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
2 
1
Коментарі