ГЕТЬМАН ПАВЛО СКОРОПАДСЬКИЙ ПРОПОНУВАВ БАРОНУ ВРАНГЕЛЮ СТАТИ НАЧАЛЬНИКОМ ЙОГО ШТАБУ
ДО ГЕТЬМАНА ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО У ТРАВНІ 1918ГО ВІД ОТАМАНА ВСЕВЕЛИКОГО ВІЙСЬКА ДОНСЬКОГО ПЕТРА КРАСНОВА ПРИБУВ З ДИПЛОМАТИЧНОЮ МІСІЄЮ ГЕНЕРАЛ МИХАЙЛО СВЄЧИН. Краснов умисно, крім посла від Дону генерала Олександра Черячукіна, відправив до Києва ще й Свєчина. Той свого часу служив разом зі Скоропадським у лейбгвардії – відбірних частинах, що супроводжували російського імператора. Перед аудієнцією Свєчин поцікавився у приймальні гетьмана, як заведено величати главу Української Держави, що постала пару тижнів тому. Отримав відповідь, що "це питання ще не випрацьоване, але зазвичай до нього звертаються "ясновельможний пане гетьмане". Я так і вирішив розпочати своє представлення, – пише Свєчин. – Увійшовши до кабінету, тількино хотів почати з титулу, як Скоропадський не дав мені навіть рота розкрити, простяг руку і сказав: "Сідай і розповідай, я отримав звістку, що ти їдеш, і дуже радий тебе бачити". Я був радісно здивований і навіть сторопів! Мені здавалося, що зустріну строго офіційний прийом – як у можновладного принца, а виявилося, що був прийнятий, як за минулих часів. Скоропадський мав бадьорий вигляд, зовсім не змінився за два роки, що я його не бачив. Одягнутий був у білу черкеску без погонів, на грудях висів білий орден святого Георгія на георгіївській стрічці".Гетьман оселився в колишньому особняку київського генералгубернатора на вул. Інститутській. "Він міг би скористатися колишнім імператорським палацом, звідки відкривався чудовий вид на Задніпров'я, але зі скромності відмовився", – пише Свєчин. Скоропадський запропонував йому розім'ятися – продовжити розмову в саду, через дорогу від резиденції гетьмана. "Підходячи до дверей, я побачив на стіні пришпилену велику карту, розмальовану фарбами, – згадує Свєчин. – Придивившись до неї – бачу, що вона зображує південь Росії з прилеглими до нього сусідами.– Українська Держава, – пояснив Скоропадський, – як бачиш, немала країна.Карта була прекрасно виконана. Розглядаючи кордони, які були відзначені смугою яскравої фарби, бачу: західний кордон іде як наш (колишньої Російської Імперії. – "Країна") з Австрією, a на сході до Української Держави включені – Донецький вугільний басейн і далі Таганрозький округ, Ростов і вся Кубанська область та порт Новоросійськ. Я не стримався: – A чи не далеко автори карти заїхали в чужі краї? – показав рукою на південний схід.– Анітрошки, адже Кубань – це колишні запорожці, й усі розмовляють українською".Та насамперед Скоропадський домагався приєднання Криму. "Україна не може жити, не володіючи Кримом. Це буде якийсь тулуб без ніг", – підкреслює у спогадах. На переговорах у Берліні восени 1918го гетьман зажадав, аби німецька сторона передала Україні й захоплені нею кораблі Чорноморського флоту чи бодай їх частину.
ПІД ЧАС ПРОГУЛЯНКИ У ДВОРІ ГЕТЬМАНСЬКОЇ РЕЗИДЕНЦІЇ СВЄЧИН ЗВЕРНУВ УВАГУ НА НІМЕЦЬКОГО ВАРТОВОГО:"– Тебе, я бачу, охороняють!– Та я просто в'язень, – з відтінком смутку відповів Скоропадський. – Обраний я був хліборобами, тобто хазяйновитими селянамивласниками. Але це було й побажання німців, які надали перевагу гетьманським порядкам, а не соціалістичним експериментам, – у Центральній Раді, розігнаній під час гетьманського перевороту, переважали ліві партії. – Рука німців тяжко лежить на нас, і з цим доводиться рахуватися".В Україні стаціонувала група армій "Київ" – це десь 230250 тис. війська, а з австрійцями – близько 400 тис. Тогочасний посол Фінляндії в Україні Герман Гуммерус зазначає, що дозвіл на відкриття посольства отримували попервах у Берліні. Ситуацію в Києві повністю контролювали німці – від охорони гетьманського палацу до порядку на міському пляжі. Свєчин запитав Скоропадського: "Як складуться відносини між його Україною та Росією?" Гетьман відповів не одразу. Пройшов з десяток кроків. "Більшість членів уряду бачать, що ми переживаємо тимчасову епоху, що Україна на якихось умовах увіллється в Росію. Але зараз кривлять душею, роблячи вигляд прибічників самостійної політики на догоду меншості членів уряду, справді щирих прибічників України як незалежної держави. При такому становищі я стараюся знайти середній вихід, для примирення, але, зрозуміло, тепер, та ще й при німцях, це нелегко. Сам час укаже вихід".
"ПЕРЕВОРОТ НА УКРАЇНІ Й УТВОРЕННЯ ГЕТЬМАНСТВА БУЛИ ДЛЯ НАС ЦІЛКОВИТОЮ НЕСПОДІВАНКОЮ", – пише у спогадах генерал барон Петро Врангель, майбутній лідер російського білогвардійського руху. З осені 1917го до літа 1918го він перебував у своєму кримському маєтку під Ялтою, де його мало не розстріляли більшовики. Довідавшись, що Павло Скоропадський став гетьманом України, вибрався до Києва. Продовжує: "Генерала Скоропадського я знав винятково близько. Ми служили в одній бригаді: я в кінній гвардії, він – у кавалергардському полку… Під час Японської війни служили разом в 2й Забайкальській козачій дивізії. (…) Під час боїв восени 1914 року я впродовж місяця виконував обов'язки начальника штабу зведеної дивізії, якою командував генерал Скоропадський.Середнього зросту, пропорційної статури, блондин, з правильними рисами обличчя, завжди ретельно, точно дотримуючись форми, вдягнутий, Скоропадський зовнішнім виглядом не вирізнявся із середовища гвардійського кавалерійського офіцерства. Він прекрасно служив, був дуже старанним, сумлінним та працелюбним. Надзвичайно обережний, вмів мовчати, бездоганно вихований… Начальники були ним дуже задоволені і охоче висували його по службі, але багато з товаришів не любили. Йому закидали сухість і замкнутість. У подальшому, в ролі начальника, він виявляв ті самі основні риси свого характеру: велику старанність, сумлінність, працездатність і наполегливість у досягненні мети. Порив, розмах і швидкість рішень були йому не притаманні. Важко вірилося, що, стоячи на чолі краю в цей надзвичайний за складністю час, Скоропадський міг би впоратися із непомірно складною задачею, що випала на його долю. Разом з тим, серед моря анархії на всьому величезному просторі Росії начебто утворився перший міцний острівець".У гетьманській приймальні увагу Врангеля привернув полковник Іван ПолтавецьОстряниця – "з голеною головою і жмутом волосся на маківці", – який розмовляв тільки українською. Барон Врангель розговорився з черговим ад'ютантом штабсротмістром Василем Кочубеєм, колишнім кавалергардом. "Я не встиг закінчити розмови, як увійшов Скоропадський. Ми розцілувалися і вирушили снідати. За сніданком розмова мала виключно приватний характер. Скоропадський розповів про себе, я передав йому про те, що пережила моя сім'я, згадали спільних знайомих. Після сніданку перейшли до кабінету. Скоропадський став розповідати про останні події на Україні, про роботу його з облаштування краю, про можливе формування армії. "Я дуже розраховую на тебе, – сказав він. – Чи погодився б ти йти до мене начальником штабу?" Я відповів, що, "не будучи нічим пов'язаним з Україною, абсолютно не знаючи місцевих умов, я на посаду начальника штабу, звичайно, не годжуся".
ДАЛІ ВРАНГЕЛЬ ВІДВІДАВ НАЧАЛЬНИКА ГЕНШТАБУ ОЛЕКСАНДРА СЛИВИНСЬКОГО. ДОВІДАВСЯ, ЩО "НІМЦІ, ВСЕ ОБІЦЯЮЧИ, ФАКТИЧНО ЖОДНИХ ФОРМУВАНЬ НЕ ДОЗВОЛЯЛИ. Сформовані були лише військові штаби і, здається, одна "хліборобська" дивізія". Він також відзначив, що більшості людей у гетьманському оточенні "була чужа ідея самостійної України, вони бачили у створенні України лише часткове відродження Великої Росії. Але деякі були затятими прихильниками "щирого українства". При другій зустрічі, коли знову зайшла мова про співпрацю, Врангель поцікавився в гетьмана:"Я знаю, що в твоєму становищі істинні наміри доводиться, можливо, приховувати. Але багато з того, що тут діється, мені незрозуміло і мене бентежить. Чи ти сам віриш у можливість створити самостійну Україну, або мислиш Україну лише як перший склад слова "Росія"?Скоропадський почав запекло доводити, що Україна має всі дані для створення самостійної та незалежної держави, що прагнення до самостійності давно жило в українському народі, а в останні роки посилено працювала в цьому напрямі Австрія, і плоди цієї роботи вагомі. Врештірешт він став доводити, що об'єднання слов'янських земель Австрії та України і створення самостійної і незалежної України, мабуть, єдина життєздатна задача".Врангель невдовзі зголосився до білогвардійської Добровольчої армії Антона Денікіна, яка воювала проти більшовиків на Північному Кавказі.
НА ПОЧАТКУ ЖОВТНЯ 1918 РОКУ, КОЛИ НІМЦІ ВИВОДИЛИ ВІЙСЬКА З БІЛОРУСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ, ДО КИЄВА ПРИБУВАЄ ДЕЛЕГАЦІЯ з проханням взяти Білорусь під український протекторат чи навіть включити до складу Української Держави. Але збройні сили гетьманату на той час нараховують 65 тис. бійців. Цього замало навіть для утримання контролю за Україною. Скоропадський продовжує балансувати між проросійськими правими та українськими лівими політичними силами, які поступово міцніють. Опозиція об'єднується в Український національний союз. Він стає широкою коаліцією партій від поміркованих правих до соціалістів. "І як частина українських націоналістів шукала для зруйнування Української Держави помочі в російських більшовиках, так само українцірусофіли шукали її в російських добровольцях", – характеризував ситуацію історик Дмитро Дорошенко, який очолював міністерство закордонних справ у гетьманському уряді.3 листопада на станції Скороходове за 40 км від Полтави Павло Скоропадський зустрівся з отаманом Всевеликого війська Донського Петром Красновим. Переговори відбувалися в поїзді гетьмана. Скоропадський сказав: "Ви, звісно, розумієте, що я, флігельад'ютант і генерал почту Його Величності, не можу бути щирим українцем і говорити про вільну Україну. Та водночас саме я, завдяки своїй близькості до государя, повинен сказати, що він сам занапастив справу імперії й сам винен у своєму падінні. Тепер не може бути й мови про повернення до імперії. Тут, на Україні, мені довелося обирати – або самостійність, або більшовизм, і я обрав самостійність. І повірте, в цій самостійності нічого поганого нема. Дайте народу жити так, як він сам хоче… І народ влаштує це все не гірше за нас із вами".
ГЕТЬМАН ПРОПОНУЄ КРАСНОВУ СТАТИ ПОСЕРЕДНИКОМ МІЖ НИМ І ДОБРОВОЛЬЧОЮ АРМІЄЮ, КУБАНЦЯМИ, КРИМОМ ТА ГРУЗІЄЮ, ЩОБ ОРГАНІЗУВАТИ СПІЛЬНИЙ АНТИБІЛЬШОВИЦЬКИЙ ФРОНТ: "Хіба не можемо ми чи наші представники з'їхатися денебудь і змовитися? Ми всі – російські люди, і нам треба врятувати Росію, і врятувати її ми можемо тільки самі. Повірте, ніякі німці, ніякі англійці чи французи нас не врятують". 14 листопада гетьман проголошує грамоту про федерацію з небільшовицькою Росією: "На інших принципах, принципах федеративних повинна бути відновлена давня могутність і сила всеросійської держави. В цій федерації Україні належить одне з перших місць, бо від неї пішли порядок і законність". Згодом прихильники гетьмана виправдовували це рішення тим, що в умовах перемоги Антанти, яка була союзницею Росії в Першій світовій війні, це був найоптимальніший крок. Утім, тодішній турецький посол Ахмед Мухтарбей висловив думку дипломатичного корпусу, що їх перебування у Києві втрачає сенс, бо що робити при уряді, який оголосив про приєднання до іншої держави?Наступного дня командир Січових стрільців Євген Коновалець зажадав від гетьмана скасувати грамоту про федерацію з Росією та скликати Національний конгрес. Скоропадський відмовився. Відтак січовики стали ударною силою повстання, що його підняла сформована українськими лівими Директорія. Воно швидко набуло розмаху – через невдоволення селян гетьманською владою. 14 грудня 1918 року близько другої дня, коли війська Директорії увійшли до Києва, Павло Скоропадський наказує вірним йому частинам припинити опір і зрікається влади. "Я, Гетьман усієї України, протягом семи з половиною місяців докладав усі свої сили, щоб вивести країну з того тяжкого становища, в якому вона перебувала. Бог не дав мені сил впоратися з цим завданням. Нині я, з огляду на умови, які тепер склалися, керуючись лише благом України, від влади відмовляюся", – йдеться в акті зречення. За місяці при владі в Україні гетьман у Павлові Скоропадському не встиг переважити генерала російської імператорської армії. Він розплакався, коли влітку 1918го дізнався про вбивство більшовиками царської родини. А в той самий час у творця незалежної Фінляндії Карла Густава Маннергейма, з яким Скоропадський служив у кавалергардському полку й разом із яким перебував у почті імператора, стояло на столі фото Миколи ІІ
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Гетьман Павло Скоропадський загинув від американської бомби
Уперше підписався українською в переддень приходу до влади
"Доводилося довго підбирати людей, бо один виявлявся негідником, інший – людиною непідходящою за своїми політичними переконаннями, третій ішов лише заради жалування і не збирався працювати", – зізнається гетьман Павло Скоропадський у спогадах про складнощі, з якими зіткнувся після приходу до влади на зламі квітня-травня 1918 року. В час краху імперій він намагається побудувати "правильну державу", яка ґрунтується не на революційній доцільності, а на законі. Його урядовці – переважно фахівці старої школи. Вони збігалися до відносно стабільної України мало не з усієї колишньої Російської імперії. Гетьману за короткий час удалося створити доволі дієздатний державний апарат, поліційні структури Державної варти, нормалізувати фінансову систему, відлагодити роботу транспорту. Було засновано мережу українських гімназій та два українські університети – в Києві й Кам'янці-Подільському, Академію наук. Хоча сам Скоропадський за плечима мав лише петербурзький пажеський корпус. За словами гетьманського міністра віросповідань Василя Зеньківського, гетьман був "чемна і шляхетна людина, але безпринципна. Не в сенсі цинізму або відкидання принципів, а в тому розумінні, що вся його принциповість не йшла далі звичайної порядності – ні світогляду, ні глибоких переконань не було в нього через поверховість натури".Павло Скоропадський, як зазначає сам у спогадах, уперше підписався українською в переддень перевороту – під своєю грамотою до українського народу. Йому не вдається порозумітися з більшістю партій, які згуртувалися в опозиційний Український національний союз. До "щирих українців" у спогадах він не приховує неприязні. Та не стає своїм і для більшості проросійських сил. Віддаючи наказ про арешт низки українських діячів, які готували антигетьманську змову, Скоропадський велить одночасно арештувати й кількох російських – щоби це не виглядало як репресії проти українства. Улітку 1918-го проросійські сили настільки посилилися, що гетьман відчув небезпеку своїй владі з їхнього боку і взявся створити щось на противагу їм. У серпні він дозволяє делегації січовиків на чолі з Євгеном Коновальцем відновити розпущене після розгону Центральної Ради формування Cічових стрільців."Павло Скоропадський – це людина чесна, але дуже слабовільна, українському народові та його справам дуже й дуже далека, – пише Коновалець. – Майже в кожній розмові зі мною підкреслював, що керується лише добром України, й нарікав, що українці не хотять його підтримати. Але одночасно оточував себе людьми крайньо ворожими до всього українського і майже сліпо слухав їхніх порад і вказівок".
2 
1
Коментарі
18