"Ви можете те, що нікому в цілій країні не під силу"

Митрополит Йосип Сліпий в ув'язненні написав п'ять томів "Історії вселенської церкви на Україні"

– Ваша церква грає велику роль у житті народу. Чи не міг би ваш митрополит вплинути на Українську повстанську армію, щоб вона припинила боротьбу? – питає радянський генерал у членів делегації Української греко-католицької церкви під час зустрічі у Москві в грудні 1944-го.

 

– То небезпечна справа. НКВС припише нам стосунки з УПА й будуть переслідувати, – відповідає керівник делегації архімандрит Климентій Шептицький.

– Припиніть, ви ж говорите з генералом червоної армії. Вам нема чого боятися, – переконує військовий.

– Та хіба є в СРСР хтось, хто може собі дозволити не боятися? – відказує Шептицький. Потім таки погоджується обговорити пропозицію з главою УКГЦ у Львові.

Того року радянські війська відбили в німців та їхніх союзників Галичину. Після приходу у Львів червоної армії 1 листопада 1944-го помер предстоятель УГКЦ 79-річний Андрей Шептицький, який критикував радянську владу. Наступником залишив ректора Львівської богословської академії 52-річного Йосипа Сліпого.

Щоб визначитися з подальшим розвитком церкви, новий наставник відправив посланців до Москви. Крім брата покійного митрополита Климентія Шептицького, їдуть професор Гавриїл Костельник, радник митрополита Іван Котів та ігумен Герман Будзинський.

"Група везе два привітальні листи товаришу Сталіну від бувшого митрополита Андрея Шептицького і його наступника Йосипа Сліпого, а також 100 тисяч рублів, призначених у фонд оборони, – повідомляли енкаведисти у столицю СРСР. – Делегація має намір вирішити питання про залишення каплиць при лікарнях, про типографію, про духовну академію й семінарію".

Духівники представляють голові Ради у справах релігійних культів Івану Полянському меморандум, де викладають своє бачення діяльності Української греко-­католицької церкви в СРСР. У відомстві відхиляють пропозиції, бо вони "суперечать законам". Натомість нав'язують роль посередника у спілкуванні з українським рухом опору.

Митрополит Йосип Сліпий відмовляється впливати на ОУН та УПА. Тому на початку березня 1945-го голова Ради міністрів УРСР Микита Хрущов дає вказівку НКВС про початок репресій стосовно греко-католиків. У газетах з'являється наклепницька стаття письменника і сексота НКВС Ярослава Галана "З хрестом чи ножем". Він звинувачує УГКЦ у співпраці з німцями.

Вранці 11 квітня 1945-го собор Святого Юра у Львові оточує міліція. Група офіцерів держбезпеки арештовує Йосипа Сліпого. Помешкання й канцелярію ретельно обшукують протягом двох днів. Конфіскують архів та бібліотеку. Митрополита з єпископами Григорієм Хомишиним, Іваном Лятишевським, Никитою Будкою i Григорієм Лакотою везуть до Києва.

За 10 днів у Львові арештовують ще 20 священників. Влаштовують обшук Богословської академії та семінарії. Заклади закривають, а 159 студентів відправляють у призовні пункти військкоматів.

"Мене виводили на слідство день і ніч, так що я бук­вально падав з ніг, – писав у "Споминах" Йосип Сліпий про перебування в київській в'язниці. – По кількох днях мене привели до групи полковників і зачали тероризувати, давали до підпису, щоби відрікся Папи Римського. За те дадуть мені Київську митрополію. Я рішучо відмовився. Почалися дальші наступи, але це нічого не дало. Я вже млів від безсилення".

Митрополиту інкримінують стосунки з розвідками іноземних держав, націоналістичну й антирадянську діяльність, підтримку ОУН та УПА, дивізії "Галичина". Навіть намагаються зробити винним у отруєнні Андрея Шептицького. Рік тримають у в'язниці, добиваються співпраці.

 

Тиснуть рішенням собору у Львові, на якому греко-католики об'єдналися з Російською православною церквою. Зібрання організував НКВС у березні 1946-го. Але там не було жодного єпископа, тому воно вважається неканонічним. 3 червня 1946-го військовий трибунал оголошує вирок Йосипу Сліпому – вісім років виправно-трудових таборів із конфіскацією майна.

"Голодування, безсонниця і допити можуть допровадити до безумія, – згадував митрополит. – Я переконався, що не треба дивуватися тим, хто підписує всякі ложні зізнання й наклепи, пристає до шпіонажу і тому подібне. То була велика ласка Божа, що я видержав ті всі муки".

"Прибули самі українці, більшість із Заходу. Люди інтелігентні, на місцях походження широко знані й шановані. Більшість запізнали митрополита Йосипа, музик-композиторів Василя Барвінського і Бориса Кудрика, – писав у статті "Митрополит у неволі" Іван Станиславський, в'язень табору №23 біля села Соснівка в Мордовії. – При обов'язкових лікарських оглядинах митрополит Йосип легко гарячкував. Виявилося, у нього був хронічний фіброз легенів".

Із Києва через Москву Йосипа Сліпого везуть у місто Кіров, потім у Новосибірськ. В одній із пересильних тюрем він зустрічає італійського священника, який після війни залишився в Одесі й був засуджений.

"Блощиці розмножилися мільйонами, і вночі було неможливо оборонятися перед ними. В темряві вони стають ненажерливими й агресивними, – писав італієць у книжці "Ватиканський шпигун", яку видав наприкінці 1950-х в Італії. – Я зайняв місце на горішніх нарах. Чую, якийсь незнайомий голос кличе мене по імені. Старша людина з бородою подала мені руку та сказала "Йосип Сліпий". Я ніколи його не зустрічав, але добре знав, хто він. Це була для мене велика радість, але й великий біль – опинитися тут із ним".

Дорогою в Йосипа Сліпого болять легені, починається дизентерія. Кримінальники обкрадають і ламають руку. Часто переводять з одного табору в інший, кілька разів потрапляє в лазарет.

"Митрополит сидів втомлений на своєму наплечнику. Несподівано до кімнати ввірвалися два парубійки, очима розглянулися по присутніх. В одну мить прискочили до митрополита і зникли, – писав про перебування в таборі біля містечка Інта в Республіці Комі австрійський професор Франц Гросбауер. – Разом із ними зник і багаж владики. Князь церкви лежав на підлозі. З його уст і носа сочилася кров".

Навколо сніги й -40°C. Обох в'язнів відправляють у лікарню. Про неї Гросбауер пише так: "Коли ми відчинили двері лазарету, побачили кошмарну картину. Через довгастий будинок волочилися зовсім голі сухорляві люди, шкіра й кістки".

До Йосипа Сліпого підходить і мовчки обнімає єпископ УГКЦ Микола Чарнецький. Пояснює, що по п'ятницях у хворих забирають одяг для прання. Віддають наступного дня ще вогкий. Місця в лазареті всім не вистачає, тому на нарах лежать по черзі у три зміни.

Чарнецький, Сліпий і Гросбауер лягають на одне ліжко. Обговорюють справи церкви й політику. До них підсилають шпигунів. Щоб ті не розібрали, в'язні розмовляють латиною. Якось митрополиту приходить передача зі Львова. Він погано почувається і просить австрійця заховати десь пакунок. Чоловіку накидають на голову мішок, б'ють і відбирають посилку.

Пізніше знаходять біля барака торбину й розсипані гречані та вівсяні крупи. На дні сумки – паперовий пакетик із родзинками. Йосип Сліпий заливає їх водою у склянці і ховає під ліжко. Пізніше дістає і використовує як вино під час таємної відправи.

Митрополита переводять у табір для туберкульозників у Мордовії, пізніше – до інвалідного табірного пункту. Там за "наклеп на інших в'язнів" 10 днів тримають у карцері.

"Виглядав велично навіть у своїй арештантській одежі, – згадував радянський юрист Авраам Шифрін, засуджений за шпигунство на користь США. – Його поведінка змушувала навіть вартових солдатів ставитися до нього ввічливо. Спокійний, висококультурний. Сидів у тому киплячому казані злодійської каламуті та тримався непохитно. Старався не бути тягарем нікому".

 

"У березні 1953 року прийшла до табору звістка, що помер Сталін. Усі тішилися, бо сподівалися якоїсь зміни. Одного ранку прийшов до мене Харбінський митрополит і зачав говорити страшні речі на Сталіна. Я мовчав. Він пішов і сказав, що то я таке говорив. Провокації та шпіонажі почастішали. Второпливіші в'язні говорили потайки, що мене після скінчення терміну не випустять, бо бояться. Останні місяці ставали ще прикрішими", – писав у "Споминах" Йосип Сліпий.

Митрополита викликають у селище Потьма і пропонують перейти у православ'я. Обіцяють найвищі духовні титули. Після рішучої відмови відправляють у Маклаківський будинок інвалідів у селі Кузьминка у Красноярському краї.

За кілька місяців везуть до Москви. Купують одяг і селять у готелі. Організовують зустріч із керівництвом НВКД.

– Маємо до вас питання. Чим би ви могли бути нам корисні? – цікавиться один із генералів.

– Працювати в бібліотеці чи якихось наукових виданнях, – відповідає готовий до провокацій Йосип Сліпий.

– Митрополите, це здатна робити і якась дівчина. Ви можете те, що нікому в цілій країні не під силу. Чи не могли б ви налагодити нам стосунки з Ватиканом?

– Це важка справа. Мабуть, краще пошукати когось впливовішого. Чи визнаєте мене митрополитом?

– Ми перевірили всі дані і вважаємо вас найкращою кандидатурою. Митрополитом ми вас не ставили, тому не можемо заперечувати.

Тоді глава УГКЦ починає обережно розпитувати про становище та умови діяльності. Домовляються, що для початку він напише історію греко-католицької церкви. Дозволяють під наглядом працювати в бібліотеках.

Через три місяці арештовують Лаврентія Берію. Виявляється, це йому належала ініціатива стосовно Ватикану і зміни зовнішньої політики. Йосипа Сліпого повертають у будинок інвалідів.

Намагається продовжувати працювати над розпочатою в Москві роботою. Пише з пам'яті та привезених книжок. Виходить п'ять томів "Історії вселенської церкви на Україні".

Любить спостерігати за природою, погодою та впливом сухого й морозного повітря на людину. Колекціонує комах і формує гербарії. Їх відправляє до Львова.

– Батькові сказав, щоб приходили до нього. Ми занесли йому якось пиріжки із журавлиною й брусницею, – розповідала донька політв'язня Ірина Борко. Її сім'я жила на вільному поселенні біля Маклаківського будинку інвалідів. – Він з'їв два й один ще лишив, а решту віддає. Каже, тут такі є добрі люди, які мені всю їжу дроблять і розкидають по ліжку. Вони не знають, що роблять, я молюся за них. Іншим разом застала його на колінах за молитвою. Побачила, що в нього всі плечі були обпльовані, показала йому те. А він знову: то ті добрі люди не мали куди плюнути й на мене попали.

У червні 1957-го в Йосипа Сліпого проводять обшук і конфіскують рукописи. Садять у тюрму у Красноярську. Наступного року везуть до Києва і засуджують за "державну зраду" на сім років. Утримують на Камчатці та в Мордовії.

"Вуйко Йосип знайшов гарну працю й підписав контракт на сім років. Хоча він дуже старий, та не може жити без праці й мав щастя знайти її", – таке зашифроване послання отримали у Ватикані від українського підпілля в СРСР.

Папа Римський Іван XXIII береться за звільнення Йосипа Сліпого. До цієї справи долучається і президент США Джон Кеннеді. Враховуючи міжнародне становище, Кремль погоджується звільнити митрополита УГКЦ. У січні ­1963-го його відправляють у Рим і забороняють повертатися до СРСР.

"Може, нам було б легко любити Україну, якби вона була багатою, самостійною і могутньою. Та сьогодні треба й варто любити Україну, щоб вона такою стала", –
Йосип СЛІПИЙ (1892–1984), митрополит Української греко-католицької церкви

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".

×