четвер, 29 липня 2010 13:10

Винниченко на 20 років випередив європейських інтелектуалів

Перед революцією 1917 року Володимир Винниченко нелегально жив у маєтку землевласника й мецената Євгена Чикаленка на Херсонщині. А поруч господарював один дрібний панок. Такий скандаліст, що до нього й у найми ніхто не йшов. Тож орав своє поле сам. І завжди влазив плугом на чужу землю. Сусіди звернулися до Винниченка: що ж робити? Той порадив закласти на межах фугаси - висадять у повітря того пана разом із його плугом. Згодом, як Володимир Винниченко став головою українського уряду, херсонські хлібороби казали:

- Ну, слава Богу! За таким бистрим і рішучим головою Україна не пропаде!

І прогадали. Бо Володимир Винниченко був людиною моменту, настрою, а не холодного розуму. А з такого політик поганий. Зате був добрим літератором. За що його й цінував Чикаленко. Бо вважав, що Україні потрібен "хоч такий геніальний брехун, як Сенкевич, щоб розбудити національну свідомість, інакше станемо хуторянами-провансальцями".

Євген Чикаленко часто питав у видавців:

- Чи не з'явився часом геній?

- Геній не геній, - якось йому відповіли, - але от почитали оповідання якогось Винниченка "Краса і сила" на сон грядущий, а потім заснути не могли!

Драматичні колізії він чудово вибудовував і розв'язував у своїх творах. А в житті не знав, що з ними робити. Як-от наприкінці 1918-го, коли очолив Директорію УНР. На Україну саме рушила більшовицька армія. Винниченко цілу ніч ходив по кабінету й курив. Думав про те, що він - демократ і Ленін - демократ, як же їм воювати? А вранці запропонував Симонові Петлюрі взяти в свої руки диктатуру, бо йому самому не випадає.

- Ви починали антигетьманське повстання, а не я, - відповів той. - Ви й доводьте до кінця.

Винниченко, що свій револьвер ховав у ніші, вирізаній у товстій книжці "Птицеводство", мусив оголосити війну Совдепії. Але скоро самоусунувся від влади. А війну взяв на себе Петлюра, якого він називав "балериною".

1927 рік, Париж, суд над Шльомою Шварцбардом, убивцею Петлюри. Застрелив нібито з помсти за єврейські погроми часів Петлюриного урядування в Україні. Володимира Винниченка запросили свідком. Той заявив, що не свідчитиме на користь ані вбитого, ані вбивці - обидва, мовляв, однакові. Натомість на суді захищатиме український народ від звинувачень в антисемітизмі.

Про братство українців і росіян Володимир Винниченко казав, що саме брат найкраще підходить на роль Каїна. А про своїх після гетьманського перевороту в квітні 1918-го писав: "Нещасна, темна, безпомічна нація! Коли тебе вже зовсім з коренем вирвуть з історії, розтопчуть дощенту і забудуть, як чужі, так і свої?".

Йому належить фраза, що історію України неможливо читати без брому. Так само важко спокійно читати його щоденники.

Ось запис 1926 року: найкраще враження "з тих, кого знаю", справляють Сталін і Дзержинський. І майже поруч: "Із більшовицького червоного яйця на очах вилуплюється фашизм". Європейські інтелектуали збагнули це літ на двадцять пізніше за Винниченка.

А далі пише, що лише колективізація може врятувати соціалістичну революцію, але навряд чи сталіністи наважаться це зробити. А вони невдовзі таки "наважилися".

Лише колективізація може врятувати соціалістичну революцію, але навряд чи сталіністи наважаться це зробити

Гітлера та Сталіна називав "братішками" - дітьми Леніна. Любив цитувати одного селянина-земляка:

- Бодай би собі жив Ленін, та щоб його методи подохли!

Ще один запис у щоденнику з того ж 1926-го - про радянських комуністів: "Я їм не ворог, а товариш, поділяв і поділяю з ними одне вчення і мету. Але їм мене треба знищити, бо я ніколи не поділяв їхнього жирафо-свинства".

Його п'єси "Брехня", "Гріх", "Чорна Пантера і Білий Медвідь" у 1920-х йшли по всій Європі. За видання "Сонячної машини" харківське видавництво "Рух" із 1926-го раз на півроку пересилало авторові до Парижа по 1000 крб - 1500 франків. Але лише до1928-го. Того року в Совдепії з ним перестали загравати й обізвали "старим вовком української контрреволюції". І постановили: вважати поза законом - доки не покається.

Винниченко записав: "Існування їхньої постанови мені й за вухом не свербить. Ніякого каяття за свої злочинства проти диктатури руської культури і руського Політбюра ніяк не відчуваю, прощення просити не маю бажання, і як стояв собі поза законом отого руського єдинонеділимського Політбюра, так і стоятиму далі, аж доки українська стихія не замінить його Політбюром українським".

Із початку 1930-х французькі комуністи постаралися, щоб Володимира Винниченка витіснили також з європейських театрів і видавництв. А в перші роки еміграції він жив із відсотків за постановку своїх п'єс у Європі та СРСР.

Витрачали з дружиною не більше 800 франків на місяць. Тим часом тодішній заробіток хорошого паризького таксиста становив 1500-1800 франків. А художник Іван Бабій, чоловік Винниченкової коханки Марусі, лише на одному портреті заробляв 5 тис. франків.

Володимир Винниченко також малював. Для себе. Ходив у Парижі на пленери разом із молодим, тоді ще мало знаним Миколою Глущенком. І водночас радянським розвідником.

Чи знав про це Винниченко? Може, й ні - бо був надто зосереджений на собі.

Вони з дружиною були поблажливими до побічних романів одне одного. Він писав: "Коли я заводжу роман, то моє ставлення до неї не міняється. А коли у неї якесь захоплення - вона стає до мене байдужою. Але, мабуть, не варто в це втручатися - щоб не відняти у неї цієї радости".

Його щоденники паризького періоду рясніють напівзашифрованими згадками про любовні пригоди. Романтики там мало - більше аналітичного споглядання. Ось запис про Марусю Бабій: "Побачення о 5-й годині. Не вдалося. Чомусь не прийшла. Прикрости ніякої - баба з воза, кобилі легше".

Паризький дім 1934-го здав в оренду, бо не було за що жити. Придбав за 40 тис. франків хутір у Мужені. Це Прованс, на Лазурному узбережжі, неподалік Канн, де нині відбуваються кінофестивалі. Вагався: купувати кінотеатр чи ферму. Обрав друге.

Дім був старою напівзруйнованою пекарнею. Із неї Винниченко зробив двоповерхову дев'ятикімнатну віллу. На 1,7 га землі вирощував жасмин, артишоки, троянди, виноград. А Розалія Яківна їх продавала. З того переважно й жили. 1939-го записав у щоденнику, що за останні чотири роки ні разу не були в театрі, двічі відвідали кіно й не передплачували жодного журналу. На виплату купили радіоприймач і слухали передачі з радянської України - заради пісень.

 




"Вигнати з уряду, як собак, соціалістів - Петлюру й Винниченка"

 

1880, 26 липня - Володимир Винниченко народився в Єлисаветграді (нинішній Кіровоград). Добре вчився в народній школі. Закінчив гімназію в Златополі - містечку Чигиринського повіту Київської губернії.

1901 - вступає на юридичний факультет Київського університету. Стає активістом Української революційної партії, яку згодом назвали Українською соціал- демократичною робітничою (УСДРП), входить до її ЦК.

1902 - друкує перше оповідання "Краса і сила" в журналі "Киевская старина". Наступного року перший арешт за належність до УСДРП і втеча з Лук'янівської тюрми. Загалом "за соціалізм" за царату його арештовували тричі, за Гетьманату - один раз. Востаннє - 1941-го в окупованій гітлерівцями Франції, як колишнього комуніста. Ув'язнення відбував у фортеці, де колись сидів Наполеон.

1909 - виходить роман "Чесність із собою". Через 4 роки ще один - "Заповіт батьків". Інеса Арманд захоплена ним, дала почитати своєму коханцеві Леніну. Той сказав, що це "архіпоганий Достоєвський". Згодом ця оцінка "прилипла" до всієї творчості Володимира Винниченка.

1917, навесні - повертається до Києва. За Центральної Ради обраний головою Генерального секретаріату - українського уряду. Удруге його очолив - Директорію УНР - в кінці 1918-го - на початку 1919 року. Антанта обіцяла Україні допомогу у війні з більшовиками. Але з умовою "вигнати з уряду, як собак, соціалістів - Петлюру й Винниченка". Перший вийшов із партії й лишився в уряді, другий покинув уряд, зате лишився в партії.

Утретє Винниченко ввійшов в українську владу, вже радянську, 1920-го - як заступник Голови Раднаркому УСРР. Переконавшись, що комуністам самостійної України не треба, того самого року емігрував

1923 - 1924 - на хуторі Равен під Берліном завершує утопічний роман "Сонячна машина". Був популярний серед радянської молоді - у ньому змальоване ідеальне соціалістичне суспільство.

1925 - 1934 - живе в Парижі, спершу в передмісті Булонь-сюр-Сен, згодом збудував власний дім у Сквер-де-Вержен. А з 1934-го назавжди оселяється в Мужені, на хуторі Закуток. Тут написав романи "Нова заповідь", "Вічний імператив", "Слово за тобою, Сталіне!". А також філософську працю "Конкордизм" - про гармонійне творення внутрішнього світу. Чи чесність із собою означає і чесність з іншими? "Коли ці інші такі як я, і коли інтерес моєї гармонізації вимагає чесності з ними - то я буду чесним з ними" - записав у щоденнику.

1951, 6 березня - помер і похований у Мужені. Поруч 1959-го спочила й Розалія Яківна.

 


 

Батько помер із голоду 1933-го

Батько Володимира Винниченка, Кирило Володимирович, був чабаном. Чумакував. Якось, їдучи з Полтавщини до Криму, познайомився в Єлисаветграді з господинею заїжджого двору, вдовою Явдохою Павленко. Й одружився з нею. Від першого шлюбу в неї було троє дітей. Володимир - єдиний у її другому шлюбі. Мати померла 1913 року від раку язика.

У другій половині 1920-х Володимир Винниченко батькові до Зинов'євська (так більшовики спочатку назвали Кіровоград, доки не розстріляли Зинов'єва) надсилав із Парижа щомісяця 300 франків, на радянські - 200 крб. Гроші немалі: народний артист Саксаганський мав 70 крб пенсії, а Сергій Єфремов у Академії наук одержував 295 крб платні.

Кирило Винниченко помер 1933 року від голоду. Йому було тоді близько 80 літ. Похований у селі Григорівка на Полтавщині.


"Як він додому вертається п'яний?"

Якось Володимир Винниченко разом із Євгеном Чикаленком були в Альпах. Також іще до революції. Високо на горі - замок.

- Ну як він додому вертається п'яний? - мовив сам до себе Винниченко.

- Хто?

- Та господар оцього замку!

Чикаленко подумав: тільки громадянин російської держави міг таке запитати. Можливо, Винниченка підсвідомо заворожувала імперія, у якій він виріс?

Зараз ви читаєте новину «Винниченко на 20 років випередив європейських інтелектуалів». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути