"До війни ми новорічні іграшки робили самі, — розповідає киянка Валентина Чуприна, 76 років. — Варили клейстер із крохмалю, намочували в ньому вату і, як із пластиліну, ліпили з нього зайчиків, ведмедиків, пташок, грибочки. Коли фігурки висихали, розфарбовували їх акварельними фарбами. Із кольорового паперу клеїли ліхтарики, хлопавки, ланцюжки. Якось прийшов із роботи батько, подивився на нашу роботу і сказав, що "ланцюги тільки у пролетаріату". Віддали ми їх в Красний уголок у підвалі нашого будинку".
Різдвяна ялинка, що з початку XX ст. почала приживатися в Російській імперії, у Радянському Союзі до середини 1930-х була заборонена як "попівський пережиток". Хоч у містах її все одно ставили. Прикрашали цукерками, горішками, коржиками та яблуками на нитках. 28 грудня 1935 року газета "Правда" надрукувала статтю кандидата в члени Політбюро Павла Постишева "Організуємо до Нового року дітям гарну ялинку!". Із різдвяної вона в СРСР стала новорічною. Вифлеємську зірку на вершку замінили червоною — як на кремлівських вежах.
Московський інститут іграшки розробив нові ялинкові прикраси: танки, літаки, дирижаблі з написом "СРСР", фігурки прикордонників і парашутистів. 1937-го випустили навіть серію кульок із портретами Сталіна та членів Політбюро. А 1940 року налагодили виробництво перших штучних ялинок — із курячого пір"я. Виготовленням новорічних прикрас здебільшого займалися артілі інвалідів. Наситити ринку вони не могли, тому в довоєнні та повоєнні роки ялинки й далі прибирали переважно саморобними прикрасами.
— Мандарини тоді продавали не на кілограми, а на штуки, — продовжує Валентина Чуприна. — Кожний був загорнутий у папіросну бумажку. Її стягували ниточкою й вішали на ялинку. Вішали горішки, загорнуті у фольгу, маленькі червоні яблучка. Іграшки робили також з яєчної шкаралупи: із вати ліпили бороду та шапку й виходив Дід Мороз, ковпак, довгий ніс і комір — клоун. Із картону вирізали солдатів, зірки, пушки. Прикрашали "сніжком" із вати. Скляні кульки з"явилися вже в 1950-х. Але я ще довго своїм дітям робила гірлянди прапорців із новорічних листівок, корзинки з сірників.
Із 1950-х в Україні діяли найбільші в СРСР заводи ялинкових прикрас у м. Костянтинівка на Донеччині та селищі Клавдієво під Києвом. Скляні радянські супутники, хрущовську "царицю полів" — кукурудзу, сріблястих космонавтів, шишки і бурульки відправляли вагонами по всьому СРСР. Після виходу фільму Ельдара Рязанова "Карнавальна ніч" із Людмилою Гурченко в головній ролі з"явилися іграшки-годинники, на яких стрілки завмерли на "без п"яти дванадцять".
Спочатку іграшки розмальовували вручну, та із середини 1970-х на вітчизняних заводах запустили вакуумні машини для зовнішнього покриття ялинкових прикрас. Їхня якість одразу впала.
— Наші іграшки були товстостінні, ляпуваті, яскраво розмальовані, — додає Валентина Чуприна. — 1965 року родичі подарували моїм дітям ГДРівський ялинковий набір. Пам"ятаю дзвіночки пастельних тонів, гномів і Білосніжку. Ці іграшки були такі делікатні, що майже всі розбилися. А наші "самовари", "шишки", "кукурузки" і "ракети" в мене є й досі.
Перші ялинкові прикраси були жертвами язичницьким богам
Датський письменник Ганс Крістіан Андерсен у казці "Ялинка" описує, як прикрашали різдвяне деревце 1844 року: "Ялинку посадили у велику діжку з піском, обгорнули діжку зеленою тканиною й поставили на строкатий килим. З"явилися слуги й стали її наряджати. Ось на гілки почепилися набиті солодощами маленькі сітки, вирізані із кольорового паперу, виросли позолочені яблука та горіхи й заколихалися ляльки, схожі на живих чоловічків. Нарешті до гілок прикріпили сотні різнокольорових маленьких свічечок — червоних, блакитних, білих, а до самої верхівки ялинки — велику зірку із фольги".
За язичницьких часів давні германці в день зимового сонцевороту чіпляли на ялинку жертвоприношення своїм богам. Після прийняття християнства наряджання ялинки стали приурочувати до Різдва. На неї почали вішали печиво, цукерки, горіхи, яблука, квіти. Згодом їх замінили муляжами із пап"є-маше, картону й вати. А 1848 року в німецькому місті Лауш у Тюрингії випустили перші ялинкові кульки з кольорового скла. Усередині їх покривали тонким шаром свинцю. Через 20 років за допомогою потужних газових горілок склодуви почали виготовляти тонкостінні кульки. Шкідливий свинець замінили на нітрат срібла.
Нині 80% світового ринку ялинкових іграшок — китайського виробництва.
2 
1
Коментарі