У бою ставали невидимими
"Наш ворог вміє витримувати татарські атаки, звик переносити спрагу й голод, спеку й стужу, він невтомний у нападі. На морі, посеред хвиль легкими чайками нападає на кораблі й перемагає їх військовою хитрістю", — характеризував запорожців у "Щоденнику" польський хроніст ХVІІ ст. Шимон Окольський.
Він пояснював військову майстерність і відвагу козаків чарами. Писав, що під час нападу польського війська на містечко Говтву — нині село на Полтавщині, козаки посадили на дахах чарівниць і чарівників, щоб "чинили замовлення на добру стрільбу".
Інший польський літописець Бартош Папроцький стверджував, що серед запорожців на острові Томаківка були умільці замовляти зброю. Після цього козацькі самопали прицільно попадали у ворога. Ворожі кулі, навпаки, козакам не шкодили.
За переказами, козаки нальоту ловили кулі у жмені й кидали їх назад ворогам. Убити воїнів можна було тільки срібною кулею, над якою в костелі правили 12 літургій. Вірили, що запорожці під час битви ставали невидимими для ворога, поглядом могли знерухомити людину, розганяли хмари, накликали бурю й передбачали майбутнє. Козаків із надлюдськими здібностями називали галдовниками чи характерниками.
"Характерники могли відмикати без ключів замки, плавати на човнах по полях, переправлятися через ріки на сукні чи циновках із рогожі, — записав почуте серед старожилів історик Дмитро Яворницький. — Вони брали до рук розпечені ядра, бачили на декілька верств навкруги себе за допомогою особливих "верцадел", жили на дні рік, влазили й вилазили навіть із зашитих мішків, сідали у відро й пливли в ньому під водою сотні, тисячі верств".
Мовознавець Афанасій Критенко вважає, що слово характер у ХVІІ ст. українці запозичили з грецької мови. Означало тавро, літеру, чаклунський знак. Характером називали нанесене на шкіру татуювання.
У давніх кельтів, слов'ян і варягів малюнки на тілі слугували не тільки прикрасою, а й свідчили про приналежність до конкретного клану, роду, племені. Вважалися оберегами й амулетами.
Християнство категорично забороняло нанесення на тіло будь-яких знаків, засуджувало татуювання як справу поганську, пов'язану із продажем душі дияволу в обмін на надлюдські здібності. Людину з такими знаками на тілі називали характерником — спеціалістом із чорної магії, чорнокнижником.
У народних легендах козакам приписували здатність бути одночасно в декількох місцях, перекидатися на різних тварин, перетворювати людей на дерева й кущі, вершників — на птахів. На таке були спроможні чаклуни й відьмаки.
Дмитро Яворницький припускав, що для залякування й деморалізації ворога запорожці часто самі пускали про свою надзвичайну силу та непереможність неймовірні оповідки й змушували вірити в це інших.
Переказували про козарлюгу Васюринського, який був надзвичайний силач. Коли причащався в церкві, козаки тримали священника попід руки, бо падав від подиху Васюринського.
"Багато говорили запорожці про силу своїх богатирів, — згадував про січовиків старий козак Микита Корж. — Богатирі були в них такі, рівних яким ніде не було. Вони товстелезні стрічки як снопи в полі навкруги ляхів скручували. Страшні тугі луки, над якими в Польщі декілька людей марно силилися, граючи натягували".
Вороги розпускали чутки про сатанинську підступність запорожців, їхню угоду з дияволом. Саме це називали характерництвом. Але козаки справою життя вважали оборону православної віри, двічі на рік ходили на прощу до Києво-Печерської лаври чи Мотронинського монастиря на Черкащині. Чинити наругу над християнськими святинями вони не могли. Кожного, хто на це зважився б у їхній присутності, чекала неминуча смерть.
Згодом характерниками вважали кожного, хто мав видатні здібності, відрізнявся від пересічної людини, розвинув інтуїцію, мав дар пророцтва. До таких відносили легендарного Івана Сірка. Його 12 разів обирали кошовим отаманом у 1660–1680 роках.
Надзвичайні військові здібності Івана Сірка в той час пояснювали виключно покровительством нечистої сили. Нібито отаман уклав договір із дияволом.
У народі вірили, що Сірко мав дар передбачення майбутнього, наперед знав про наміри ворога та його слабкі місця. А ще міг заклясти вороже військо й під час бою перекинутися на вовка, хорта чи яструба.
Переказували, що отаман виграв усі великі битви, загалом здобув 65 перемог. Історикам відомо про поразки в декількох невеликих зіткненнях, але ореол непереможності супроводжував Сірка як за життя, так і по смерті.
За легендою, козаки довгий час не ховали тіло отамана. Возили на війну з турками. Вірили, що він і мертвий наводить страх на ворогів, допомагає їх перемагати. За п'ять років козаки поховали тіло Сірка. Але відрізали його праву руку, брали в походи. Під час битви її виставляли наперед і говорили: "Стій, душа й рука Сіркові з нами!"
"Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
3 
1
Коментарі