Ексклюзиви
вівторок, 20 листопада 2012 19:04

Спецтема: 81-і роковини Голодомору 1932-1933 років

Микола Рева написав листа Сталіну про Голодомор

Автор: фото з родинного архіву Анатолія Реви
  Микола Рева тільки-но вийшов із тюрми. Його направили жити у місто Углянка Волгоградської області в Росії. Там вирішив сфотографуватися. 1947 рік
Микола Рева тільки-но вийшов із тюрми. Його направили жити у місто Углянка Волгоградської області в Росії. Там вирішив сфотографуватися. 1947 рік

1 травня 1940-го 32-річний колгоспник Микола Рева із села Хильківка Хорольського району Полтавщини написав лист Йосипу Сталіну про наслідки Голодомору в їхньому селі. Реву вислали в Сибір на шість років.

— Батько народився на хуторі Тарнавщина, неподалік звідси. У сім'ї було ще п'ятеро дітей. Закінчив два класи, потім покинув. Допомагав своїм на землі, — розповідає син колишнього репресованого 81-річний Анатолій Рева. — Нас у батьків було троє. Щоб прогодувати родину, тато їздив на заробітки в Харків і Хабаровськ. До останнього не вірив, що голод зробила влада. Тому написав про все Сталіну. Адресував просто: "Москва, Кремль, ЦК ВКП (б), особисто Йосипу Віссаріоновичу Сталіну".

Листа перехопили енкаведисти.

— У п'ять часов утра 27 травня постукали, — продовжує Анатолій Миколайович. — На порозі стоїть участковий. Каже: "Збирайся, поїхали". Батько не супротивлявся. Поцілував матір і пішов. Возом відвезли в міліцію в Покровську Багачку. Більше додому не вернувся.

9 жовтня 1940 року судова колегія з кримінальних справ Полтавського обласного суду засудила Миколу Реву до шести років ув'язнення за антирадянську пропаганду. 11 земляків засвідчили проти нього. Більшу частину терміну Микола Антонович відбував у Республіці Комі.

— Він на лєсоповалі був, працював на хоздворі, — продовжує Анатолій Рева. — Потом, як строк кончився, просився в Киргизстан, до двоюродного брата. В Україну не міг повернутися ще три роки, заборонили. Його і в Киргизстан не пустили. Сказали, промишлєнний центр, а політв'язнів нада у глушину. Одправили у Волгоградську область, Кіквідзький район, у село Углянка. Там батько зійшовся з місцевою жителькою Марією. Спільних дітей у них не було, виховував її малих. Мав пасіку, тримали кіз, із них стригли шерсть та плели платки й носки на продажу. Столярував у колхозі. В Україну так і не вернувся. Мав уже другу сім'ю.

Після арешту чоловіка дружина Ялосовета Рева працювала у колгоспі.

— Так як батько враг народу, у нас не було ніяких льгот, як наприклад, тим, хто воював чи в тилу работав, — каже Анатолій Миколайович. — Ми платили великий продуктовий налог. Самого м'яса треба було в заготконтору 40 кілограмів на рік здати. А ще ж зерно, і яблука з грушами. Влітку ми тільки вишні їли, їх у податок не рахували. Мати від праці померла у 60 років.

Анатолій кілька разів їздив до батька у Росію. Той приїздив в Україну до свого села, ходив на могили рідних. 1965-го надіслав прохання про перегляд справи. Того ж року його реабілітували.

— Дід був дуже замкнутий, — говорить онука Миколи Реви Зінаїда Яковенко, 44 роки. — Ні слова не сказав про листа до Сталіна. Ми дізналися років зо п'ять тому, коли Ющенко підняв тему Голодомору.

Микола Рева помер 18 березня 1992 року, похований у Росії. Текст листа до Сталіна зберігають в архівах СБУ. Його надрукували у працях дослідників Голодомору.

522

померлих від Голоду жителів Чеснівки Хмільницького району Вінниччини поховані в рові за селом. На тому місці стоїть пам'ятник "Скорботна мати" — чорна статуя заввишки майже 3,5 м. Жінка у довгій спідниці, голова вкрита великою хусткою, згорьоване обличчя.

— Ми поставили цей пам'ятник 1995 року й дозволу ні в кого не питали, — розповідає колишній сільський голова 73-річний Євген Козюк. — Близько 200 загиблих — це діти. Всюди по селі лежали трупи, які звозили підводою і скидали у рів. Я збирав свідчення про Голод 1932-1933 років у тоді ще живих односельців — Фелікса Юрківського, Параски Магерко, Ганни Женої та Параски Пасічник.

 

"За смертность в 1933-м сельсовет справки не дает"

"Дорогой Иосиф Виссарионович! Так как вы являетесь нашим другом, учителем и отцом, то у меня явилась смелая мысль написать вам всю правду. Не ту правду, которую пишут в газетах и которой вы пользуетесь… Потому что вы от нас далеко и про наше горе и страдание не знаете. Мы, колхозники, не живем, а существуем. И существуем только для работы для государства, но только не для себя. Такой тяжелой жизни Украина не знала в истории своей. Наш колхозный народ оборван, босый, и хуже всего — наш народ голоден. До каких пор это будет? Даже вы, правители, не говорите правду. В 1933 голодном году, когда люди ели кору из дерева, траву и даже своих детей, сотни тысяч людей умерли с голода — и все это на глазах коммунистов, которые ездили в машинах по нашим трупам, нагло хваля жизнь. Сами, конечно, были хорошей упитанности... Народ умирает из голоду не потому, что был неурожай, а потому, что у него хлеб был забран государством, и этот хлеб лежал на складах "Заготзерно", элеваторах, перегонялся на дурман-спирт.

... Когда народ голодный собирал зерна кукурузы возле склада "Заготзерно" на станции Хорол, его стреляли, как собак. Вызывали из города Хорол эскадрон конной милиции, которая с обнаженными шашками гнала нас, голодных. А хлеб в складах был. Было зерно, была мука, а люди умирали из голода. Значит, это было сделано все от государства умышленно, государство об этом знало. Потому что и в Москве немало наших земляков померло пухлых от голода, и во всех больших городах. В результате осталось много пустых сел и хуторов. Для оставшихся в живых детей создались приюты. В следующем, 1941 году, в нашей деревне пойдет в школу в первый класс только трое детей. Вот что наделали в 1933 году!

...За смертность в 1933-м сельсовет справки не дает, потому что за 50 лет не умерло столько людей, сколько в тот страшный год... Все это делалось на глазах коммунистов. А Вам, Иосиф Виссарионович, наверное, никто не сообщал.

...Написанное здесь, Иосиф Виссарионович, правда... Я думаю, что это письмо к Вам не допустят, а меня за такую "контрреволюцию" загонят к белым медведям, как какого бандита. Но прошу Вас, Иосиф Виссарионович, дать нам жизнь. И самое основное — хлеб...

Подписываюсь собственноручно

Рева Н."

 

Із 16 дітей вижили троє

— 1933-го мій батько працював у хозчасті НКВС у Вінниці. Йому давали хороший пайок щомісяця. Тому голод не торкнувся нашої сім'ї, — каже вінничанин 90-річний Михайло Климчук. Його ліве око не відкривається після інсульту, що був позаторік. Говорить чітко, гарною українською мовою.

Михайло Венедиктович — художник. Працював у балетній трупі театру ім. Садовського. Під час війни був зв'язковим УПА. За це відсидів 16 років — на Колимі, в Магадані. Вдівець, живе сам у приватному будинку, дітей у них з дружиною не було. Другу половину хати займає дружина молодшого брата Олена.

У 4-поверховому домі, де мешкала родина Климчуків, усі квартири займали працівники НКВС.

— Якби не вчився і не виходив у місто, то й не знав би, що у нас голод. Бо у сусідів проблем із харчами не було. Казали тільки, що рік неврожайний, тому з хлібом сутужно. До нас приїздили родичі із села у Вінницькому районі. Розповідали тихенько батькам, що дуже голодно, що відбирають останнє.

Про Голодомор дізнався пізніше.

— Дружина брата розказувала про своїх дядьків і тіток. Її мати на Сумщині народилася. Хутір Вовків Тростянецького району. У сім'ї було 16 дітей. Вижили троє — хлопчик та дві дівчинки. 13 хлопців померли. Найстарший, 19-річний, вижив, бо заснув і проїхав свою станцію, коли додому повертався із Сум. Опинився в Казахстані. Там і залишився. Коли їхав звідти у Крим на відпочинок через 50 років, з вікна потяга впізнав хутір. Вийшов на найближчій станції. Його мати ще була жива. Тільки  відчинив двері у хату, вона: "Федя, це ти? А я ж думала, що ти помер у голодовку".

До кімнати заходить братова Олена Іванівна, 71 рік.

— Чула, Міша про моїх розказував. 1933-го у них корова здохла. Дощ такий пиріщив, що греблі порвало і всі городи замулило. Картопля погнила.  А потім рештки припасів продразвьорстка забирала. Після війни у них знову здохла корова, то бабуся голосила: "Ой, Василечку, знову діточки помруть".

Тетяна ЩЕРБАТЮК

 

Зараз ви читаєте новину «Микола Рева написав листа Сталіну про Голодомор». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

13

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути