Мольєра підозрювали, що він оженився із власною донькою

Смуглявий і сутулий 36-річний Жан Батист Мольєр схилився в поклоні перед 18-річним Філіппом Орлеанським — братом короля Франції.

— О, ваша величність занадто добрі, але я постараюся виправдати довіру, — промовив, улесливо всміхаючись.

Принц Філіпп за останні дні стільки чув про цього комедіанта. Казали, що 12 років тому він як актор починав у Парижі, але його освистали й вигнали з міста. Він тинявся провінцією, спав на горищах, грав у стайнях. Його закидали гнилими яблуками. Але коли перестав ставити трагедії, а перейшов до фарсів, які сам почав писати, швидко зажив слави. Половина французьких вельмож запрошували цей театр до себе. І всі наперебій запевняють: о, Мольєр уміє розважити. Сьогодні він має виступити в королівській резиденції.

Увечері 24 жовтня 1658 року в Луврі драматург спостерігає із-за лаштунків, як наповнюється зала. Її осявають тисячі свічок у люстрах, вогники відбиваються в діамантах на грудях і пальцях дам, на рукоятках шпаг кавалерів. Зійшлося найдобірніше товариство Парижа. Сам король Людовик XIV прийшов подивитися його "Закоханого лікаря". Уже на першу гримасу головного героя — його грав сам Мольєр — у залі почали всміхатися. Після першої ж репліки — реготати. Далі публіка просто заревла. Сміялися до сліз. Останніми не витримали мушкетери, які стояли на варті біля дверей. Хоч їм хихотіти не можна було за жодних обставин.

— Хто ви? Звідки? Хто вас навчав? Невже самі? Ви сильніші у фарсі від італійців, а вони майстри цієї справи, — стискаючи мокру від сліз хустинку, допитувався в Мольєра король, коли прийшов за лаштунки.

Він призначає його трупі солідне утримання і бере під свою опіку. У листопаді 1659 року все місто облетіла новина: Мольєр випускає нову комедію "Смішні найдорожчі". За змістом, дві панночки-дурепи прогнали наречених, бо вони здалися їм недостатньо витонченими. Женихи помстилися. Вони вбрали своїх лакеїв маркізами, і ці пройдисвіти прийшли до дівчат додому. Ті зустріли їх, як дорогих гостей.

Під час вистави поважні дами зеленіли зі злості, а гальорка вибухала реготом. Автор висміяв відомих усьому Парижу маркіз, які називали одна одну "моя найдорожча" і цікавилися, за їхніми словами, "великою літературою". Насправді ж складали поганенькі віршики. Паризькі "найдорожчі" залишали залу посеред вистави.

Наступного дня паризька влада заборонила виставу. І Мольєр учинив так, як робитиме й надалі в таких випадках, — пише улесливого листа королю: "Ваша величносте! "Найдорожчі" — це просто весела комедія. Ваша величність як людина, що має винятковий смак і тонко розуміється на багатьох речах, без сумніву, дозволить цю кумедну дрібничку". Підписує звернення так: "Вашої королівської величності найвідданіший, найслухняніший, найвірніший слуга Жан Батист Поклен Мольєр".

Із листом надсилає і п'єсу, перероблену. Головні героїні стали провінціалками, щоби паризькі маркізи нарешті заспокоїлися. Та зміст лишився той самий. Доки Париж і околиці гули, обговорюючи п'єсу, король дозволив її ставити. Публіка, яку скандал довкола постановки привабив іще більше, заполонила зал, хоча Мольєр і підвищив ціну на квитки вдвічі.

Подібне було і з іншими творами драматурга: вони мали незмінний успіх, але завжди зі скандалом. Раз ображений вельможа, упізнавши себе в одному героєві, схопив Мольєра за барки і протягнув обличчям по ґудзиках на своєму камзолі. Драматург нажив ворогів. Пліткували, що він краде сюжети у стародавніх авторів. Вразливий і невпевнений у собі, Мольєр усе брав близько до серця. Став блідий, почав кашляти і худнути. Ситуація погіршилася, коли він одружився.

У юності Мольєр мав роман з рудоволосою красунею зі свого театру Мадленою Бежар. 1642 року вона на кілька місяців покинула трупу. А через 10 років до неї приїхала дівчинка Арманда. Мадлена сказала, що то її сестра. Дівчинка росла в театрі, грала нарівні з дорослими. Коли їй виповнилося 20, вдвічі старший Мольєр 1662-го повів її під вінець.

Заздрісники докопалися, що Арманда насправді була донькою Мадлени. Від кого та її народила — достеменно невідомо, але з театру Мольєра його коханка зникла приблизно тоді, як мала з'явитися на світ Арманда. На драматурга написали донос королю, що той одружився із власною дочкою. Мовляв, тому в подружжя двоє дітей померли немовлятами. Син Людовик, який народився 1664 року, — його хрещеним був сам король — прожив 10 місяців. Син П'єр Жан Батист Арман помер 1672 року, мав лише три тижні. Тільки донька Еспрі-Мадлен пережила батьків.

Те, що Мольєр був одружений зі своєю донькою, неможливо довести досі. Але й спростування немає. Хай там як, Арманда — негарна, з великим ротом і маленькими очима, але з надзвичайно приємним голосом — почала зраджувати свого чоловіка мало не після весілля. Заздрісники обзивали Мольєра "мавпою" і "рогоносцем". Від ревнощів і переживань він кашляє ще більше. Стає пригнічений і дратівливий. У нього відкриваються легеневі кровотечі. 17 лютого 1673 року Мольєрові було геть зле. Арманда просила його не грати у вечірній виставі "Удаваний хворий".

— Як можна скасувати спектакль? — заперечив драматург і таки вийшов на сцену.

Він не дограв — йому погіршало. Коли Мольєра везли додому, у нього з горла юшила кров. Домашні послали по лікаря і священика.

— Ніхто не захотів прийти! — повідомив слуга, повернувшись.

Надто багато сала залив за шкуру священнослужителям і лікарям-шарлатанам драматург, висміюючи їх у своїх комедіях. Приміром, після появи "Тартюфа" архієпископ Паризький називав її  автора демоном і пропонував спалити його разом з цим твором. За драматурга мусив заступитися король.

Комедіант помер у 51 рік без сповіді. Через це його відмовилися хоронити на кладовищі за церковним обрядом. Мольєра поховали вночі, за огорожею цвинтаря, де лежать самогубці й діти, що померли нехрещеними.

×