Війну з Росією Наполеон програв 195 років тому. А в разі перемоги французький імператор нібито хотів бачити Україну незалежною. Принаймні так писав 1937-го Ілько Борщак у книзі "Наполеон і Україна".
Нещодавно у видавництві Українського католицького університету у Львові вийшла книга Вадима Ададурова "Наполеоніда на сході Європи (Уявлення, проекти та діяльність уряду Франції щодо південно-західних окраїн Російської імперії на початку ХІХ століття)". Наклад 500 примірників — не для широкого загалу. В Архівах МЗС та Історичної служби сухопутної армії Франції автор опрацював сотні документів. Він довіряв фактам, а не легендам.
Наполеон справді мав плани "щодо нас". Після перемоги над Російською імперією він хотів створити на звільнених землях "європейську асоціацію" з єдиною грошовою системою та законами. Європа мала стати такою, "щоб мандрівник, перетинаючи її, всюди опинявся б неначе у спільній вітчизні". Отже, щось на зразок Євросоюзу. Але ці проекти не втілилися через приблизність уявлень про краї, які Наполеон хотів звільнити.
Готуючись до війни, він читав багато книг, автори яких погано уявляли собі нас. Дехто вважав, що козаки, українці та малороси — три різні народи. Інші автори називали нас тубільцями (indigenes) — як індіанців Америки. Французька література, яку читав Наполеон перед війною, захоплено описувала наших козаків. Але то були старі книги, і вже не існувало козаків, описаних, скажімо, у Вольтеровій "Історії Карла ХІІ". Можливо, саме вона зіграла злий жарт із Наполеоном: він вважав, що не зробить такої дурниці, як Карл, і не піде через Україну.
Дехто вважав, що козаки, українці й малороси — три різні народи
Утім, у планах французів усе ж був удар через Волинь на Київ. Австрійські війська (союзники французів) уже стояли за Стиром, готові йти на Берестечко. Отже, влітку 1812 року під Берестечком могла відбутися битва, що змінила б долю України. Але австрійці відступили — бо "звідкись узялися" російські війська, яких вони не чекали. Отже, погано діяла розвідка.
До речі, про неї. 1811-го в Києві згорів Поділ. За легендою, винні наполеонівські шпигуни-диверсанти. Але в тім сумніваєшся, читаючи в Ададурова розділ про французьку розвідку. Фахової агентури у них не було — покладалися на мандрівників і купців, які вели розвідку "попутно". І навіть не знали, хто командує в Києві гарнізоном і скільки там військ. Керівник розвідки часом не знав своїх кадрів і писав у штаб, що до Києва послано трьох агентів, про одного з яких достеменно невідомо, чи це єврей, чи жінка, бо ця особа у довгому одязі.
Приблизно таке ж уявлення вони мали й про Україну. Її назву трактували так, як це й досі роблять аматори — від слова "окраїна", й Україна їм уявлялася як вузька прикордонна смуга між Росією та Туреччиною.
Та Наполеон таки мав серйозні проекти повоєнного устрою земель, що лежать у наших нинішніх кордонах. Одним із них був проект генерала Міхала Сокольницького. Він воював у польських легіонах на службі Франції. Мріяв про відновлення Польщі й пропонував Наполеонові спрямувати частину армії на Київ. "Ваша величність, це стане могутньою диверсією, успіх якої вплине на перебіг всієї війни!".
Стратегічна мета для нього — звести Росію до кордонів Московського царства XVI ст. Для цього на першому етапі війни треба було звільнити землі на захід від Дніпра та відбудувати Польщу (до Чорного моря — за рахунок нашого Правобережжя). А вже потім іти на Москву.
Він вважав, що 20-тисячний корпус кавалерії пройде за 24–25 днів від Західного Бугу до Києва. Далі генерал пропонував створити на звільнених землях князівства — Лівонсько-Естонське, Смоленське, Полтавське, Чернігівське та спільну державу українських козаків і кримських татар під назвою Наполеоніда. Ці князівства, вважав Сокольницький, стали б згодом національними державами прибалтів, білорусів, кримських татар і українців.
Наполеон читав цей проект. І не скористався ним.
Були й інші плани. Як-от антиросійське повстання на Волині, Поділлі й Галичині. Це відкрило б шлях далі на Україну. Автор плану — граф Тадеуш Морський. Замолоду перекладав французькі п'єси, був дипломатом, воював проти російської експансії на Поділлі. Однак план Морського не спрацював: повстання в Галичині означало сварку з Австрією, а Наполеон не хотів цього. Зрештою, він пішов на Москву, знехтував Києвом — і програв усю війну.
1 
1
Коментарі
3