Наприкінці 1970-х радянські покупці до Нового року починали готуватися з листопада. Бо у грудні полиці магазинів стрімко порожніли.
На подарунки для друзів і родичів треба було "дістати" цікаву книжку, платівку улюбленого співака або бодай набір фломастерів. Та вибір цінного подарунка диктувався не смаком чи фінансовими можливостями дарувальника, а тим, чи має він зв"язки. Привізну косметику, приміром, можна було купити лишень по блату. От у фільмі "Іронія долі" Іполит, збираючись свататися в новорічну ніч, приготував нареченій Наді дефіцитні французькі парфуми — блакитну мрію радянської жінки.
У найвигіднішому становищі були ті, хто мав постійну клієнтуру — лікарі, перукарки, манікюрниці, кравці. Клієнта, який працював у торгівлі, просили допомогти з тим чи іншим дефіцитом.
— Зайдіть сьогодні ввечері, — невдовзі лунало у телефонній слухавці.
Відкладений товар купували у службовому приміщенні з "вершком" — так звали переплату.
Щоб заставити продуктами новорічний стіл, треба було кілька днів побігати по магазинах. М"ясо завжди було непросто придбати, а напередодні свята — поготів. Свіжу рибу — теж. Розмітали навіть морожений хек, на який зазвичай особливого попиту не було. Шинка, гриби, шпроти, оселедець у металевих банках, "мисливські" сосиски — тільки, якщо пощастить.
На всі види шампанського ціна була єдина: 4 крб 17 коп. Мускатне продавали лише у спецрозподільниках.
Напівсолодке інколи потрапляло у торгову мережу, але здебільшого його купували по блату. Менш дефіцитні напівсухе й сухе час од часу з"являлися на прилавках.
— Шампанським на Новий рік я одного разу запаслася навіть у вересні, — згадує киянка Олена Качківська, 68 років. — Йшла по вулиці Саксаганського. Дивлюся, з гастроному виходять люди з шампанським. Ага, значить, дають! Ну, я туди. Вистояла чергу, взяла п"ять пляшок. Бо у чоловіка й доньки незабаром дні народження, потім 7 листопада знов гості. Ну і дві пляшки — на новорічні свята. Авоську — насилу підняла. Вийшла на вулицю. Назустріч знайома. "О, — каже, — ти так любиш шампанське?". Її чоловік працював тоді в ЦК, а звідти все неслося й лилося. Вона навіть не уявляла, що можна у вересні думати про Новий рік.
31 грудня у 1970-х було робочим днем. Деякі начальники неофіційно дозволяли жінкам-підлеглим у цей день не виходити на роботу. Ті передусім мали встигнути зробити укладку. Звичайна — 50 коп. у касу плюс "рубль" перукарці, хімічна — 5 крб 60 коп.
Батькам у профкомі за місцем роботи безкоштовно давали запрошення на дитячу ялинку. Бувало, що їх приносили і тато, і мама — тоді дитина на зимових канікулах відвідувала дві ялинки. А якщо у родині були ще працюючі бабуся або дідусь, таких ялинок було і три-чотири. На кожній дитина дивилася виставу з приблизно однаковим новорічним сюжетом — Дід Мороз і Снігуронька рятували дітей і звірят, захоплених Бабою Ягою. Після спектаклю отримували подарунковий набір від Діда Мороза: цукерки, плитка шоколаду, печиво, інколи мандарини.
На солодке був домашній "Наполеон"
Жодне новорічне застілля ще з повоєнних часів не відбувалося без салату олів"є. Престижними вважали заливну рибу, холодець, мариновані гриби, оселедець під шубою, червону рибу, шпроти. Їх доповнювали домашні соління, варена картопля, курка, у гіршому випадку — тушонка. На солодке — торт — здебільшого домашній "Наполеон". До нього йшли шоколадні цукерки "Червона Шапочка" або "Білочка", яблука, а якщо пощастило — мандарини. Новорічний стіл на п"ять-шість осіб обходився приблизно у 100 крб. Середньомісячна зарплатня становила 150.
Ялинкові базари у спальних районах міст починали з"являтися від 20-х чисел грудня. Зазвичай їх облаштовували біля універсамів, а в центрі Києва — у сквері або просто на подвір"ї якогось будинку. Ялинки завозили туди нерегулярно. Гарних "стволів" у кожній партії було із третину. Іще якась частина належала до категорії "може бути". Їх також швидко розбирали. Та більшість дерев були "йолкі-палкі".
Щоб придбати пухнасту ялинку, треба було потрапити на привіз свіжого товару. Досвідчені покупці, "засікши" пізно ввечері, що ялинковий базар поповнився новою продукцією, зранку перед роботою мчали займати чергу. Продавець пускав усередину по п"ятеро людей. Першим шістьом-сімом п"ятіркам розкішні ялинки були гарантовані. Коштували 1 крб 20 коп. за метр висоти.
— Мужчина, давайте быстрее — люди ждут! — підганяв продавець надто перебірливого клієнта.
І ось в асортименті залишалися самі непоказні дерева. Біля черги починали крутитися підозрілі типи. Пропонували "замечательную сосну", але з переплатою. Охочих відводили у бік. Базарні продавці не перешкоджали. Бо самі й постачали конкурентам гарні ялинки, заздалегідь приховані для лівого заробітку. Прибуток ділили навпіл.
2 
1
Коментарі