"Оперна співачка живе з цим рудим священиком?"

В італійському місті Мантуї при дворі місцевого герцога давали нову оперу композитора Антоніо Вівальді з Венеції. 1718-го його запросили сюди на посаду капельмейстера. За перший рік служби він поставив багато опер і концертів. Працював так швидко, що навіть жартували: "Музика Вівальді пишеться за п'ять днів".

— Хто буде співати головну партію? Знову Анна Жиро? — пліткували глядачі перед виставою.

— Так, адже Вівальді її обожнює. Вона — його найкраща учениця. Звісно, голосок у неї не дуже. Але, як для доньки перукаря, співає досить гарно.

— Ще б пак! Опери Вівальді такі примітивні, що їх може виконувати будь-який дилетант! Він — хороший скрипаль, але композитор із нього ніякий.

— До речі, ходять чутки, що вони живуть разом.

— Що ви кажете! Оперна співачка живе з цим рудим священиком? І куди тільки дивиться церква? Ну нічого, Вівальді таки дограється!

Чутки про любовний зв'язок з Анною сильно турбували

40-річного Антоніо Вівальді. Як міг відстоював честь своєї учениці, та йому ніхто не вірив. Тим більше що до нього додому нещодавно переїхала ще й її сестра Паоліна — доглядати за композитором. Бо Вівальді з дитинства мав кволе здоров'я. Народився недоношений і довгі роки страждав на напади задухи. Маестро важко було ходити, підніматися сходами. Сестри Жиро супроводжували в усіх його турне.

Музика Вівальді мала успіх. Йому заздрили. 1720-го у самий розпал сезону з'явився анонімний памфлет. Композитора висміювали за неоригінальні, переповнені штампами заїжджені сюжети. Це був сильний удар. Квитки на його опери перестали розкуповувати. Глядачі в театрі голосно сміялися й заважали акторам виступати. Потім майже чотири роки Антоніо не ставив нових опер, багато чого переглядав у своїй творчості. Нові твори мали великий успіх.

1722-го після трирічної служби в Мантуї Вівальді разом із Анною й Паоліною повернувся до Венеції. Жінки постійно жили в будинку композитора. Вівальді проводив з Анною багато часу, тож містом одразу поповзли брудні чутки про "подругу рудого священика". Антоніо стверджував, що йому потрібна допомога й сестри лише доглядають за ним, але всі вважали його брехуном. Місцеве духівництво обвинувачувало композитора, що живе в розпусті. Окрім того, не виконує свого священицького обов'язку: через проблеми зі здоров'ям Вівальді тривалий час не відправляв богослужінь. За ним почали стежити агенти інквізиції. Іноді по кілька шпигунів одразу. Розгніваний композитор-священик скандалив, слав листи секретареві інквізиції. Та той смиренно вибачався, що "сталася помилка".

1728-го австрійський імператор Карл VІ запросив Антоніо Вівальді до Відня. Там його концерти мали успіх. Два роки композитор подорожував й активно писав концерти. А своїми творами "Пори року", "Ніч", "Шторм у морі" прославився на всю Європу. Заробивши багато грошей, Вівальді після кількарічного концертного турне 1735-го повернувся до Венеції. Пристрасті навколо його особи трохи вгамувалися. Йому запропонували місце викладача музики й диригента оркестру в жіночій консерваторії "Оспедале делла П'єта", в якій він служив раніше. Тепер маестро платили 100 дукатів на рік — приблизно $9,5 тис. на теперішні гроші. Цього цілком вистачало на життя й постановку нових вистав. Бо у XVIII ст. за 4–5 дукатів — одна така золота монета важила 3,5 г — можна було безбідно прожити цілий рік. 18 дукатів, наприклад, коштував перстень із сапфіром.

Але тут у Вівальді знову почалися конфлікти з церквою. 1737-го він зібрався ставити нові опери в місті Феррарі. Однак тамтешній єпископ заборонив йому й Анні в'їзд у місто.

— Це тому, — казав Вівальді, — що, будучи духовною особою, я не відправляю богослужінь і користуюся увагою співачки Жиро.

Ситуацію ускладнювало те, що за зрив постановок у Феррарі Вівальді мав сплатити неустойку, що дорівнювала платі за 60 опер. Композитор посилав єпископові розпачливі листи. Нагадував, що його приймав сам Папа Римський і високо оцінив його творчість. "Уже 25 років я не відправляю в церкві служб,— писав він,— і не можу це робити через мою долю, той біль, на який страждаю з дитинства, і який мене досі непокоїть. Лише рік після посвяти мене у священики я служив месу, але після того, як тричі був змушений піти, не закінчивши служби, перестав це робити. Ніхто зі знатних синьйорів не запрошує мене до себе додому, навіть наш князь, тому що всі знають про мій дефект". Але єпископ уперся:

— Якщо навіть мені накаже сам Папа, я не скасую своєї постанови, — заявив.

Без Вівальді й Жиро опер поставити не могли. Вистави й виплату неустойки вдалося таки відстрочити. А за якийсь час постановку опер таки дозволили. Та глядачі після всієї тяганини й розголосу були вже налаштовані проти Вівальді: вистави провалилися. Композитор все одно продовжував творити. 1739-го написав дві опери для театру у Вероні, поставив нову виставу у Франції, створив музику для венеціанського театру Сант-Анджело. Та на батьківщині Вівальді його останні постановки також не мали успіху. "Я був здивований, що у Венеції його цінують не так високо, як він того заслуговує", — писав сучасник.

Композитор вирішив покинути рідне місто. Щоб зібрати гроші на подорож, розпродав партитури своїх концертів по дукату за штуку. За кращих часів йому давали за них удесятеро більше. Наприкінці літа 1740-го разом із сестрами Жиро Антоніо Вівальді вирушив до Відня. Там сподівався отримати місце при дворі Карла VІ, який колись обіцяв йому підтримку. Але монарх саме помер, а Австрія вступила у чергову війну — й у країні та її столиці вже було не до музики Вівальді.

Змучений хворобами композитор помер у злиднях 28 липня 1741-го. Лікар, який оглядав небіжчика, зафіксував смерть "преподобного дона Вівальді від внутрішнього запалення". Маестро поховали на місцевому цвинтарі для бідняків. Через місяць до будинку Антоніо Вівальді у Венеції, де жили його дві незаміжні сестри, з'явилися судові пристави й описали все майно за борги.

Анна Жиро повернулася до Венеції й пережила свого вчителя на дев'ять років.

×