Перший у східних слов'ян "Буквар" видав Іван Федорович

 

"Вийшли ми в путь та багато скорбот і бід мали, не тільки тому, що шлях довгий, але й через превелике повітря, яке мандрівці перешкоджало. І тільки завдяки Божому людинолюбству до богоспасенного міста, що його Львовом називають, прийшли", — описував свій шлях на початку осені 1572-го один із небагатьох у той час друкарів Іван Федоров. До Львова вирушив з родиною із села Заблудів на українсько-білоруському етнічному пограниччі. Попри "превелике повітря" — епідемію чуми, що тоді спустошувала села й міста.

У Львові друкар оселився у передмісті — на Підзамчі. Й одразу почав іменувати себе Федоровичем. У Москві, де Іван Федоров до того жив тривалий час, на закінчення -ич мала право тільки знать. Федоров, тому що Федорів син. Прибулець ходив по львівських міщанах-багатіях, щоб дали грошей заснувати друкарню й почати видання книжок. "І обходячи багатьох багатих і благородних у світі, допомоги просив у них, схиляючись, на коліна падаючи, і припадаючи до землі, сердечно крапаючими слізьми моїми ноги їхні вмивав. Не випросив благальними словами, не вимолив багатослізними риданнями, не домігся ніякої милості в ієрейських чинів", — розповідає Іван Федорович у післямові до виданого за два роки "Апостола". Натомість допомогу отримав від священиків і простих міщан — ремісників, дрібних купців.

Ігумен Онуфріївського монастиря Леонтій заради допомоги друкареві навіть пішов на "службовий" злочин — не порадившись зі старшими, видав Федоровичу з церковної каси 80 золотих. Ревізія виявила це тільки 1588 року. Під час попередньої перевірки ігумен заклав свої гроші, щоб нестачу не помітили. Та найбільше Івану Федоровичу дав міщанин Сенько Сідляр — прізвисько вказує на його професію. Він позичив друкареві 700 золотих. За золотий тоді можна було купити дві пари взуття або 30 гарнців меду — 90 л. А найкраща кам'яниця коштувала 500 золотих.

У Сенька Сідляра друкар і жив спочатку. Потім винайняв приміщення в кам'яниці бондаря Адама Торика й облаштував там друкарню. Частину обладнання для неї Федорович привіз із собою, а дещо треба було доробити на місці. Тому взяв на роботу столяра. Столярський цех міста подав позов на друкаря — той порушив їхню монополію. Бо за тодішніми законами, мусив звертатися до них, а цеховики вже прислали б йому майстра на свій вибір і за ними ж визначену ціну. Аби виграти процес, покликали краківських купців, які підтвердили: у них також не заведено, щоб при друкарнях були столяри. Тож львівський магістрат заборонив Івану-друкареві "держати столярських помічників і робити столярні роботи у своїй друкарні". Та Федорович зумів домовитися із цеховиками піти окружним шляхом — друкар мав знайти собі робітника в іншому місті, записати його до цехового львівського майстра і від того нібито найняти на півроку.

Друкарня у Львові запрацювала швидко. 25 лютого 1573-го Іван Федорович починає в ній складати "Апостол" — тексти діянь і послань апостольських. У розлогій післямові описує всі свої труднощі та невдачі у видавничій справі. Чому не закинув її, хоч як йому було важко, пояснює так: "Маю бо замість рала до мистецької справи свої руки обдаровані, замість жита духовні зерна по всесвіту сіяти, і всім по чину роздавати духовний цей харч". Найбільший його страх був — як постане на Божому Суді, то муситиме відповідати за те, що не використав свого дару. Книгу оздобили гравюрами-заставками із рослинними орнаментами і кінцівками — на завершення глав. Одночасно з "Апостолом" того ж 1574-го видає менше й дешевше "ходове" видання — "Буквар". Це був перший у східних слов'ян. Із видрукованих Федоровичем 2 тис. примірників до нашого часу збереглися два.

Того року починаються кілька боргових справ, що супроводжуватимуть друкаря до смерті. Перша — суд із Сеньком Сідлярем — закінчується тим, що Федорович заставляє йому все своє рухоме майно й зобов'язується віддати позичені 700 золотих до Різдва. Умови не виконав, та Сенько більше до друкаря не позиватиметься. 200 золотих той виплатить, а за решту судитимуться й навіть битимуться їхні сини. Вимагатиме з боржників і сам Іван Федорович — плати за книжки. Частину своїх заборгованостей він сплачує, інші відтерміновує, бере нові позики, щоб віддати попередні. Задля заробітку на замовлення короля Степана Баторія навіть вилив малу гармату, бо був і цієї справи майстром.

На суди Іван Федорович їздить з Острога на Волині. Туди на запрошення князя Костянтина Острозького перебрався за три роки облаштовувати чергову друкарню. Та наприкінці життя назавжди повертається до Львова. У другій половині 1583-го Іван Федорович "впаде в болезнь ко смерти" й у грудні помер.

×