четвер, 09 січня 2014 19:15

"Щедрий вечір треба провести найвеселіше, щоб увесь рік веселитися"

Автор: фото: Миргородський краєзнавчий музей, Полтавська обл.
  Під час різдвяно-новорічних святкувань ряджені солдати і старшини 168-го піхотинського полку російської імператорської армії, що дислокувався в Миргороді на Полтавщині, cічень 1917 року. Серед перебиранців переважають ”діди”, ”баби”, ”цигани”, ”москалі” й ”чорти”, ”смерть”. Праворуч на знімку видно голову опудала коня.
Накладання ”страшних” масок, борід із клоччя, чорніння облич сажею, перевдягання у дрантя характерне для рядження в новорічну ніч. Такі ”перебиранці” в дохристиянські часи уособлювали потойбічні сили, предків, світ ”чужих і ворожих”, які з’являлися на землі, коли старий рік ще не закінчився, а новий не розпочався. Їх годилося щедро пригостити.
За спинами ряджених стоять офіцери піхотинського полку, представники Миргородської повітової земської управи, сестри-жалібниці, рядові солдати. У полку переважали жителі Миргородського повіту. Входив до 42-ї дивізії російської армії. Брав участь у боях із австро-угорськими військами в Галичині під час Першої світової.
Під час різдвяно-новорічних святкувань ряджені солдати і старшини 168-го піхотинського полку російської імператорської армії, що дислокувався в Миргороді на Полтавщині, cічень 1917 року. Серед перебиранців переважають ”діди”, ”баби”, ”цигани”, ”москалі” й ”чорти”, ”смерть”. Праворуч на знімку видно голову опудала коня. Накладання ”страшних” масок, борід із клоччя, чорніння облич сажею, перевдягання у дрантя характерне для рядження в новорічну ніч. Такі ”перебиранці” в дохристиянські часи уособлювали потойбічні сили, предків, світ ”чужих і ворожих”, які з’являлися на землі, коли старий рік ще не закінчився, а новий не розпочався. Їх годилося щедро пригостити. За спинами ряджених стоять офіцери піхотинського полку, представники Миргородської повітової земської управи, сестри-жалібниці, рядові солдати. У полку переважали жителі Миргородського повіту. Входив до 42-ї дивізії російської армії. Брав участь у боях із австро-угорськими військами в Галичині під час Першої світової.

У ніч на 14 січня відзначають Новий рік за старим юліанським календарем, за яким Україна жила до 1918 року. 13-го православні й греко-католики вшановують преподобну Меланію Римлянку, ­а ­14-го — святого Василія Великого — архієпископа, богослова, автора правил чернечого життя. Тому про день напередодні старого Нового року кажуть "на Маланки", а про саме свято — "на Василя".

— У нас у селі і сьогодні на Василя всі святкують Новий рік. Так здавна було і не переводиться, — каже 43-річна Оксана Самойленко із села Лісники Києво-Святошинського району Київщини. — Вечір на Маланку перед Василем називається Щедрий вечір або ще кажуть Щедра кутя. Справляють, щоб цілий рік у сім'ї все "щедрилося", щоб був достаток і щастя, щоб усе родилося та примножувалося.

На Щедрий вечір, як і на різдвяний Святвечір, готують кутю — кашу із цілих зерен обдертої пшениці, приправлену медом, горіхами, розтертим маком і родзинками. На стіл ставлять узвар із сушених яблук, груш і слив. Колись, взявши у миску кутю, підлиту узваром, господар виходив на поріг хати й гукав:

— Мороз, Мороз! Приходь до нас кутю їсти! А якщо не прийдеш, то влітку не приходь і не морозь нашу пшеницю і всяку пашницю!

— Сьогодні ми вже тільки відкриваєм форточку і кличемо Мороза приходити до нас на вечерю, перш ніж сісти до столу, — каже Оксана Самойленко. — А на столі має бути всього багато наготовлено, бо того й зветься Щедра або Багата кутя.

Святковий стіл слід накрити якомога пишніше, приготувати якнайбільше страв і якнайбільше подарунків, бо таким чином нібито можна забезпечити достаток у сім'ї протягом року. Колись напередодні хазяйка купувала нові горшки й миски, нові ложки й навіть нові коцюби та хлібні лопати, щоб наїдки й напої на Новий рік приготувати новим начинням у новому посуді. Основними стравами на святковому новорічному столі є пироги й вареники з різними начинками, а також м'ясні страви. У Лісниках обов'язково до столу подають голубці із пшоном і чорносливом. Готують також ковбаси, кров'янку із гречкою, буженину й холодець. На ніч усі страви й напої зі столу не прибирають. Їх залишають для душ померлих, які нібито приходять до рідні на святкову вечерю.

— Щедрий вечір треба обов'язково провести найвеселіше, щоб весь рік веселитися, — каже 64-річна Надія Ярошова, сусідка Оксани Самойленко. — Пам'ятаю, мої батьки, як були молодими, перевдягали якого-небудь чоловіка у вивернутого кожуха, робили йому морду кози з ріжками й бородою із соломи. І ходили з тою козою в гості по хатах — до сусідів, до рідні. Наряджалися циганами, перевдягали якого-небудь дядька на Маланку, запинали великою рясною хусткою і він робив усякі вибрики, щоб розсмішити всіх, повеселити.

За язичницьких часів такому-от святковому сміху приписували позитивний вплив на родючість землі, плодючість тварин і здатність до продовження роду людського.

— Звечора на Маланку до ночі ходять молоді дівчата й хлопці, щедрують. Щедрують під вікнами тільки, — розповідає Надія Ярошова. — В хату не заходять, а тільки у вікно постукали чи в хвіртку й начинають щедрувать.

Відвідини щедрувальників мали принести господарям щастя й добробут у новому році. Їх треба було обов'язково щедро обдарувати гостинцями: пирогами, ковбасами, ласощами. Якщо ж господа­рі не віддячили за щедрівку ­або гурт обійшов хату скупих хазяїнів, то це було поганою прикметою й віщувало збитки й негаразди в сім'ї протягом наступного року. Зібравши почастунки, молодь йшла на вечорниці, де гуляла до світанку.

— Після дванадцяти годин ночі аж до ранку ходять засівать зерном діти від 7 до 10 років, — додає Оксана Самойленко. — Коли ми були малими, — згадує, — то в школі нам заборонялося щедрувати й засівати на старий Новий рік. Та ми все одно ходили по сусідах, тільки не вулицею, а городами. А вранці у школі вчителі перевіряли кишені. Ящо знаходили зерно, то дуже сварили й зразу відправляли до директора.

Найкраще, як засівають житом. Воно уособлює родючість, багатство й благополуччя всієї родини. Його збирають і додають потім до посівного зерна — щоб був хороший врожай. Як символ життя, жито від посівальників використовували як оберіг від відьом, упирів і ходячих покійників. Вважається, що не можна засівати гречкою та горохом — вони принесуть сльози й бідність у наступному році.

Ходили ворожити до повітки зі свинями

Святого Василя вважали покровителем свиней. Він заступив слов'янського язичницького бога Велеса — опікуна й повелителя домашньої худоби. Плодючість свиней у народних віруваннях є символом благополуччя й багатства. За народними легендами, свиня разом із коровами та вівцями переховували Святу родину з малим Ісусом під час їхньої втечі до Єгипту. Мовляв, тому й чорт боїться свиней і ніколи не заходить у повітку, де їх утримують.

На Київському Поліссі ворожили про майбутнє. Дівка ставала під повіткою й запитувала:

— Свиня, свиня, чи тиха буде в мене сім'я?

Якщо свиня рохкала — це означало, що в родині будуть сварки й крики. Якщо поводилася тихо — майбутня сім'я буде дружною та спокійною.

Зараз ви читаєте новину «"Щедрий вечір треба провести найвеселіше, щоб увесь рік веселитися"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути