пʼятниця, 13 травня 2016 06:10

"Того дня люди бачили померлого Шевченка на Подолі на білому коні"

"Коли сумна звістка досягла України і Галицької Русі, то стало зрозуміло, що це загальносуспільне нещастя, народна утрата. Львівська молодь носила траурні стрічки на кашкетах. У Києві, Харкові, Чернігові, Полтаві служили панахиди", — повідомляє журнал "Основа" про смерть Тараса Шевченка 10 березня 1861 року.

Поета ховають на Смолен­ському цвинтарі в Санкт-­Петербурзі. Але пам'ятають — волів знайти останній спочинок на Україні. В "Основі" пишуть, що люди по телеграфу масово пропонують покрити витрати на перевезення і поховання тіла в Києві. А один поміщик із Чернігівської губернії обіцяє надати ділянку у власному маєтку. І насипати там високу могилу.

Через два місяці друзі поета отримують дозвіл влади на перепоховання. "Коли могилу Шевченка в Петербурзі розрили для перевезення тіла, то відкрили гріб. Тіло за два місяці не змінилося зовсім, лише покрилося пліснявою", — переказує фольклорист Микола Білозерський слова присутнього при тому Михайла Лазаревського, близького товариша Шевченка.

Труну вкладають в іншу, свинцеву. А ту — в соснову, оббиту по кутах залізом і в двох місцях стягнену залізними поясами. Ставлять її на спеціальні дроги — віз без бічних дощок.

— Що ж оце, батьку Тарасе, ти від'їжджаєш на Україну без червоної китайки, заслуги козацької? — бере слово письменник Пантелеймон Куліш. — Ні один предок твій не сходив із сього світу без останньої честі! Що ж про нас скажуть на Україні, як ми тебе вирядимо не покритого червоною китайкою? Ще не переродились діти козацькі! Нехай земляки знають, що ми тут в столиці своєї святої старосвітщини не занедбали.

Домовину накривають червоною китайкою — бавовняною тканиною. До залізничного вокзалу дроги везуть люди. До Москви труну відправляють потягом. Там її виставляють у Тихонівській церкві на Арбаті. Далі — шлях до Києва. Тіло супроводжує брат Михайла Лазаревського Олександр та художник Григорій Честахівський.

В Орлі — 340 км від Москви — влаштовують справжню маніфестацію. Попереду йдуть попи і співають "Христос воскрес". За труною — оркестр Камчатського піхотного полку, виконує українські пісні. Замикають процесію гімназисти. Для їхнього навчального закладу залишають один із вінків. Ще один присутні ділять між собою.

"Федор Іванович і люба громадонько українська! — пише Честахівський іншому приятелю Шевченка, інженерові Федору Черненку 16 травня з Кролевця, тепер Сумської області. — Учора Кобзарь наш дужий став уже на свою рідну землю українську. А я став навколишки і тричі уклонився рідній неньці Україні й тричі поцілував її святу землю од себе і од рідних дітей її, котрі свято почитають її, проживаючи далеко. Потім зайшли з моїм спутником в шинок, купили машталірам (візникам. — ГПУ) горілочки. Він випив півчарочки, а я повну — за Тарасову пам'ять, за неньку Україну. З'їли варену тарань в шинку, потім вийшли на двір, поговорили своєю мовою з маленькими діточками українськими, котрі тут як на те случились. Я дав їм по три копійки серебром".

Минають Глухів, Батурин, Борзну, Ніжин, Козелець, Бровари. 18 травня в'їжджають до Києва. "Дехто з киян пішки, дехто в екіпажах спішили на Миколаївський міст, щоб віддати останню шану поету, пісні якого належать не лише одній Малоросії, але усьому слов'янському світу. Ми навіть чули, що твори Шевченка на французьку перекладаються", — повідомляє журнал "Русский инвалид".

Перед Миколаївським ланцюговим мостом — був розташований поряд з теперішнім мостом метро — дроги перепиняють студенти університету Святого Володимира. Коней розпрягають і труну знову несуть на руках. Встановлюють у церкві Різдва на Поштовій площі. На похоронну службу наступного дня сходиться кілька тисяч осіб. Якась жінка ставить на домовину терновий вінок.

"Києво-подольські базарні торговки на ринку, які добре пам'ятали Шевченка з 1840-х років, розказували, що того дня люди бачили померлого на Подолі на білому коні", — згадує Микола Білозерський.

Постає питання: де ховати поета? Петербурзькі громадяни із цим не визначилися. Обов'язково — десь на горі біля Дніпра. Варіанти: Видубицький монастир, Аскольдова могила, гора Щекавиця. Честахівський наполягає: труну треба везти до Канева — тепер Черкаська область. Про це просив перед смертю сам Шевченко. А брат поета Варфоломій уже подумував придбати там шматок землі — щоб облаштувати хатину й подвір'я.

19 травня о 16:00 труну несуть на набережну. Влада забороняє виголошувати промови в церкві, тому бажаючим надають слово по дорозі. Через це доводиться зупинятись ледь не кожні п'ять кроків. Промовляють переважно студенти — майбутні історик Володимир Антонович, педагог Михайло Чалий, публіцист Михайло Драгоманов.

Наступного дня на світанку труна з тілом на пароплаві "Кременчук" вирушає до Канева. Дніпро розлився так, що зупинитися вдається на острівці за 300 м від твердого берега. По мілині до суходолу дроги везе пара волів. Дві доби домовина стоїть в Успенському соборі. 22 травня настоятель Гнат Мацкевич служить заупокійну.

— Був час, що про нашу Україну думали, що се край невдатний до високих чувств і думок, — говорить. — Але Шевченко довів, що край сей, де забули про освіту народну, має душу і серце, приступне для всього високого та прекрасного. Так, померший брате! Світ твій просвітиться перед людьми: вони побачили твої діла добрі і прославили Отця, іже на небесах. Минуть віки, і далекі нащадки дітей України побачать і пізнають, хто був Тарас Шевченко! Бажав ти, брате, жити у Каневі: от і живи до кінця світу. А ти, Україно, побожно шануй наше місто, бо у нас почивають кістки Тараса Шевченка. Тут, на одній з найвисших гір Дніпрових, покоїтиметься прах його, і як на горі Голгофі, подібно хресту Господньому, стоятиме хрест, котрий буде видно і по той, і по сей бік вашого славного Дніпра.

Шевченка ховають на Чернечій горі на околиці міста. Встановлюють дубовий хрест. Могилу обкладають камінням — аби нагадувала степову.

49 років доглядав за похованням Тараса Шевченка житель Канева Іван Ядловський. Коли був підлітком, спілкувався з поетом. ­1884-го з дружиною і п'ятьма дітьми оселився в хатині на Чернечій горі. Відвідувачів могили пригощав чаєм із трав і пиріжками, які пекла дружина. На згадку дарував ложки власної роботи у вигляді риби. А ще шив чоботи, плів ятері, в'язав сітки, вирізав ковганки, рублі для прасування. Після смерті 1933 року його поховали неподалік від поета. Хату розібрали — на її місці збудували музей.

Пам'ятник на могилу Тараса Шевченка створив росіянин

"На могилi мого брата Тараса Шевченка був поставлений дерев'яний хрест, який вiд часу пiдгнив i в жовтнi звалився. Шануючи пам'ять покiйного мого брата, я наважився поставити новий хрест, обгородивши могилу ґратами, а поблизу неї збудувати хату для сторожа", — писав Варфоломій Шевченко до Канівської міської управи в червні 1883 року.

Він замовив у Києві металеву огорожу та чавунний хрест. Але на хрест наклали арешт. Поліції не сподобалася табличка зі словами з вірша Шевченка: "Свою Україну любiть. Любiть її во время люте. В останню, тяжкую минуту. За неї Господа молiть". Рік ­тривало листування з владою. Врешті-решт хрест привезли на могилу — без таблички.

1923-го замість нього встановили погруддя поета. У травні 1939 року відкрито новий пам'ятник. Висота постаменту — 7,5 м. Сама фігура — на метр нижча. Її автор — росіянин Матвій Манізер, раніше виготовив скульптури поета для Харкова та Києва.

Уночі 21 січня 1978-го на схилі Чернечої гори облив себе бензином і підпалив інженер Олекса Гірник. Перед цим розкидав близько тисячі листівок із закликом до незалежності України. Міліціонери сказали дружині Гірника, що той загинув в автомобільній аварії.

Зараз ви читаєте новину «"Того дня люди бачили померлого Шевченка на Подолі на білому коні"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути